Не йде з пам'яті кадр із фільму, де журналісти розпитують процвітаючого бізнесмена: чому він вкладає гроші у розвиток безперспективного села? Втомлений від запитань новий росіянин не витримує і відповідає коротко: «Тут моя батьківщина».
– Таке буває тільки в кіно, – напевно прокоментують люди цей епізод. – А в житті, навпаки, прагнуть виїхати до великих міст, особливо молодь.
Альоша Кашкін по не дуже впорядкованих вулицях своєї малої батьківщини ходить щодня і абсолютно не прагне переїхати жити до великого міста, що розташоване поблизу. Однак він спростовує не тільки цей стереотип. Традиційно вважається, що дільничник – це літній міліціонер із хитринкою у прищулених очах, не дуже освічений, але кмітливий, який сидить на своїй посаді до глибокої старості і нерідко (що гріха ховати) вирішує свої фінансові та продовольчі проблеми коштом місцевих жителів.
Альоша закінчив школу з чотирма четвірками, решта оцінок – відмінні. Улюблені предмети – фізика і математика. Та й вищою юридичною освітою, як у нього, сьогодні не кожен молодий хлопець, тим більше з глибинки, може похвалитися. У будь-якому разі, міг би відкрити свою юридичну фірму і жити безбідно.
Він обрав інший шлях: працює дільничником. Притім не в елітному селищі міського типу, де повно барів, магазинів та інших хлібних місць. Лиманське розкинулося уздовж українсько-молдовського кордону. Затримання контрабандистів тут відбуваються регулярно. Ще одна проблема: бомжі, що спилися, яких аферисти витиснули з просторих одеських квартир, прикупивши їм розвалюшки в Лиманському. Отже, що тримає молодого дільничника на такій нелегкій і, скажімо щиро, далеко не престижній роботі?
– Я служив строкову в Запоріжжі, у полку патрульно-постової служби міліції, – розповідає дільничник. – Займалися охороною громадського ладу. Робота ця сподобалася, я зрозумів, що знайшов своє місце. Тому відразу після армії пішов улаштовуватися на роботу до Роз¬дільнянського райвідділу міліції.
Хотілося хоч щось змінити на краще на довіреній мені території, покращити стан правопорядку в Лиманському.
Робота Кашкіна в міліції розпочалася в середині холодного лютого. З виїзду до військового містечка Лиманське на огляд місця пригоди, де було виявлено труп жінки. Додому повернувся пізно, і близькі зрозуміли: Олексію зі святами і вихідними не пощастить...
– У сільській місцевості люди з усіма проблемами йдуть до дільничного. Причому вік і стаж роботи тут значення не мають, – говорить Олексій. – Чому? Та звикли до того, що міліція вирішує всі проблеми, навіть ті, що особливого стосунку до неї не мають.
Простий приклад: дільничник дуже уважно контролює відвідуваність школи місцевими дітьми з неблагополучних сімей. А от успішність – це вже не зовсім його проблема. Проте батьки, дідусі-бабусі просять про допомогу – і дільничник розмовляє з недбайливими учнями. Кашкіна в селищі поважають, дехто побоюється, і причини для цього дуже вагомі. Нерідко вдень і вночі, у свята і будні йому доводиться відкладати всі термінові справи, і вгамовувати чергового скандаліста або бешкетника, який не може поладити з сусідами або мирно жити в родині.
– Кажуть, що пияцтво – медична проблема. Я з цим не згоден, – міркує дільничник. – Якщо людина хоче кинути пити, то обов'язково це зробить. У мене були випадки: поговорив з випивакою по душах у кабінеті, посоромив його, і людина не п'є. А буває навпаки. Нещодавно родину – чоловіка і дружину відправляли в ЛТП до Вилкового. Розумію, що це – крайній захід. Але виходу не було... Більша частина адмінпротоколів – за фактами порушення антиалкогольного законодавства, вживання спиртних напоїв у громадських місцях, появи на людях у нетверезому вигляді.
Звідси – і розвалені родини, проблемні діти. У нас в селищі дві школи і школа-інтернат. Дуже часто доводиться розмовляти з батьками з приводу поведінки їхніх нащадків, викликати на засідання опікунської ради, членом якої я є. А оскільки я член виконкому селищної ради й адмінкомісії, то «дитячі» питання повз мене не проходять. Скажу щиро, доводилося часом діяти радикально: відвозити дітей до притулку «Теплий дім» при Роздільнянській лікарні. Знаєте, для багатьох недбалих батьків перебування їхнього чада в притулку – справжня шокова терапія. Трапляються ситуації, коли доводиться складати адмінпротоколи на батьків за неналежне виховання дітей. Крайній захід – на засіданні опікунської ради ухвалюється позбавити батьків¬ських прав, і дитину направляють до нашого інтернату, або до Балти чи Котовська.
Такі заходи просто необхідні, бо торік низку злочинів у селищі скоїли підлітки.
Один з нещодавніх прикладів: по допомогу звернувся чоловік, у якого з комори вкрали харчі, речі. Ми виїхали на місце пригоди, через кілька годин все вкрадене було повернуто власнику, а підлітків-злодюжок, якими не цікавляться питущі батьки, відправлено до інтернату.
З чим приходять до дільничного? Дуже рідко – з письмовими заявами. Людям бракує спілкування і, скажемо щиро, довіри до влади. Саме тому дільничникові Олексію Кашкіну доводиться і вирішувати проблеми з непрацюючою радіоточкою у пенсіонера і пояснювати, що колорадський жук поїв картоплю не через наврочення сусідами, а винятково через властиву жуку шкідливість. Але найголовніше для дільничного, впевнений наш герой, – вміти вислухати людей, зрозуміти їхні проблеми. Дуже часто під час таких довірчих бесід Олексій Кашкін одержує інформацію, яка може згодитися при розкритті того чи іншого правопорушення.
Лиманське – селище невелике, всі знають одне одного. Якщо проігнорувати якесь повідомлення чи прохання, про це стане відомо всім, і віра до дільничного зникне, люди просто перестануть до нього звертатися. Саме тому поняття «години прийому» у Кашкіна, як таке, відсутнє. Тобто він сидить призначений час в опорному пункті, а потім просто на вулиці селища до нього підходять люди зі своїми проблемами, і дорога додому розтягується на кілька годин.
Дуже часто до дільничника Кашкіна звертаються громадяни, які порушили закон. Кашкін впевнений: Закон понад усе. Його ж професійний обов'язок – розібратися і вжити заходів до порушника закону.
– Отут образ не буває, – говорить Олексій. – Я всі свої дії пояснюю, чітко мотивуючи. Буває, що покараєш людину, вона пізніше приходить і дякує за те, що все було зроблено справедливо.
Останнім часом одна з дуже серйозних проблем у Лиманському – працевлаштування громадян, що звільнилися з місць позбавлення волі. Працювати вони не хочуть. Простий приклад: розмовляю з молодиком, а він каже: «Буду красти, а що ще робити?» Допоміг я йому влаштуватися на роботу в меблевий цех. Як працював? – Через два місяці знову сів.
Тих, що звільнилися з місць позбавлення волі, багато, та й тих, хто продав квартири в місті і прикупив (сам або за допомогою агентства) недороге житло в селищі, стає все більше. І тих, і інших потрібно пильнувати. Змінити цю ситуацію на краще допомогло проведення на території Лиманської селищної ради декількох сходок, на яких було обрано громадських помічників дільничного. Це колишні співробітники міліції, місцеві активісти.
Завдяки їм, вдається й тісніше контактувати з митниками, прикордонниками, розробляти спільний графік роботи, завдяки якому збільшилася кількість затримок контрабанди, підакцизних товарів. Свої наслідки дав об'їзд із мобільною групою УМВС України в Одеській області ферм у прикордонних селах. Побачили багато цікавого: відсутність сторожів або їх приявність, але в дуже п'яному вигляді... Отже, склали розпорядження на адресу керівників господарств і голови райдержадміністрації, і де було зазначено недоліки та терміни їх виправлення. Дільничний Кашкін – особа популярна не тільки в районі. Неодноразово йому пропонували переводитися до Одеси. Але Олексій категоричний. «Свого часу я вступив до Одеського сільськогосподарського інституту, мав здобути професію інженера-механіка, щоб стати потрібною в селищі людиною. Коли пішов працювати до міліції, то вступив до Одеського юридичного інституту. Він дав мені дуже багато. Адже дільничник – і слідчий, і співробітник ДСБЕЗ, і фахівець із низки інших напрямів. Усього цього мене навчили. Отже, залишилося тільки грамотно застосувати свої знання в Лиманському, на батьківщині, де дім, друзі, сім’я, і звідки не треба нікуди їхати, щоб бути щасливим. Адже правильно кажуть старі мудрі люди: “Де народився, там і згодився»...
