ТАКУ ВІДПОВІДЬ ПОЧУЛИ ПРЕДСТАВНИКИ «ОБЕРЕГУ» В ДЕЯКИХ СУПЕРМАРКЕТАХ І РЕСТОРАНАХ
Були й інші відповіді. Мовляв, маячня якась, дурниця, ходять тут поборами займаються. Так, з роз¬критими обіймами ніде регіональних представників “Оберегу” не зустрічали. Нагадаємо, що це – Всеукраїн¬ське об'єднання суб'єктів авторських і суміжних прав, яке уповноважене державою збирати й розподіляти винагороду за використання опублікованих комерційних записів. У тому, що ці записи використовуються щодня й усюди, неважко переконатися кожному. У кафе й барах, магазинах і ресторанах, нас супроводжує музика. Різна, як говориться, на будь-який смак. І ніхто цю музику заборонити не може – наш настрій, а отже, й самопочуття віддані на відкуп власникам цих закладів. До того ж, є Закон України “Про авторське право й суміжні права”, 43-я стаття якого передбачає вільне комерційне використання опублікованих фонограм, відеограм тощо. Цією свободою багато підприємців користуються справно й давно. Років із десять, а то й більше. І сьогодні їм дуже важко приймати інші умови, так би мовити, правила гри.
Багато хто навіть не підозрює, що виконавцям, виробникам комер¬ційних записів потрібно платити гонорар. Механізм збору цих винагород був досить ефективним ще за радянських часів. Уже тоді майже всі розважальні установи справно вносили плату за використання музики.
– Вперше про це чую, – заявив нам керуючий супермаркетом “Сільпо” А.О. Сидякін. – Касети в нас не піратські, ліцензійні, я за них заплатив, по-моєму, цього досить.
Проте, Андрій Олександрович приділив увагу представникам “Оберіеу”, завів їх до окремого кабі¬нету, уважно вислухав. Інспектори пп. Рахімов і Лисенко докладно розпо¬віли, чиї права захищає закон, як правильно користуватися компакт-дисками, касетами, відеокасетами. Так, нелегко власникам магазинів і барів, казино й ресторанів, які багато років поспіль користуються всіма цими благами безкоштовно, доводити, що тепер настав час платити. І що кожний такий твір – це теж товар, у який вкладено працю, творчі зусилля людей, які теж мають право сподіватися на винагороду.
– Але ж касета – наша власність, що хочемо, то й робимо з нею, – прозвучала відповідь. – До того ж, людям подобаються ці мелодії...
Ніхто цього й не заперечує. Багатьом справді до душі музичний су¬провід, на тлі якого вони розважаються, роблять покупки, обідають, відпочивають. Але за це потрібно платити. На власний розсуд записами можна користуватися тільки вдома, в колі сім’ї або близьких друзів. Все решта, як то кажуть, – робота на публіку, використання музики з комерційною метою, для активізації своїх економічних інтересів.
Інша справа, що звинувачувати наших підприємців теж важко, багато хто про це справді не знає. І хоча постанову Кабміну про виплату авторської винагороди було ухвалено ще 2003-го року, і тоді ж було створено спеціальну робочу групу при обл¬держадміністрації, поінформованість населення, просто скажемо, нульова. Де б ми не побували, куди б не зайшли, всюди нас зустрічали з подивом, здивуванням.
Наприклад, у магазині молодіжної моди “Терра Нова” музика гримить з ранку до вечора. Молодь охоче купує тут стильні курточки, светри. Судячи з усього, музичний акомпанемент їй до смаку.
– За це потрібно платити? – перепитала адміністраторка пані Мойца. – Але ж ніхто цього не робить...
Вникати в суть документів і законодавчих актів наша співрозмовниця відмовилася, переадресувавши нас до директора. Керівник цього торговельного підприємства О.А. Арутюнян висловилася більш різко й категорично: мовляв, усі ці вимоги – платити гонорар авторам – ціла дурниця. Мовляв, магазин торгує одягом, а не музикою, до того ж її на вулиці не чути, а отже, нікого не зваблює. Проте, Ольга Аришановна висловила готовність вивчити всі документи, контактувати з представниками захисту інтелектуальної власності.
Якщо щиро, то ми не зустріли жодного великого супермаркета або ресторана без музичного супроводу. Додамо до цього відеоряд, і стане зрозуміло, що чиясь праця використовується безкоштовно, на всю котушку. Але коли заходить про роялті (авторську винагороду), то охочих платити навіть мінімальні ставки нам не трапилося. А тим часом сума виплати в принципі невеличка – один відсоток від доходів, отриманих від діяльності, у процесі якої використовувалася музика. Навпаки, довелося вислухати досить невтішні коментарі на адресу тих, хто має намір збирати й розподіляти авторський гонорар.
– Ви займаєтеся рекетом, – підбив підсумок нашої бесіди директор великого супермаркету. – Надішліть нам документи, наш юрист із ними попрацює...
А поки що музика лунає дедалі гучніше. І зупинити її практично неможливо... У ресторані “Українська ласуня” адміністраторка сама за фахом музикант, але до нашого візиту поставилася з великою недовірою. Попросила вимкнути диктофон, порадила звернутися до директорки З.М. Толкачової. Зінаїда Миколаївна вважає, що ми взагалі звернулися не за адресою: у них лунають переважно українські народні пісні. Тож із гонораром усе зрозуміло...
Що ж, Закон України “Про авторське право й суміжні права” передбачає гнучкість, індивідуальний підхід, зважає на специфіку використання музичних творів у кожному окремому разі. Та й загалом навряд чи варто боятися виплати якихось фантастичних, необґрунтованих сум. Це, до речі, підкреслили під час рейду представники “Оберегу”, нагадавши, що вигідніше укласти договори, аніж платити щоденні штрафи. Але зі злісними порушниками вони церемонитися не будуть. У низці областей України вже порушено кримінальні справи за фактами незаконного використання інтелектуальної власності.
В Одеській області робота тільки починається, тим більше, що займатися є чим, адже індустрія розваг тут розвинена краще, ніж в інших регіонах. Самих тільки нічних клубів і дискотек у нас не міряно... Але перший же рейд, проведений разом із “Одеськими вістями”, показав, що система контролю має бути більш ефективнішою та мобільнішою. Особливо це стосується кадрового, інформаційного забезпечення. Робоча група при облдержадміністрації – це добре, але основне навантаження має бути все ж таки на місцях. Підприємці, керівники підприємств мають бути в курсі правових відносин у цій сфері, їх потрібно цього навчити, постійно інформувати про нові законодавчі акти, зміни в них. Тоді не потрібно буде вкотре відкривати Америку й вислуховувати репліки про рекет і побори. Та й правоохоронні органи, податківці, СБУ мусять залучитися до цієї серйозної та дуже відповідальної роботи. Ну, а ми постійно інформуватимемо наших читачів про захист авторських прав.
