17 – 22 квітня відбувся презентаційний рейс флагмана пасажирського флоту України теплохода «Южная Пальмира» до Стамбула, в якому взяла участь велика група журналістів з різних куточків України, й організаторами якого стали судноплавна компанія «Укрферрі» та Асоціація судновласників України. Сьогодні ми публікуємо нотатки з цієї подорожі нашого спеціального кореспондента.
НЕХАЙ дарують мені естети від морських круїзів, але зараз я не вдаватимуся ні до опису краси морських краєвидів, ні до відтворення неповторних ландшафтів Босфору, а відразу почну з тих завдань та проблем, які постають у наші дні перед відроджуваним українським пасажирським флотом. Тільки людині, яка абсолютно ніколи не цікавилася долею нашого пасажирського флоту (а в Одесі таких нема, оскільки тут їх в принципі бути не може!) невідомо, що по тому, як ми ганебно продали Індії на металевий брухт свої красені-лайнери “Тарас Шевченко”, “Федор Шаляпин” та “Асседо” (“Шота Руставели”), позбулися багатьох інших суден, Одеса, вся велика морська держава Україна, залишилися без флоту.
Всім було зрозуміло, що нам слід відроджувати свій річково-морський флот, дбаючи, як про місцеві, так і про закордонні лінії. Але це виявилося непросто. Що ми маємо зараз в нашому активі? Так, між Одесою і Стамбулом ходить маленька трудяжка “Каледония”, яка з’явилася у власності компанії “Укр¬феррі” (куплена у Франції) в 1997 році, в розпал баульно-торговельного ажіотажу. Ця ж компанія володіє і паромом “Грейсфальд”, розрахований на 120 пасажирів, кілька залізничних вагонів та автомашин, який поєднує порти Іллічівська і Поті. Ну, ще компанія “Вивал Марин” купила в Греції паром “Пал¬лада”.
Й ось в кінці минулого року в Одесі з’явилося судно “Южная Пальмира”, котре доти було польським теплоходом “Сілезія”, який курсував між портами Польщі та Швеції. Судно вже чимало років попрацювало, тому впродовж кількох місяців робітникам СРЗ “Україна” та Чорноморського суднобудівного заводу довелося грунтовно ремонтувати і переобладнувати його, внаслідок чого, замість 450 пасажирів воно бере тепер на борт 534; розширено музичний салон, автомобільні палуби вміщують на собі до 270 легкових автомобілів.
Аналізуючи можливості цього судна та перспективи розвитку українсько-турецьких взаємин, директор “Укрферрі” з маркетингу і туризму Роман Моргенштерн сповнений оптимізму. “Світова практика, – говорить він, – свідчить про те, що судна такого класу окуповуються за 7 – 10 років. Але ми сподіваємося, що цей термін можна буде скоротити. “Южная Пальмира” працюватиме на найпопулярнішому чорноморському маршруті Одеса – Стамбул. Клас судна, комфорт пасажирського комплексу і високий професіоналізм екіпажу, в якому працюють кращі фахівці морського сервісу, безсумнівно, виявляться популярними серед туристів СНД. Вже зараз до цього судна і маршруту виявляють значний інтерес турфірми не лише України, але й Росії, Білорусії, Молдови та інших країн. На думку фахівців, привабливою є вартість п’ятиденного круїзу з триразовим харчуванням в першокласному ресторані, яка в І класі становить 1070 грн. Та оскільки для молодих та незаможних і ця ціна є завеликою, передбачено, що вони можуть плисти в салоні, обладнаному авіакріслами, в якому вартість проїзду становить всього 395 грн.
До цього можна додати, що розбудова морського туризму проектується в наші дні не лише з огляду на розвиток двосторонніх україн¬сько-турецьких взаємин, згідно з якими до 2010 року товарообіг між нашими країнами має зрости втричі і досягти 10 млрд доларів, але й з огляду на розбудову взаємин в рамках Організації Чорноморського Економічного Співробітництва (ОЧЕС), діяльність якої було започатковано Стамбульською декларацією від 25 червня 1992 року, а напрями визначено Статутом ОЧЕС, ухваленим 1 травня 1999 року. Зараз до цієї організації, в якій Україні належить одне з провідних місць, увіходять Туреччина, Росія, Греція, Азербайд¬жан, Молдова, Румунія, Сербія і Чорногорія, Грузія, Албанія, Вірменія.
До речі, зверніть увагу, що частина членів ОЧЕС або далека від берегів Чорного моря, або й взагалі не сягає будь-яких морських берегів і не має своїх портів. Але вони тяжіють до цього регіону, мають тут свої ділові інтереси. І саме це підтвердження появою таких інституцій ОЧЕС, як Парламентська Асамблея, Чорноморський банк торгівлі та розвитку. Ділова рада і навіть Міжнародний центр чорноморських досліджень. Час від часу країни ОЧЕС проводять координаційні наради, на яких розглядаються найважливіші питання співробітництва в усіх сферах, в тому числі і в сфері культури, мистецтва, пізнання духовних цінностей; в розвитку пізнавально-освітніх програм.
В 2001 році було прийнято “Економічний порядок денний для ОЧЕС”, яким окреслено співпрацю в енергетиці, сільському господарстві, транспорті, торгівлі, банківській системі, в гуманітарній та екологічній сферах; розширюється співробітництво митних органів, та органів правопорядку, налагоджується банківська система ОЧЕС. Створено Виконавчий орган ОЧЕС, яким став Постійний Міжнародний Секретаріат на чолі з діючим головою ОЧЕС (змінюються кожні півроку, по черзі від кожної країни). Надихає членів ОЧЕС і той факт, що збільшується коло країн-спостерігачів, якими вже стали Італія, Франція, Німеччина, США, Білорусія, Польща, Туніс, Чехія та ін.
Зараз готується до підписання низка угод, якими передбачено спрощення візових процедур для підприємців та водіїв вантажного автотранспорту; угода про запобігання та ліквідацію техногенних і природних катастроф, про мирне використання ядерної енергетики. Але зрозуміло, що вся ця потенційна участь України буде мало чого варта, якщо наша держава не відродить свій пасажирський і торговельний флоти, не налагодить туристичну індустрію, не виробить стратегії і тактики співпраці в різних галузях.
САМ презентаційний круїз було організовано добре, і велика заслуга в цьому прес-секретаря Асоціації судновласників Олександра Федорова, який, власне, і координував усю роботу представників преси. Ми мали змогу зустрітися з молодим і дуже перспективним капі¬таном “Южной Пальмиры” Ігорем Зальотовим, з представником МІДу в Одесі Юрієм Вербицьким, з Генконсулом України в Стамбулі Володимиром Пузирком та заступником Генсекретаря ОЧЕС Алтаєм Ефендієвим; з представниками стамбульської мерії. Нас докладно ознайомили з судном і навіть дозволили побувати на капітанському містку, хоча допускати туди сторонніх не рекомендується. Але виникло і кілька зауважень.
Усі, хто виступав перед журналіс¬тами, говорили про те, що налагодження українського туризму вимагає, щоб іноземці більше знали про нашу країну, а ми – краще пізнавали історію взаємин з Туреччиною. Наскільки це важливо, я зрозумів по тому, як, на прохання О. Федорова, виступив перед журналістами з невеличкою лекцією з історії взаємин Козацької України та Османської імперії.
Як потім з’ясувалося під час розмов, навіть журналісти мають досить приблизне уявлення про справжній характер цих взаємин, про їх складові частини. Скільки запитань, наприклад, виникло, коли я повідомив, що ще в часи Б. Хмельницького було створено проект міждержавного договору між Україною і Туреччиною про торгівлю на Чорному морі (докладніше про це я розповім у наступній публікації); про те, як Туреччина врятувала тисячі задунайських козаків, відмовившись видавати їх росіянам, які хотіли розправитися з ними, по тому, як знищили Запо¬різьку Січ. Хоча Росія погрожувала Туреччині війною, султан не видав росіянам жодного козака, котрі, рятуючись, перейшли на турецьку територію.
Отже, нам справді слід дбати про пізнання історії наших взаємин, про те, щоб за кордоном більше знали про нашу державу, щоб виховувати у наших співвітчизників гордість за свою вітчизну, за український прапор. І в цьому питанні не існує дрібниць. Усе фіксується. Наприклад, і володар судна ”Южная Пальмира”, і державні реєструючі органи знали, що в даному випадку йдеться про флагман пасажирського флоту незалежної України. Чому ж тоді, перейменовуючи судно з польської назви, дали йому назву... російську?! І напис на борту теж російською мовою? А потім дивуємося, чому не знають про таку державу як Україна.
Це добре, що прес-служба Асоціації судновласників спільно з турецькою стороною організувала багатогодинну екскурсію Стамбулом. Але чому, узгоджуючи з турками маршрут, ніхто не потурбувався про те, щоб нас підвезли до Сулейманії, до усипальниці українки-султанші Роксолани?! І хоча одразу кілька журналістів звернулися до гіда-турчанки з проханням хоча б на хвилинку під’їхати до цієї святині, вона не погодилася, посилаючись на те, що маршрутом не передбачено, щоб ми, журналісти з усієї України, могли побувати на могилі славетної українки. І серед частини журналістів це, звичайно ж, викликало обурення.
Треба, щоб на борту “Южной Пальмиры” та інших пасажирських суден була історико-інформаційна література, в якій би йшлося про історію України, її взаємини з країнами ОЧЕС і, зокрема, з Туреччиною, і література ця має бути українською, турецькою, англійською та російською мовами. Слід подбати і про створення історико-інформаційного відео¬фільму, який можна було б проглядати в салонах відпочинку судна.
Або така ось промовиста деталь. Щойно в Стамбулі на борту з’явилося кілька пасажирів-турок, із заро¬бітчан, які, до речі, непогано володіли російською, всі оголошення почали лунати російською, англій¬ською і турецькою мовами, але ні екіпажеві, ні організаторам великої групи журналістів з усієї України навіть на думку не спало хоча б одне оголошення зробити українською, державною мовою, тобто мовою тієї держави, під прапором якої ходить це судно! Звідки така неповага до мови і культури свого народу? І якщо ми самі демонструємо її, цю брутальну неповагу, то чому вимагаємо поваги до себе, свого народу і своєї країни від іноземців?! Туризм – це ще й ідеологія, політика, виховання; це вияв поваги до історії та культури інших народів, за наявності власної самоповаги. І нікому не дозволено забувати про це.
