Портрет ПРО ЮЛІЮ – З ЛЮБОВ’Ю
Юлію Скаргу з цілковитим правом можна назвати загальною улюбленицею. Про неї з величезною любов’ю відгукуються колеги-актори, адміністрація та представники технічних цехів Одеського російського театру. Юлію з щирою любов’ю згадують практично всі режисери, що працювали з нею. І, звичайно ж, про неї захоплено та з любов’ю говорять глядачі. Неофіційний, але абсолютно правомірний статус «улюблена акторка Одеси» уже давно закріпився за цією чарівною жінкою. А на початку цього року Юлію Скаргу було удостоєно почесного звання «Заслужена артистка України».
У Юлію Скаргу закохуються всі – і якщо не з першого погляду, то з першої вистави вже точно. І, на щастя, приводів закохатися в цю акторку сьогоднішній репертуар Російського театру дає досить.
У Юлію можна закохатися “з Чехова”: вона зайнята у виставах “Вишневый сад” і “Чайка”. У першому з них (спільна постановка народного артиста Росії Леоніда Хейфеца й Олексія Литвина) Юлія Скарга грає роль Шарлотти Іванівни. У виставі “Чайка” (постановка Олексія Литвина) акторка грає роль Маші. Ця робота для Юлії Скарги – найсвіжіша за часом (прем’єра вистави відбулася півроку тому). Ролі в чеховських п’єсах є найліпшим підтвердженням професійної майстерності акторки. Юлія створює два абсолютно несхожих образи, що споріднені лише одним – тонким розумінням чеховської думки. Обидві ці вистави – ансамблеві: практично кожна роль у п’єсах Чехова дає простір для яскравої акторської роботи. У ролях, довірених їй, Юлія заповнює цей простір максимально, використовуючи традиційні та новаторські театральні прийоми. І чеховські героїні Юлії Скарги посідають власне, зовсім особливе і дуже пам’ятне місце в галереї акторських образів цих вистав.
У Юлію можна закохатися “з Мольєра”. У яскравій карнавальній виставі “Школа жен” за п’єсою великого французького комедіографа Юлія Скарга й Олександр Суворов грають комічну пару слуг головного героя – Жоржетту й Алена. Завдання, поставлене режисером вистави Борисом Мільграмом, має на увазі велику частку імпровізації у виконанні цих ролей. Тому кожна вистава “Школа жен” несе глядачам нові приємні та веселі сюрпризи. Юлія Скарга й Олександр Суворов працюють із щирим запалом і куражем, втішаючи глядачів дедалі новішими й новішими жартами та репризами. Добре, що з почуттям гумору і мірою смаку в цього акторського дуету все цілком гаразд. У “Школе жен” – найкраща комедійна роль Юлії Скарги в сьогоднішньому репертуарі театру.
У Юлію можна закохатися “з Ремарка”. Головна роль у виставі “Остання зупинка”, поставленій Олексієм Литвиним за єдиною п’єсою з творчої спадщини відомого німецького романіста Еріха-Марії Ремарка, – сьогодні, мабуть, емоційно найнасиченіша й найенергійніша акторська робота Юлії Скарги. Говорити про те, що Юлія грає цю роль, буде невірно, – вона її проживає. Її героїня – німецька жінка Анна Вальтер. Дія п’єси відбувається в останні дні другої світової. Запеклі бої йдуть вже в передмістях Берліна, місто під¬дається постійним бомбардуванням, радянські війська от-от увійдуть у нього, щоб підняти прапор Перемоги над Рейхстагом. Але трагедія війни для Анни Вальтер перекривається особистою трагедією зради близької людини. Вона втрачає інтерес до життя, у неї притупляється ін¬стинкт самозбереження, під час бомбувань вона навіть не спускається до сховища. Але поява в її домі втікача з концтабору, людини зовсім для неї сторонньої, але неспроможної без її допомоги за жодним шансом вижити, змінює героїню. Це перетворення передане Юлією Скаргою з дивовижною мірою життєвої правди. Екстремальна ситуація, у якій опиняється героїня, будить у ній розуміння цінності людського життя, коли “один так само важливий, як мільйони”. Вистава “Остання зупинка” була присвячена 60-річчю Великої Перемоги. Роль у ній – велика творча перемога Юлії Скарги.
Крім вищезгаданих вистав, що дають привід закохатися в акторський талант Юлії, в репертуарі театру є вистава “Конкурс” за сумною комедією Олександра Галіна, поставленою самим автором. У “Конкурсе” Юлія грає велику характерну пам’ятну роль нашої сучасниці, російської жінки Тамари Бок, змученої побутом і безгрошів’ям, яка прагне за будь-яку ціну змінити своє становище. Комічний малюнок ролі тут поєднується з психологічною глибиною образу.
Зовсім протилежну роль – сучасної витонченої англійської леді, здатної на маленькі безумства в інтимній сфері подружніх відносин, Юлія Скарга грає у виставі “Любовник” за парадоксальною психологічною комедією Гарольда Пінтера. Режисером вистави та її сценічним партнером виступає рідний брат Юлії – Геннадій Скарга. Блискучий акторський дует брата і сестри, що грають подружжя й водночас коханців, запам’ятовується всім, хто бачив цю незвичайну стильну виставу. Цю спільну роботу Геннадій і Юлія присвятили пам’яті своєї мами – чудової театральної акторки Альбіни Скарги, яку добре пам’ятають одеські глядачі старшого покоління.
Невелику, але як завжди яскраву та пам’ятну роль княгині Бетсі Тверської Юлія грає в виставі “Анна Каренина” за романом Лева Толстого, поставленій народним артистом України Едуардом Митницьким. Юлія не вміє грати погано, і навіть у маленьких ролях завжди показує себе великою акторкою. І це не комплімент, а констатація факту.
Усе це – ролі Юлії Скарги, які можна побачити в Ро¬сійському театрі наразі. До цього переліку варто додати також яскраві ролі, що виконуються Юлією поза стінами рідного театру – в антрепризних комедіях “Особо женатый таксист” і “Леди’с Найт”. Ці постановки дуже популярні й вражаюче успішні комерційно. Переконаний, що чималу частку цього успіху забезпечують талант і чарівність Юлії Скарги – справжньої улюблениці одеських глядачів.
Загалом же за час служіння театральній сцені Юлією Скаргою зіграно близько 40 ролей. З робіт минулих років не можна не згадати такі яскраві ролі, як Лора в “Звездах на утреннем небе” О. Галіна, Двойра в “Закате” І. Бабеля, Маргарет у “Кошке на раскаленной крыше” Т. Вільямса, Марія Стюарт у “Вашей сестре и пленнице” Л. Разумовської, Доріс у виставі “В будущем году, в то же время” за п’єсою Б. Слейда, Валентина у виставі “Странный этот мсье Жак” за п’єсою Ж. Ануя, маркіза де Таріфф у “Последнем Дон Жуане” Е. Радзинського.
Хочеться згадати і про самий початок. Початком великого творчого шляху тоді ще зовсім юної Юлії Скарги, ще до навчання в Московському держінституті театрального мистецтва, була головна роль у виставі одеського ТЮГу “Семь криков в океане” за п’єсою іспанського драматурга Алехандро Касони. Як показав час, цей почин став для Юлії щасливим.
Про цю акторку можна говорити тільки з любов’ю. І хочеться вірити, що приводів для любові до Юлії Скарги театр надасть нам ще дуже і дуже багато.
Юрій ВОЛЧАНСЬКИЙ
Прем’єра ЩО ВИДНО З ДАХУ
Прем’єра вистави “Смехач на крыше” була дочасована до Гуморини. Її подальша сценічна доля химерна, адже два виконавці живуть в Ізраїлі, третій – в Одесі. Як часто зможуть вони зібратися, щоб зіграти виставу?.. Але – вже плануються гастрольні поїздки до Москви, Санкт-Петербурга, Естонії.
Виставу зроблено за книгою Георгія Голубенка “Рыжий город, или Новые одесские рассказы”. Постановник – головний режисер Одеського театру ляльок Євген Гіммельфарб. Сценографія Резо Габріадзе – керівника Тбіліського театру ма¬ріонеток. Автор музики – Олександр Поволоцький, випускник Одеської консерваторії, що нині працює в Тель-Авівському симфонічному оркестрі. Постановка вистави стала можливою завдяки підтримці мецената Євгена Деменка.
Весь вечір на сцені, тобто, “на даху”, – улюбленець публіки, член легендарної одеської команди КВК 80-х Яніслав Левінзон (нині ведучий російськомовної телепрограми на Ізраїльському ТБ). І це була б моновистава, якби не участь у ній Олександра Поволоцького в ролі Скрипаля і Євгена Гіммельфарба в різних ролях (Носія тощо).
...На даху, – ближче до неба, подалі від грішної землі, Сміхач занурюється в спогади. У них чимало сумного, але більше запа¬м’яталося смішне. Яніслав Левінзон не розповідає, – він знову проживає своє життя і життя своїх персонажів. Перевтілюється миттєво! Він – одесит, “кавекашник” – у своїй стихії. Але це більше, ніж КВК, – це справжня акторська робота! Коли слів недостатньо, починає звучати музика, у якій виразно чуються одеські теми. Зала сприймає добре, миттєво відгукуючись сміхом, оплесками, уважною тишею. Деякі розповіді, втім, видалися дещо затягнутими, але така воля автора.
Ірина ГОЛЯЄВА,
«Одеські вісті»
Театр юних акторів ЗУСТРІЧ У КАФЕ
На сцені Будинку акторів виставу “Страна Инония, или Несостоявшаяся встреча”, присвячену 250-річчю з дня народження Вольфганга Амадея Моцарта, зіграли учні гімназії №1 імені Бистриної. Драматичну фантазію з прологом, чотирма сценами й епілогом про неіснуючу країну придумали Ольга Пушна й Олена Коршко. Поставили виставу Марина Заславська й Олена Коршко.
Дія відбувалася на сцені з плавним переходом у глядачеву залу, – мовби сполучаючи невидимим містком публіку та персонажів. Незвичайне вирішення вистави й відкрита гра юних виконавців вражають глядачів, переносячи їх у часи Пушкіна й Моцарта, Єсеніна та Мікеланджело... У кафе “Привал комедиантов” “після життя” знайшли притулок, натхнення, спокій поети, письменники, художники, музиканти. Тут молодий поет Сергій Єсенін зустрічається з Олександром Блоком, тут же відбулася зустріч Блока з його другом і суперником Ан¬дрієм Бєлим...
Вистава пройшла на одному подиху і викликала велике зацікавлення у глядачів, серед яких були батьки, родичі, однокласники, друзі та колеги виконавців і творців “Страны Инонии”.
Валентин АВЕЛІЧЕВ
