Провідною метою цього круїзу було налагодження історико-інформаційного забезпечення розвитку українського туристичного бізнесу на тлі налагодження економічних, торгових та культурних взаємин двох народів. Під час однієї з прес-конференцій, перед журналістами, з повідомленням про історичні підвалини взаємин між Україною та Туреччиною, виступив наш спецкор, відомий письменник, академік Богдан Сушинський. Подаємо його історичні нотатки, пов’язані з цими взаєминами часів XVll століття.
Взаємини Туреччини і України ніколи не були простими та безхмарними. Османська імперія завжди чорною тінню стояла за Кримським ханством, і, здійснюючи криваві грабіжницькі напади на українські землі, ординці постійно відчували підтримку свого могутнього стамбульського патрона.
Одначе не можна сприймати історію наших взаємин з Туреччиною лише як історію воєн та взаємної неприязні. Хто не знає, що в часи Визвольної війни 1648 – 1654 років саме Османська імперія, виходячи, ясна річ, зі своїх державницьких інтересів, націлених на ослаблення Речі Посполитої, але все ж таки була союзником українського козацтва. А скільки цікавих моментів виникає під час аналізу козацько-турецьких взаємин другої половини XVIII ст., коли, після зруйнування в 1775 році росіянами Запорізької Січі, тисячі українських козаків, а слідом за ними й тих селян, що не хотіли коритися панщині, пішли на територію, контрольовану турками. І турецька влада наділила їх землею, надала певної автономії, дозволила їм створити Задунайську Січ. Незважаючи на всі вимоги, погрози та шантаж з боку Росії, яка, вимагаючи видати всіх козаків для розправи над ними, погрожувала Туреччині війною, жодного українця Туреччина Москві не видала, і цим врятувала життя десятків тисяч наших предків, які потім створили Чорноморське, а згодом і Кубанське козацтва.
Одначе зараз, коли в травні 1999 року набув чинності Статут Організації Чорноморського Економічного Співробітництва (ОЧЕС), й утворено Парламентську Асамблею та Ділову раду; коли робиться все, щоб Чорне море стало морем миру, добросусідства, торгівлі та екологічної безпеки, я хочу звернутися до документа, про який тепер ніхто не згадує, але який слугує прикладом державницького підходу наших предків-козаків до налагодження українсько-турецьких торговельних відносин. Йдеться про ще в 1650 роках створений (точної дати не визначено) проект договору Війська Запорізького з Туреччиною про торгівлю, оригінал якого зберігається в Москві й уперше був опублікований у ІІІ томі “Собрания государственных грамот и договоров”, а згодом передрукований у збірнику документів “Універсали Богдана Хмельницького 1648 – 1657” (Київ, 1998).
Цей проект писано польською мовою, і назва його перекладається так: “Договір між турецьким цісарем і Військом Запорізьким та народом руським (тобто українським) про торгівлю на Чорному морі, яким він має бути”. Як відомо, Богдан Хмельницький та його оточення так і не проголосили Україну незалежною державою, отож і договір цей укладено не було. Одначе зверніть увагу на те, як дипломати та канцеляристи з Генеральної канцелярії Війська Запорізького грунтовно розробляли кожну позицію, кожне положення цього договору. Для нас він цікавий і як історичний документ XVII ст., і як приклад державницького підходу до усталення добросусідства. Ось основні його пункти (формальності етикетного звертання я упускатиму):
“Цісар турецький дозволяє козацькому війську та його державі плавати по Чорному морю до всіх своїх портів, міст і островів… і до портів чужоземних володарів і християнських держав, а також по всіх ріках і містах, з якими мають вести торгівлю, товари що їх захочуть продавати, купувати, міняти за своєю волею зупинятись у портах, в’їжджати в них, коли захочуть без жодної затримки, перешкоди і труднощів.
Для підтримки нової торгівлі Запорізького Війська та його держави, цісар турецький звіль¬няє їх купців від усяких мит, оплат і податків, а також їхні товари, які вони схочуть вивозити до його держави, на сто років (якщо не може бути на сто років, то хоч на 50, або, принаймні, на 30), чого всі уряди мають додержуватися, як пройде, дай Боже, 100 років, мають бути обтяжені не більшими податками, як самі турки.
Цісар дозволяє козацькому війську встановлювати і купувати будинки під склади по містах і портах цісаря турецького, що знаходяться як над Чорним, так і над Білим (Азовським) морем та їх купцям проживати з усякою вільністю, без будь-яких податків до ста згаданих років.
Резидент Війська Запорізького і землі його буде проживати в Стамбулі у належній пошані і безпеці. Цей резидент має добиватися справедливості скривдженим козацьким купцям. Військо Запорізьке також приймає резидента цісаря у своєму портовому місті, який має давати паспорти галерам, що захочуть куди-небудь пливти, а за паспорт не повинен брати більше одного червоного золотого. Перед ним старший господар галери або корабля має присягати, що не замишляє зради проти держави цісаря. Резидент цісаря повинен дати кожному це право на письмі, кому воно потрібне буде, яке тепер пишеться турецькою мовою, з підписом своєї руки і печаткою.
Щоб затримати свавільних людей, які схочуть на море вибігати, Військо Запорізьке, з відома цісаря, заснує кілька портових міст нижче порогів, аж до злиття ріки Бугу з Дністром, звідки і торгівля має іти, і безпека на морі від свавільників має бути зміцнена. Якщо якийсь свавільний з Війська Запорізького вибіг би на море, Військо повинне виконати щодо нього справедливу кару при резидентові, а з цієї причини козацької торгівлі та його купецтва в державі цісаря ніхто ніде не буде затримувати ані затруднювати. Якщо на Дону яке свавілля сталася б і звідти вийшли б на море для розбою, козацькі галери разом з турецькими мають свавільників ловити та карати і взаємно один одному допомагати, щоб море було чисте і вільне.
Якщо козацька галера, боронь Боже, порушила б у чому право цісаря, щоб був покараний старший тієї галери, а вона сама з товарами і робітниками має бути вільною, як і інші галери, що є в товаристві з нею… щоб і невинні не страждали, і мир не був нічим порушений. Якби козацька галера або корабель загинули при березі цісаря, щоб речі, які на ній залишилися, було збережено і передано спадкоємцям. За турецькі борги козацьким купцям має бути таке право, як туркам у всій турецькій державі, та негайна справедливість. Козацьких галер цісар турецький не дозволить обертати ні на послугу, ані їх людей, ані товарів, ані зброї, але обіцяє їм і забезпечує вільний перехід і відхід з усім, коли вони захочуть. Якщо якийсь купець помер би в державі цісаря, чи на морі, чи на суходолі, все його майно має належати його спадкоємцям, і не може бути ніким затримане.
Християнських в’язнів у турків, так і турецьких у християн козацьким купцям можна буде вільно викуповувати. А якщо християнський в’язень у державі цісаря втік би до козацької галери або корабля, старший над галерою не буде його затаювати або переховувати, але повинен його видати, але за те не зазнає ніякої шкоди або кривди ані він, ані галера його, ані люди, ані товари його, а якщо також який челядник, вільний, або невільник, утік би з козацької галери, турки повинні видати його козакам”.
Ще раз нагадаю, що цей документ створено в п’ятдесятих роках XVII ст., але зверніть увагу, з якою всебічністю тодішні українські дипломати підходили до залагодження проблеми безпеки судноплавства, взаємин гарантій, проблеми втікачів, покарання капітанів галер, які не дотримуються даної угоди. А тим часом, під угоду підводиться ідея будівництва українських портів нижче дніпровських порогів, хоча територія ці контролювалася тоді турками і крим¬ськими татарами.
Так, повноцінною угодою цей проект не став. Подавшись під “високу руку” царя Московії, Хмельницький поховав ідею української державності, а разом із нею й ідею міждержавного українсько-турецького договору про безпеку судноплавства і торгівлі на Чорному та Азовському морях. Та все ж такий документ залишився для нас, нащадків запорізьких козаків, як приклад мудрого, державницького підходу до проблеми мирного використання морських сполучень, проблеми історичного примирення задля процвітання обох народів. І нехай він слугує взірцем мудрості для тих, хто формує зараз Організацію Чорноморського Економічного Співробітництва та визначає напрями її діяльності.
