Голова Одеської міської громадської організації “Лицем до лиця” Олексій Орловський вважає, що Одеса може стати першим містом в Україні, де буде впроваджено реальний громадський контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування. Як пояснив він в Одеському клубі реформ “Порто-Франко”, це стане можливим, як тільки міська рада підтримає ініціативу громадськості про створення системи співпраці між органами влади і територіальною громадою. Одеса вже виступала з такими проектами 1998 року. Але тоді це починання не вдалося здійснити.
Зараз досягнення мети реальне. У зв'язку з цим, названою громадською організацією розроблено Статут територіальної громади, що є основою для демократичного розвитку міста. На думку авторів, це може бути своєрідна форма “міської конституції”. Цей програмний документ має бути не абстрактною декларацією, а “зшитий за лекалами саме нашого міста”. У ньому буде враховано специ¬фіку розвитку Одеси і збережено завойовані роками демократичні цінності.
До цього існував розроблений 1999 року модельний, або типовий (іноді його ще називали “зразковим”) статут. Він належав Асо¬ціації малих міст України. Творці не утруднювали себе творчими пошуками, тому він виглядав, як комбінація довільно зібраних фрагментів, узятих з тих або інших правових актів і законів про місцеве самоврядування.
– Статут, пропонований нами, служитиме для захисту інтересів населення. Інструментом його соціального впливу на рішення влади стануть норми і правила взаємодії в громаді, – сказав О. Орловський. – Він має бути готовий до середини травня 2006 року і обнародуваний через проведені в місті громадські слухання.
Зрозуміло, громада підтримає можливість лобіювати свої інтереси в заходах, проваджуваних на рівні міськради. Але не скинути з рахунків той факт, що ініціатива громадян далеко не завжди знаходить зустрічну підтримку з боку управлінського апарату, а чиновники без ентузіазму зустрічають спроби мас обмежити їхні повноваження своїм контролем. В результаті, ступінь участі громадян в ухваленні загальноміських рішень дуже занижено. О. Орловський гадає, що це природно для демократичної держави, коли представники громади присутні на засіданнях постійних комісій міськради і одержують можливість регулювати окремі напрями діяльності виконкому до прийняття рішень, завчасно знайомитися зі звітами. Адже частіше ми довідуємося про зміни, що настали, коли ті вже відбулися, і події назад не повернути.
Колись контроль за діями міської влади зводився більше до популістських гасел. Насправді ж, було безліч порушень, чинених чиновниками безкарно. Так, за наданою статистикою, із 45,9 тисячі звертань до міськвиконкому, заре¬єстрованих за минулий рік, 80% було задоволено неповно, не в термін або взагалі залишилися без відповіді (таких – майже третина від загального числа). З'ясувалося також, що тільки 18% громадян інформовані про свої законодавчі можливості брати участь у прийнятті рішень щодо усунення недоліків в житті міста. Погано не тільки те, що велика частина одеситів не знає своїх прав, а і те, що ніхто їм про них не говорить. Очевидно, недосвідченими легше керувати?..
Але хто визначить межу, до якої громаді буде дозволено втручання у справи, пов'язані із керівництвом містом і наскільки оперативно можуть бути вжиті відповідні заходи?
Як відповів на ці запитання директор Одеського громадського інституту соціальних технологій Андрій Крупник, необхідність у громадському контролі – явище, яке об'єктивно викликане малоефективною роботою органів місцевої влади і їхньою недостатньою турботою про потреби населення. Однак Статуту важко дати старт, оскільки в нашому законодавстві немає однозначно прописаного механізму реалізації подібних громадських починань. Ускладнюється процес входження документа в силу і тим, що про своє право контролювати рішення влади заявляють багато груп і організацій. Тим часом, із 45 претендентів зареєструватися побажали тільки 18. (Втім, це пов'язано і з громіздкою процедурою самої реєстрації).
А доки “прокручуються” законодавчі механізми, фактичною мірою перешкоджання діям місцевих органів влади залишається людське право формувати громадську думку, виражати своє обурення і недовіру. Імперативні методики втрачають своє значення в демократичних починаннях. Зате великого значення для репутації політичного лідера набуває відкрито висловлений колективний осуд. Одночасно це підвищує рівень правової культури, розгубленої в нещодавніх передвиборних дебатах.
