Ледве переставляючи ноги, дідусь несміло заходить до приймальні.
Дочко, – звертається він до секретарки, – а голова є? Мені треба до неї.
– Так. Вона є, але в неї сьогодні не прийомний день.
– Ой, що ж мені робити? Я й так ледве сюди добрався. Вдруге, напевне, вже й не виберусь.
– А Ви сядьте. Я зараз понесу документи на підпис, то й скажу про вас Людмилі Іванівні.
Щойно зайшов дідусь в кабінет голови РДА, як у маленькій приймальні з’явилася жвавенька молодичка.
– Ольго Петрівно, допоможіть.
– Що трапилось?
– Ость треба терміново підписати ці документи.
– Ну що ж, спробую, хоч голова вже сьогодні підписувала все необхідне. Залишайте. Зайдете після обіду.
– Спасибі, – відповіла жіночка і поквапилася з кабінету.
– Добрий день, – якось ніби запитально проказав юнак, який розминувся в дверях з попередньою відвідувачкою.
– А-а-а-а, це ти? Владнала я твою справу, хоч і непросто було.
– Велике Вам спасибі, Ольго Петрівно.
В цей час з кабінету вийшла голова райдержадміністрації і сказала:
– Я на сходку в Макарове. Якщо терміново буду потрібна, зв’яжіться по мобільному. А на три години викличте до мене всіх керівників агроформувань.
– Добре.
Це звичайний робочий день секретаря Ширяївської райдерж¬адміністрації О.П. Ратушної.
Іноді дивлячись на неї, дивуєшся її вмінню разом виконувати кілька справ. Все пам’ятати. І головне – не метушитися. Хоч з другого боку, й дивуватися годі, адже вона на цій посаді вже близько тридцяти років. Прийшла сюди ще юнкою, а нині вже має двох дорослих синів, невісток і троє онуків. Діти й онучата дуже люблять матір й бабусю. а вона, незважаючи на таку заморочливу роботу, сповна віддається сім’ї. Для кожного, і малого, і старого – в неї знаходяться тепле слово, добра порада і безмежна любов.
А про те, як вона справляється зі своєю роботою, свідчить той факт, що впродовж багатьох років незалежно від політичних баталій, які нерідко точились і тут, в глибинці, вона старалась сумлінно виконувати свої обов’язки, а, головне, допомогти землякам, які приходять до ке¬рівників району.
І за це люди їй дякують. Скільки разів на день вона чує “Спасибі, Ольга Петрівно” ніколи не рахує, бо робить добрі справи не заради цього, а просто, щоб допомогти.
