Весняне поле змінює «своє лице» буквально перед очима. Коли ці рядки потраплять на сторінки газети, можливо, в області завершиться сівба на одному мільйоні гектарів. Але деякі проблеми все-таки залишаться, бо для їх роз¬в’язання потрібні час і висока виконавська дисципліна. Про це йшлося на колегії Головного управління агропромислового розвитку облдерж¬адміністрації.
ОЗИМІ ВСЕ-ТАКИ ВСТОЯЛИ
Почнемо з досить приємної новини. Страшні прогнози про загибель озимих після сильних січневих морозів, на щастя, не виправдалися. Озимої пшениці збереглося майже 95 відсотків. Хоча не витримала низьких температур половина посівів озимого ячменю й озимого ріпаку. Таким чином, основний масив 573,1 тис. га ще встояв. Пишемо “ще”, бо з підвищенням середньодобових температур знову пішли тривожні сигнали з ра¬йонів про те, що зелені сходи й далі гинуть.
У цій ситуації дуже важливе інтенсивне підживлення озимих. Істина прописна, але далеко не всіма однаково сприймана. Зокрема, фахівцями Білгород-Дністровського, Котовського, Тарутинського й деяких інших районів, де добрива поки що не внесені на всій прогнозованій раніше площі. Але їх, на щастя, залишилося майже вдвічі більше. Отже, роботи на цій ділянці для багатьох районів іще неміряно. А терміни минають. Тому може статися так, що нові втрати на озимому полі будуть спричинені вже недостатньою роботою самих сільгоспвиробників, недбайливим ставленням до роботи деяких начальників районних управлінь агропромислового розвитку, фахівців на місцях. Адже й належних добрив закуплено поки що вочевидь замало.
Ще велику тривогу викликає ситуація з обробкою озимих гербіцидами. Навіть прогнозовані 300 тис. гектарів (а посівів, нагадаємо, збереглося вдвічі більше!) оброблені лише на дві третини. Тут також є свої аутсайдери. Це Котовський, Красноокнянський, Ананьївський і Біляїв¬ський райони. Хоча й іншим до завершення цієї важливої технологічної операції ще далеко.
СІВОЗМІНА – НЕ ПРИМХА
Зимові морози значно змінили плани сівби ярих культур. Їх, як уже говорилося, проведено на площі, що перевищує один мільйон гектарів. І роботу цю майже завершено. Причому з сівбою ранніх культур наші хлібороби впоралися значно раніше за інші області України. Зараз на 300 тисячах га ярового ячменю, 54 тис. га гороху, 14 тис. га вівсу та на інших полях з’явилися дружні сходи. В деяких районах вони обігнали у зростанні навіть озимі. Минулі травневі дощі сприятливо позначилися на стані всіх посівів.
Але наявна картина ярового поля наштовхує на деякі міркування. Втішно, що гороху було посіяно удвічі більше, ніж у кожні з попередніх десяти років. Але знов-таки ставлення до цієї досить важливої культури, що поліпшує ґрунт і слугує чудовим попередником для майбутніх озимих, досить різне. Південні райони віддали цій культурі по 5 – 8 тис. гектарів кожний. А от на весь Іванівський район набереться гороху лише 66 гектарів. Зневажливо поставилися до цієї культури в Кодимському, Савранському та Роздільнянському районах.
Така ж строкатість і в сівбі ярої пшениці, деяких інших ярих зернових культур. Чому так? Відповідь здобудемо, якщо подивимося на звіти за посівами соняшнику. Там іванівці виявилися дуже щедрими, виділивши під цю культуру, як і в минулі роки, понад 15 тисяч гектарів.
Така пристрасть жити одним днем, одержати великі дивіденди й угробити ґрунт, щоб потім узагалі вивести із сівозміни сотні гектарів, характерна і для багатьох інших північних районів. Показово, що цього року щочетвертий гектар із засіяних яриною (!) вже зайнятий цією культурою. Ось де потрібна владна рука фахівців і контролерів карантинних державних служб. Хіба допустимо, щоб на величезних масивах соняшник висівався кілька років поспіль.
Зрозуміло, що нині такі діяння диктує прибуток, одержуваний від реалізації цієї олійної культури. Але цілком гідним конкурентом тут може виступити цукровий буряк. Втішно, що після всіх суперечок-розмов до цієї культури увага виразно зросла. Вже буде припинено багаторічне скорочення площ, що торік були доведені до 6,4 тис. га. Сьогодні солодкими коренеплодами вже засіяно 11 тис. гектарів. Про що багато хто на колегії говорив із неприхованою гор¬дістю, апелюючи при цьому до “Одеських вістей”, де було опубліковано велику критичну статтю за цією проблемою.
Що ж, зміни втішають і нас, журналістів. Але не варто зваблюватися загальними цифрами. Адже істотні зміни сталися не в традиційно бурякосійних районах. Тут заслуга передусім Саратського району, що виділив під цю культуру майже тисячу гектарів. Та ті ж саратські фермери посіяли на орендованих у Татарбунарському районі землях другу тисячу.
А що ж на півночі? Фрунзівський район посіяв цукрового буряку лише 90 гектарів. Ананьївський – 174, Великомихайлівський – 135, Миколаївський – 145. Може, для них провести ще одну нараду, розповісти про реальні змоги одержання вигоди від вирощування цукрового буряку?
Але справа не тільки в тих гектарах, яких засіяно більше, ніж торік. Усе одно й за такої ситуації, навіть за доброї врожайності, три цукрові заводи області будуть вимушені закуповувати сировину в інших областях. Тож захоплюватися ситуацією поки що дуже зарано.
ЖНИВА НЕ ЗА ГОРАМИ
В окремих районах ще досівають останні гектари ярими культурами, а на обрії вже вимальовуються жнива. Вони будуть дуже складні й трудні з декількох причин.
Насамперед, значно розширилося поле під яровий ячмінь. А збирати його треба за лічені дні, щоб уникнути великих втрат.
Другий клопіт буде пов’язаний із тим, що посіви озимих і ярових колосових можуть виявитися на багатьох площах низькорослими, і збирати їх доведеться на дуже низькому зрізі. Це теж затримає жнива на багато днів.
Але найбільша проблема, звісно, – з наявністю комбайнів. Їх щороку стає дедалі менше. А багато які з залічених “до строю” давно виробили свій амортизаційний термін, за¬старіли фізично та морально. Навіть за наявного парку навантаження на один комбайн удвічі перевищує встановлені норми 90 – 110 гектарів. А у Великомихайлівському районі на один збиральний агрегат припадає 423 гектари, в Кілійському – 404, в Березівському – 326 тощо. Отже, без сторонньої допомоги не обійтися буквально жодному районові. Навіть і після придбання 37 нових машин, що є просто краплею в морі.
Багато хто сподівається на традиційну допомогу сусідніх районів і областей. Та це не значить, що власну техніку не треба готувати до сезону.
Тим часом у Роздільнянському, Іванівському, Ренійському й Ананьїв¬ському районах до нових жнив підготовлено ледь більше половини комбайнів. Але в багатьох господарствах цих та інших районів такої відповідальної роботи ще й не розпочинали.
Зараз не говоритимемо про всі складові збирального комплексу. Скажемо ще тільки, що чекають свого ремонту дві третини автомобільних вагів, багато вантажних автомобілів та інший транспорт, який буде за¬діяно на перевезенні зерна. А як усе це здійснювати, коли в багатьох районах поквапилися ліквідувати ремонтну базу колишніх “Сільгосптехнік”, та й у багатьох господарствах. Одне слово, тут є над чим задуматися, до чого докласти руки й організаторське вміння.
...На колегії виступали заступники начальника Головного управ¬ління агропромислового розвитку, керівники районних управлінь, вчені та представники інших агрослужб. У заключному слові начальник Головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації А.Г. Новаковський відзначив багато позитивних сторін проведення комплексу весняних польових робіт. Але головну увагу було приділено недолікам. Наголошувалося на слабкій виконавській дисципліні на місцях, поверховому підході до дорученої справи. Це було видно й з тих нескладних звітів, з якими виступали деякі начальники ра¬йонних управлінь агропромислового розвитку.
Поки що не відчувається піклування про раціональне використання кожного гектара землі. Дійшло до того, що, за повідомленнями з ра¬йонів, не обробляється 82 тисячі (!) гектарів землі. Тільки у Фрунзів¬ському районі їх понад 14 тисяч. Такого лиха не допустили тільки в Кілійському та Саратському районах. Земля “гуляє” на великих площах навіть у приміських районах, де кожна сотка у великій ціні. Ситуація потребує особливої розмови й особливих висновків. І не тільки для фахівців райсільгоспуправлінь, але й для керівників органів місцевого самоврядування, сільських і селищних рад. Найстрашніше тут – призвичаїтися до наявного стану справ і, ремствуючи на об’єктивні причини, просто занапастити землю. І не яку-небудь, а ріллю, що колись тішила людей своїми врожаями.
