Життя іноді приносить нам приємні подарунки... Будучи у справах в Білгороді-Дністровському, випадково побачила скромний плакат «Живопис. Виставка художника В'ячеслава Ігнатенка». Увійшла до виставкової зали, розташованої у краєзнавчому музеї, і відразу занурилася в атмосферу свята. Переді мною начебто відчинили вікна в світ Природи... І цей світ був прекрасний: весняні розливи Дніпра, зелень жита, що колоситься, дощовий сутінок осені, вкриті снігом копиці.
На полотнах художника природа у всіх її іпостасях – від смутку осінніх днів до радості весни. Вражають незвичні для нашого південного ока найтонші переливи світла й кольору, переходи від холодного до теплого. Це – природа середньої смуги. Більшість робіт написана в Білорусі, на батьківщині художника. Вернісаж організовано національно-культурним об'єднанням громадян «Білорусь» Білгорода-Дністровського. Голова об'єд¬нання Л. Цвєткова знайшла художника й на таку персональну виставку «посватала». Воістину весняний подарунок для аматорів живопису.
В'ячеслав Ігнатенко мешкає в Одесі нещодавно. Народився у білоруському селі Пєрєдєлка. Закінчив академію мистецтв у Мінську. Так сталося, що занесла його доля до Молдови. Тривалий час жив і працював у Кишиневі. Ігнатенко – учасник понад ста виставок різного рівня, від республіканських до міжнародних. На його рахунку 18 персональних виставок. Художник працює у різних жанрах. На міжнародній виставці в канадському місті Торонто був визнаний гідним першої премії у розділі графіки.
На цій виставці репрезентовано 41 мальовничу роботу. Всі картини написано з натури: вони живуть, дихають, переливаються, розповідаючи нам про красу Світу. Неможливо не зупинитися перед картиною «Велика вода». Перед нами пробудження природи. Ранкове сонце відбивається у блакитнуватій воді, що розлилася, затопивши дерева й човни. По обрію стелиться прозорий туман, а гілки дерев з набряклими бруньками тягнуться вгору до сонця й уже готові розпуститися у всій своїй вроді. Художник зумів вхопити коротку мить перед розквітом природи. І ось він настав, і ми бачимо квітучі кущі бузку й галявину, вкриту кульбабами, у картині «Травневий день», і дахи будиночків, осяяні яблуневим цвітом (картина «Яблуні в цвіту»). А ось літня замальовка: хмари йдуть за обрій і стоїть, колоситься жито, обмите дощем (картина «Після дощу»). Разом із художником ми відчуваємо аромат землі – такий, який буває після дощу.
У кожного з нас є той рідний куточок, куди повертаєшся хоча б у спогадах. Тим і живі. В'ячеслав Ігнатенко буває в рідних місцях щороку. Приїжджаючи в Білорусь прагне запам'ятати те, що оточувало його з дитинства. Але згодом усе змінюється: обміліла річка, зник старий сад, з'явилися нові вулиці. Раніше в селі не було церкви, тепер побудували. І на полотнах художника вона засвітилася маленьким синім куполком. Це додало нового забарвлення навколишньому світу (картини «Травневий день», «Покрова», «Листопадові тіні»).
Зимові пейзажі в етюдах «Блакитний день», «Зимові сутінки» вражають свіжістю й чистотою сприйняття. У пам'яті залишається колір снігу, його фактура – щільна, холодна. Але найбільше, на мій погляд, художникові вдаються осінні пейзажі: «Останні дні осені», «Білоруський пейзаж». Зачіпають вони душу своєю сумною ноткою, скромною простотою, западають у саме серце.
...Є на виставці й кілька робіт, присвячених морю: «Політ», «Морська діва». Це не просто пейзажі, це швидше фантазії, які навіяло В'ячеславові наше Чорне море. «Місто біля моря» нагадує гринівський Зурбаган. В цих картинах художник проявляє себе не тільки як реаліст, але й як романтик. Із розмови з ним я довідалася, що з'являться в його творчості й одеські мотиви. Наше місто він знає й любить давно. Особливо вражає стародавня архітектура й, звичайно, водна стихія. І вже незабаром ми обов'язково побачимо нові роботи В'ячеслава Ігнатенка.
