ОДЕСЬКІ СПОРТСМЕНИ НА ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГРАХ. 1952 – 1992 РОКИ
Цей невеликий огляд «ОВ» присвятили історії тріумфальних перемог одеських спортсменів, які виступали в складі збірної СРСР на літніх і зимових Олімпійських іграх. Слід відзначити, що в матеріалі також враховано медалі, здобуті нашими земляками у складі об'єднаної збірної СНД на літніх і зимових Олімпіадах, які відбувалися у 1992 році.
Через політичні обставини спортсмени Радянського Союзу почали виступати на сучасних Олім¬піадах лише з 1952 року. Саме відтоді у складі збірної країни завжди були одесити. Першими представниками Одеси на XV Олімпійських іграх у Гельсінкі були стрибун у висоту Євген Вансович та стрілець Юрій Никандров, яким, на жаль, не вдалося привезти нагород.
Першою одеською олімпійською чемпіонкою у 1960 році у Римі судилося стати гімнастці Маргариті Ніколаєвій. У важкій боротьбі з тодішніми зірками світового помосту вона виборола золоту медаль в опорному стрибку і ще одну – у командному заліку.
На Олімпійських іграх 1964 і 1968 років відзначилися представники одеської волейбольної школи. У 1964 році у Токіо за чоловічу команду виступали найкращий розігруючий світового волейболу тих років Георгій Мондзолевський і нападник Едуард Сибіряков. Вони тріумфально стали олімпійськими чемпіонами. Через чотири роки “золото” теж вибороли ще два одеських волейболісти – Віктор Михальчук та Євген Лапинський. Підтримали переможний почин у цьому виді спорту і жінки. Валентина Мишак та Людмила Гуреєва одержали "срібло" Олімпіади у Токіо, а в Монреалі-1976 – Ольга Казакова і Любов Рудовська. На Олімпіаді у Москві-1980 перемогу святкувала Олена Соколовська, а в Сеулі-1988 – Ольга Шкурнова.
Але найбільш “золотим” для одеських олімпійців став 1972 рік. Тоді Яків Желєзняк переміг у стрільбі по "кабану, що біжить", а встановлений ним світовий рекорд довго не могли побити суперники.
Юлія Рябчинська, яка трагічно загинула через якийсь час після Олімпіади, на веслувальному каналі Мюнхена творила дива. Вона виграла всі заїзди на байдарці-одиночці, не залишивши жодного шансу конкурентам. Легкоатлет-десятиборець Микола Авілов на Олім¬піаді переміг з великою перевагою і встановив світовий рекорд, який протримався майже десять років. До речі, через чотири роки у Монреалі він виборов бронзову медаль.
У 1972 році чемпіоном у велогонках на тандемах став Володимир Семенець, і бронзову медаль виборов волейболіст Євген Лапинський.
На Іграх у Монреалі-1976 відзначився 20-річний каноїст Сергій Петренко, який виграв дві золоті медалі, а Марина Юрченя здобула “срібло” у плаванні.
У 1980 році в Москві одесити були репрезентовані найбільшим загоном майстрів, особливо у легкій атлетиці та ігрових видах спорту. Серед легкоатлетів тріумфально виступила Надія Олізаренко. Перемога зі світовим рекордом на дистанції 800 метрів була названа того року чи не найголовнішою подією у легкій атлетиці. Також Олізаренко виборола бронзову медаль на півторакілометровій дистанції.
У Москві ще одна наша землячка Тетяна Макарець у складі збірної СРСР стала чемпіонкою з гандболу.
У 1988 році в Сеулі одеський стрибун у висоту Геннадій Авдєєнко блискуче виграв "золото", срібну медаль здобув волейболіст Олександр Сорокалєт.
На зимових Олімпійських іграх у Калгарі-1988 бронзову медаль виборов чудовий одеський фігурист Віктор Петренко. А через чотири роки в Альбервіллі він піднявся на найвищу сходинку, ставши олім¬пійським чемпіоном. Ці дві нагороди стали єдиними за всю радянську історію участі одеситів на зимових Олімпійських іграх.
У Барселоні-1992 наші спортсмени виступали у складі так званої об'єднаної збірної СНД. Одеситка Тетяна Гуцу перемогла у гімнастичному багатоборстві, причому їй вдалося виграти одразу два олімпійських “золота”.
Таким чином, за 40-літню історію виступів одеських спортсменів на літніх і зимових Олімпійських іграх вони вибороли 19 золотих, 6 срібних і 5 бронзових медалей.
Євген НИЗОВ
З історії футболу ЗБІРНА СРСР НА ЧЕМПІОНАТАХ СВІТУ. 1990 РІК
Дванадцятий чемпіонат світу, який відбувався в Італії з 8 червня по 8 липня, виявився не лише останнім для збірної СРСР, але і найневдалішим за всю її історію.
Спочатку ніщо не віщувало такого провального завершення виступів нашої команди на світових турнірах: як і раніше біля керма стояв найтитулованіший в СРСР головний тренер Валерій Лобановський, який дібрав досить міцний і збалансований склад, у якому більшість гравців мала досвід виступів на мексиканському чемпіонаті і європейській першості у ФРН. При цьому, збірна більш ніж впевнено переборола відбіркову стадію, залишивши позаду команди Австрії, Туреччини, НДР та Ісландії.
Компанію по групі збірній СРСР склали чинні чемпіони світу – футболісти збірної Аргентини, Камерун та Румунія (двом останнім свідомо відводили ролі нехай і не явних, але аутсайдерів).
Перший матч у групі став матчем відкриття чемпіонату – Камерун сенса¬ційно обіграв Аргентину з рахунком 1:0. Наступного дня збірна СРСР зустрілася з Румунією. Результат виявився більш ніж несподіваним: наші безвільно поступилися 2:0, і піддалися різкій критичній оцінці з боку преси. Одразу з'явилися розмови про те, що збірна є найбільш віковою командою на турнірі і минулими успіхами фундамент нових перемог просто не збудувати.
Поразка від румунів зовсім не перекреслила шанси команди Лобановського на вихід до 1/8 фіналу, але вже у наступному матчі з Аргентиною вони залишилися більш ніж мінімальними. Знову програш з тим же рахунком 2:0. Проте, збірна показала досить пристойний футбол, і рахунок міг бути зовсім іншим, якби не погане суддівство. Шведський суддя Фредрикссон при рахунку 0:0 не призначив стовідсотковий пенальті за гру рукою капітана аргентинців Дієго Марадони, який відбив м'яч, що летів у ворота після удару Олега Кузнєцова.
Після двох поразок у радянської збірної залишався примарний шанс посісти третє місце в групі, що також дозволяло пробитися до наступного етапу. Для цього було потрібно обіграти в останньому груповому матчі камерунців з різницею у чотири м'ячі і сподіватися на успішний результат у зустрічі Аргентини і Румунії, у якій нас влаштовувала поразка однієї з команд. Перше завдання радянські футболісти цілком виконали, перемігши збірну Камеруну 4:0, однак, аргентинці і румуни, розписавши взаємовигідну нічию, залишили збірну СРСР за бортом чемпіонату.
Таким чином, перший і останній раз в історії виступів на чемпіонатах світу, наша команда виявилася на останньому місці в групі і не вийшла до наступного етапу змагань. Головною причиною поразки збірної після закінчення турніру назвуть несприятливий психологічний клімат, про що свідчив навіть такий факт, що у трьох матчах турніру її виводили три різних капітани. Крім того, багато провідних гравців виявилися далеко не у найкращій спортивній формі.
Наші головні кривдники – аргентинці – зуміли пробитися до фіналу чемпіонату, багато в чому завдяки грі незамінного Марадони. Але цього разу у двобої проти збірної ФРН їм вже не щастило – поразка 0:1.
КАЛЕЙДОСКОП
СЕРГІЙ ГОНЧАР СТАВ ЛІДЕРОМ ПЕРЕГОНІВ «ДЖИРО Д'ІТАЛІЯ»
На п'ятому етапі, що завершився, престижної велобагатоденки "Джиро д'Італія" після командних перегонів довжиною 35 кілометрів лідерство у загальному заліку захопив представник України Сергій Гончар. А загальну перемогу здобула команда CSC. Відстань від Пьяченци до Кремони велосипедисти цієї команди подолали за 36 хвилин і 56 секунд із середньою швидкістю 57 км/год.
Український ветеран Сергій Гончар надів на себе рожеву майку лідера після того, як його команда T-Mobile, до якої також входять Ян Ульріх та Майкл Роджерс, фінішувала другою, відставши від лідера на одну секунду.
36-річний Гончар, який приміряв рожеву майку лідера вперше за 8 років, пообіцяв, що постарається зберігати лідерство якнайдовше. "Я завжди підходжу в оптимальній формі до Джиро", – сказав Гончар. "Я хотів би подякувати колегам по команді, які прекрасно виступили сьогодні. Через кілька днів почнуться складні етапи, але я готовий до них".
БОБ АРУМ ЗА КОНТРАКТ НА БІЙ КЛИЧКО – РАХМАН
Відомий промоутер Боб Арум впевнений у тому, що двобій між чемпіоном WBC у суперважкій вазі американцем Хасимом Рахманом та російським боксером Олегом Маскаєвим, який має відбутися 12 серп¬ня, приверне велику увагу американських уболівальників.
"Я гадаю, що цей двобій дуже важливий, тому що американці втратять останнього чемпіона у суперважкій вазі, якщо Маскаєв зможе перемогти Рахмана. Для американського боксу дуже важливо, щоб цього не сталося. Ми всі з нетерпінням чекаємо на цей бій, і я гадаю, що Рахман вийде з нього переможцем", – сказав Арум.
Він додав, що у разі успіху в бою із Маскаєвим, наступним суперником Рахмана стане чемпіон IBF у суперважкій вазі Володимир Кличко. Арум впевнений у тому, що йому вдасться домовитися із представниками українського боксера, тим більше, що в нього давні ділові стосунки із менеджером Володимира – Шеллі Фінкелем, і минулого року вони вже домовлялися стосовно двобою Віталія Кличка із Хасимом Рахманом. "Раніше ми вже укладали контракт на бій, і, гадаю, ми можемо зробити це ще раз", – заявив Арум.
КІМІ РАЙККОНЕН ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ БОРОТИСЯ ЗА ТИТУЛ
Пілот "Макларен" Кімі Райкконен, фінішувавши на "Гран-прі Іспанії" лише п'ятим, зізнався, що його команда серйозно поступається в цьому сезоні "Рено" і "Феррарі", і шансів втрутитися в боротьбу за титул дуже мало.
"Траса в Барселоні не вибачає слабкостей вашої машини. Якщо в неї справді є проблеми, то ви не зможете боротися за перемогу. Саме тому ми не були конкурентоспроможні в Іспанії, хоча на інших трасах зовсім трохи програвали лідерам. У чому справа? Машина погано маневрує. До того ж, є недоробки в управлінні болідом. У Монако ми маємо додати, але в мене немає ніяких ілюзій – ми навряд чи зробимо великий крок уперед. Боротися за титул у цьому сезоні будуть тільки "Феррарі" і "Рено". Я ж спробую виграти один або кілька перегонів, але про боротьбу за титул у цьому сезоні мені доведеться забути", – сказав Райкконен.
За матеріалами мережі інтернет підготував Євген АЛЕКСЄЄВ
