Відповідальний працівник ДПУ, приставлений до французького журналіста і літератора Жоржа Сименона, який прибув до Одеси, та його дружини художниці Тіжи, був у стані крайньої тривоги і навіть відчаю: французький журналіст щез. Але, щоб не піддаватися паніці, слід було відновити ланцюг подій. Отже, Сименон з дружиною прибули до Одеси зі Стамбула на італійському пароплаві «Квірінале» 20 червня 1933 року. Мета? Суто професійна: фотографувати і писати репортажі з Одеси для паризьких видань. 20 і 21 червня подружжя Сименон провело на судні, тому що їм та їхнім документам було влаштовано прискіпливу перевірку. Київ, Москва та Одеса обмінювалися дзвінками та телефонограмами. Обставини в українських губерніях були трагічними. Армійські заслони та застави стримували голодуюче сільське населення, не допускали їх до міст. І в самих містах було не краще: населення ледве зводило кінці з кінцями. То ж прибуття французького журналіста викликало переполох. Зрештою, було вирішено випустити його з порту до міста, але в режимі постійного слідкування і супроводу. З числа працівників ДПУ підібрали гіда-перекладачку Соню, проінструктували її. Їй слід було показати гостям центр міста, звернути увагу на витонченість ар¬хітектури, палаци Одеси, але в жодному разі не возити на околиці міста. Перший день пройшов більш-менш стерпно… Жорж Сименон та його дружина піднялися до бульвару Фельдмана (нині Приморський), фотографувалися на тлі знаменитих сходів, палацу Воронцова, оперного театру. Заходили до магазинів, що було розцінено агентами слідкування як недогляд: черги, давка за продуктами погано ілюстрували переможний хід Одеси до соціалізму. Але журналіст Сименон мало звертав уваги на досягнення архітектури, створеної ще за царського режиму, і примудрився сам розпитати інтелігентного вигляду діда з черги у торгсині: де знаходиться найближчий марше о пюс, тобто, блошиний ринок, і по Садовій напряму попростував до Нового ринку. (Увечері гід Соня одержала догану від агента ДПУ: їй слід було повідомити журналісту, що на Новому ринку са¬нітарний день і повезти його на Пролетарський бульвар, показати йому якийсь зразковий санаторій, де виснажених осіб, жінок з грудними дітьми та інтелігентних стариків у чергах не було). На Новому ринку Сименон зробив декілька знімків, а потім просто ходив і дивився. Дивувався всьому і записував ціни: «1 кг картоплі – 14 карбованців, 1 яйце – 14 карбованців. Місячна зарплата робітника – 300 карбованців…» Виходило, що на цю зарплату гегемон може придбати двадцять одне яйце! Увечері французький журналіст був на балеті в оперному театрі і сказав гіду Соні, що він порадить парижанам при відвідуванні Гранд-опера одягати старі, зношені речі, курити і лускати насіння, як це роблять в Одесі.
Від відвідування зразкових санаторіїв Сименон рішуче відмовився, пославшись на те, що немало бачив їх у Ніцці і в Віші. Наступного дня мала бути поїздка до моря, в Аркадію. Автомобіль «Лінкольн» було подано до готелю Лондонський, де мешкало французьке подружжя, але вони вирішили пройтися. Дружина Сименона йшла попереду, розмовляла з перекладачкою. Сименон трохи відстав, а потім… щез, ніби розчинився серед білого дня. Агенти слідкування забігали туди-сюди, вже не ховалися, зазирали і обшукували двори, але безрезультатно! Французький фоторепортер і журналіст Жорж Сименон щез безслідно!
СТРАХ І ЖАХ
Щоправда, незабаром ймовірний слід зниклого француза було знайдено: з бульвару можна було потрапити на вузькі кам’яні сходи, які вели на Гаванну вулицю, а там – шукай вітра в полі. Але навіщо? З якою таємною, а можливо й шпигунською метою прибув цей Сименон до Одеси? А раптом у нього на думці диверсія, теракт у якійсь роззявкуватій радянській установі? Відповідальний за слідкування за Сименоном працівник ДПУ покривався холодним потом від цієї думки. Та ще треба було доповісти про те, що сталося, начальству… А це кінець всьому! Відповідальний працівник був би взагалі на межі паніки і нервового зриву, якби він дізнався, що Жорж Сименон навчався зникати від переслідування у найкращих поліцейських агентів Парижа, що він вхожий у світ розшуку, що секретні агенти з набережної д’Орфевр його друзі. Більше того, три роки тому літератор Сименон кинув писати розважальне чтиво (а встиг написати чимало: 181 роман, 1075 оповідань для дорослих і 150 для дітей) і у Богом забутому порту Олфзейні, доки його вітрильник лагодили, знайшов кинуту баржу, спорудив із ящиків стіл і за п’ять днів написав тут роман «Пітер Латиш», де діяв якийсь незворушний комісар Мегре, курив люльку, чіпкий, і який вже не упускав тих, за ким стежив! А якраз перед приїздом до Одеси цей тридцятирічний Сименон вже видав п’ять романів про цього...ну майже відмінника бойової та політичної підготовки комісара Мегре!.. Ні, відповідальний працівник миттю б посивів, якби дізнався про найжахливіше: у Туреччині на багатолюдному мосту, який поєднує старий і новий Константинополь, Стамбул і Галату, літератор і журналіст Жорж Сименон таємно зустрічався не з ким-небудь, а з дворушником, ворогом усього святого радянського, готовим на все – із самим Троцьким!
ЯК НІЧОГО Й НЕ ТРАПИЛОСЯ
Звичайно, акуратно розпитали про наміри Сименона його дружину, художницю Тіжи. Вона не була здивована зникненням Жоржа і заявила, що він любить побути наодинці, що він схильний захоплюватися, мабуть, щось привернуло його увагу на бульварі Фельдмана, можливо, це була скульптурна група Лаокоон, яку було привезено сюди з дачі буржуя Маразлі і встановлено як наочну агітацію того, як пастух Лаокоон разом із дітьми бореться з гідрою контрреволюції і неуцтва. Пізніше, увечері, коли вже треба було доповідати про все по керівництву, і гід Соня і всі агенти зітхнули з деяким полегшенням: французький журналіст, як нічого й не трапилося, з’явився на бульварі, а дружині сказав, що гуляв по місту. Але не тільки полегшене зітхання, але й торжество охопило всю суть відповідального працівника ДПУ, коли він встановив усю підоснову тимчасового зникнення французького журналіста. Виявилося, що уникнути від стеження йому допоміг стюард італійського пароплава «Квиринале». Удвох вони обдурили стеження тим, що не гаючи часу, тут же, на бульварі, швидко познайомилися з двома дамами і вже як звичайні парочки, а не жахливі іноземці повернули на вулицю Катерининську і зникли. Сименон йшов з брюнеткою, про яку, мабуть думав: «Звісно, вона не Грета Гарбо, але й не Медуза горгона. Дуже приваблива жінка – ціни б їй не було на плас Пігаль». Стюард-італієць впевнено вів блондинку під руку: він знав, куди повернути, до якого будинку увійти і перед якими дверима зупинитися.
Значно пізніше, згадуючи про Одесу, Сименон, як не дивно, вельми скромно і туманно писав про свою одеську пригоду. Чому це дивує? Та тому, що за його власним зізнанням, ним у житті володіли три фундаментальні пристрасті: літературні заняття, подорожі та жінки. Офіційно він був одружений двічі і від цих двох одружень у нього було чотири дитини. Перша дружина, з якою він був у Одесі, народила йому сина Марка, друга – Деніз – двох синів Джонні і П’єра і доньку Марі. З третьою коханою Терезою, яка була на двадцять три роки молодша за письменника, він прожив до кінця життя. Але у своїх «Інтимних мемуарах» він скромно зізнавався, що у нього було 10 тисяч жінок. Але ця цифра настільки засмутила благочестивих до¬слідників його творчості, що вони узялися за ручки арифмометрів і кнопки калькуляторів і встановили, що жінок в житті видатного романіста було усього-то півтори тисячі!
Але чому ж тріумфував відповідальний працівник ДПУ? Та тому, що обидві дами, яких французький журналіст і стюард підчепили на бульварі, одержували невелику зарплату і в його відомстві, тобто були серед таємних агентів. Отже, небезпечний іноземець був під наглядом, хоча і ніжним, навіть тоді, коли зник.
За кілька днів Жорж Сименон з дружиною поїздом поїхали з Одеси до Батумі. Але через багато років, 1965 року, Сименон знову приїздив до Одеси уже з дітьми і онуками. Чи були цього разу у шестидесятидвохрічного письменника пригоди з одеськими красунями, історія та він сам замовчують.
