Важливу роль у пошуках державної моделі для України у ХІХ столітті відіграло Кирило-Мефодіївське товариство. Час його існування: грудень 1845 – квітень 1847 рр. Ця таємна політична антикріпосницька й антицаристська організація виникла в середовищі інтелігенції, що гуртувалася довкола університетів півдня Росії.
Засновниками товариства були: викладач 1-ї Київської гімназії, а потім ад’юнкт історії Київського університету Микола Костомаров; чиновник канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора, кандидат права Микола Гулак; випускник історико-філологігічного факультету, викладач Полтавського кадетського корпусу Василь Білозерський. До них пізніше долучилися Опанас Маркович, Георгій Андрузький, Олександр Навроцький, Іван Посяда, Дмитро Пильчиков, Пантелеймон Куліш, Олександр Тулуб. У квітні 1846 року до товариства вступив Тарас Шевченко.
Восени 1846 року загальна кількість членів організації, за даними жандармського слідства, становила 12 осіб. Є підстави гадати, що членів товариства було значно більше. Не завжди у слідства малися прямі докази і свідчення причетності до організації. Не всі ув’язнені були говіркими й лякливими. Чимало інтелігенції в Росії, Польщі, Чехії, Литві й Білорусії теж підтримувало з таємним товариством зв’язки.
За своїми політичними поглядами члени Кирило-Мефодіївського товариства не були одностайними. Значна частина членів орга¬нізації вважала своїм обов’язком боротися за повалення самодержавства, скасування па¬нівних станів у суспільстві , ліквідацію кріпа¬цтва, об’єднання вільних народів у федеративну слов’янську республіку. Кирило-мефодіївці своїми програмними постановами далі розвивали традиції своїх попередників-декабристів. До таких належали М. Гулак, О. Навроцький, І. Посяда, Д. Пильчиков, М, Савич, Г. Андрузький. До поміркованіших належали В. Білозерський, М. Костомаров, О. Маркович, П. Куліш. Але цей поділ дуже умовний.
У своїх нотатках про витоки української державності ми коротко розповімо лише про тих членів організації, чия діяльність або творчість мали стосунок до Одеси.
МИКОЛА КОСТОМАРОВ: «ОДЕСА – ЄВРОПЕЙСЬКЕ МІСТО З ВЕЛИКОЮ ПЕРСПЕКТИВОЮ РОЗВИТКУ»
Микола Костомаров, наприклад, – один із організаторів товариства. Випускник історико-філологічного факультету Харківського уні¬верситету 1843 року захистив магістерську дисертацію. Вчителював. У серпні 1846 року обраний ад’юнктом історії Київського університету.
Спостереження за життям у батьківському маєтку в селі Юрасівці Острогозького повіту Воронезької губернії (його батько – поміщик, мати – колишня кріпачка, українка), затим – на Рівненщині, де вчителював, підштовхнули вразливого юнака до висновку про несправедливість суспільного ладу, про необхідність демократизувати його. У Києві молодий вчений знайшов однодумців серед студентів уні¬верситету.
Микола Костомаров – автор і співавтор кількох програмних документів Кирило-Мефодіївського товариства: «Книги буття українського народу», «Статуту Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія», відозв «До братів-українців», «До братів-росіян» і «До братів-поляків». У цих документах звучали заклики до слов’янських народів єднатися на засадах рівності і братерства. Учасники товариства також мали намір засновувати школи з рідною мовою навчання, видавати книжки.
Микола Костомаров двічі побував в Одесі. Уперше він приїхав до чорноморської столиці поштовими кіньми раннього літа того року, коли став ад’юнктом університету ім. Святого Володимира. Перебував він у нашому місті до середини серпня. Він наймав собі затишний куточок на одній із приміських дач, поєднуючи морські купання з творчою роботою. Та цілком можливо, що Микола Костомаров не лише хлюпався у морській воді і писав вірші. Улітку 1846-го уже розгорнулося підпілля товариства, а в Одесі царський уряд поселяв польських засланців, в Одесі жило багато болгарських студентів, випускників Харківського університету. В Одесі віддавна жив дух вільнодумства. Невже Костомаров не шукав зустрічей з волелюбними людьми? Мабуть, шукав і знаходив…
… 28 березня 1847 року Миколу Костомарова було заарештовано. Рік просидів за петербурзькими гратами. У травні 1848 року вченого й поета було вислано до Саратова з установленням поліцейського нагляду.
1855 року Миколу Костомарова царський уряд помилував. Вчений незабаром повертається до Петербурга, стає одним з організаторів першого українського журналу «Основа».
Вдруге Микола Костомаров уже в ранзі петербурзького професора побував в Одесі 1870 року. Мешкав професор у квартирі ректора Новоросійського університету, знайомився зі станом освіти, культурним життям міста. Одеса залишилася в його пам’яті «європейським містом з великою перспективою розвитку».
Ще кілька слів про видання творів М. Костомарова. Виявляється, Одеса теж була причетною до появи у світ книжок видатного письменника. Ще за життя автора, у 1875 році, у нашому місті побачив світ «Збірник творів Ієремії Галки» (псевдонім поета Костомарова). А майже через 50 літ, уже за радянських часів, відомий літературознавець О.Г. Оксман випустив у світ заборонені самодержавством твори Костомарова-історика.
МИКОЛА ГУЛАК: «ТОЧНІ НАУКИ ВИКЛАДАТИМУТЬСЯ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ»
Серед організаторів Кирило-Мефодіївського товариства вирізнявся ерудицією і шляхетністю Микола Іванович Гулак, випускник Дерпт¬ського університету. 1844 року він здобув звання кандидата права. Микола Гулак належав до лівої, нинішньою мовою кажучи, частини орга¬нізації. Гулак був прихильником збройного поветання проти самодержавства, цілковитого знищення поміщицького землеволодіння і заміни його громадською власністю на землю, обстоював необхідність політичного об’єднання усіх слов’янських народів у федерацію демократичних республік. Микола Гулак мріяв про той час, «коли відкриються широкі можливості для нашої словесності», «коли мова збагатиться до такого рівня, що не тільки вітчизняна й світова історія, але й точні науки викладатимуться українською мовою». Так він писав до свого друга Опанаса Марковича.
Миколу Гулака заарештували навесні 1847 року. Був ув’язнений до Шліссельбурзької фортеці.
Після закінчення терміну заслання провадив педагогічну й наукову роботу в Одесі, Грузії, Азербайджані.
Залишився відомий своїми працями з історії, математики, філології та юриспруденції.
Перекладав з грузинської та азербайджанської мов.
ГЕОРГІЙ АНДРУЗЬКИЙ: «РЕСПУБЛІКАНСЬКА ФОРМА ПРАВЛІННЯ КРАЩА ЗА МОНАРХІЮ»
Цікавою особистістю був Георгій Андрузький. У 1845 році закінчив Першу Київську гімназію, де, вочевидь, познайомився з Миколою Костомаровим. Того ж року вступив на юридичний факультет Київського університету. У цей час і став членом Кирило-Мефо¬діївського товариства. Під впливом творів Тараса Шевченка дійшов до думки, що республіканська форма правління «краща за монархію». У квітні 1847 року його було заарештовано. Потім Г. Андрузького було заслано до Казані з правом закінчити університет. З 1848 року служив у Петрозаводську. 1850 року удруге заарештований за написання «Начерків Конституції Республіки», зберігання нелегальної літератури, зокрема віршів Тараса Шевченко. Відбував заслання в Соловецькому монастирі, потім в Архангельську. 1858 року йому було дозволено повернутися на батьківщину, приїздив до Одеси побачитися з Миколою Гулаком, земляком-полтавцем.
Георгій Андрузький бачив майбутню слов’янську конфедерацію утвореною з семи автономних штатів зі своїми президентами. У «Начерках Конституції Республіки» передбачалися загальні вибори Законодавчих зборів, які мали обирати президента і віце-президента, тобто йшлося про змішану або парламентську модель правління.
Отже, незважаючи на відсутність ясної перспективи здобуття незалежності, в середовищі пригнобленого народу все ж таки зріла думка про існування і функціонування такої держави.
