Шлях з Любашівки до села Антонівка, якщо їхати навпростець, в’юниться серед дбайливо оброблених фермерських ланів. Село, обрамлене смарагдовим мереживом садів та городів і розімліле від полуденного сонця, зустріло тишею та патріархальним спокоєм. У цю пору на вулиці лише зрідка можна побачити когось із сільчан з сапами у руках. Мабуть, хтось із них не встиг вчасно впорати свої чималі городи, то доводиться навіть у спеку надолуджувати час, щоб щедро полита дощем городина зовсім не заросла бур’янами.
Кінцева мета поїздки –місцевий Будинок культури, який у порівнянні з традиційними оселями поселян цього краю вражає своїм розмахом та сміливим задумом зодчого й залишається, незважаючи на руйнацію, класичним пам’ятником радянської монументальної сільської архітектури культурного призначення. Побудований у 1960 році, він не втратив своїх зовнішніх архітектурних форм. А всередині понівечене приміщення нагадує про кращі часи лише своїм вишуканим декоративним убранством.
Сьогодні попри всі негаразди із залишковим фінансуванням сільських закладів культури тут господарюють завклубом Людмила Дмитрів¬на Алексєєнко і бібліотекар Людмила Іванівна Новіцька. Під свої кабінети та читальну залу вони пристосували вцілілі у “розбудованому процесі” допоміжні невеликі кімнати. За рік роботи, відколи дві Людмили посіли свої посади, вони дбайливо облаштували та умеблювали робочі місця і розпочали активно впроваджувати на селі культурно-просвітницьку роботу. Обидві сільські ентузіастки, об’єднавши свої творчі здібності з аматорами сцени Альоною Романенко, Ліною Магденко, Надіями Дехтярук та Добріогло, стали мало не щомісяця радувати своїх земляків чудовими концертними програмами, з піснями, танцями, театралізованими сценками, сатирою та гумором. Особливо ретельно вони готують репертуар до державних свят та урочистостей. Значну допомогу і порадами, і як музикант надає жіноцтву колишній працівник культури, сільський баяніст Микола Іванович Свірський. Залучаються до культмасової роботи і юні таланти, школярі Іванівської ЗОШ І-ІІ ступенів (в селі школи немає, і діти навчаються у сусідній Іванівці). У свою чергу, антонівці залюбки відвідують аматорські концерти. Для багатьох вони стали справжнім святом для душі і серця, а молодь вечорами поспішає ще й на дискотеку, яка останнім часом стала на селі звичним явищем.
Тягнуться жителі села і до своєї книжкової скарбниці – філії Любашівської центральної районної бібліотеки, яка нараховує півтори тисячі примірників книжок та періодики. 200 допитливих читачів, серед яких 42 дітей, обслуговує сьогодні завідувачка бібліотеки Л. І. Новіцька. Дбайливо оздоблена та обставлена полицями з книгами кімната, з портретом Т.Г. Шевченка на стіні, незважаючи на свої невеликі розміри, відразу спонукає читачів поринути у незвіданий світ книжкових героїв та дивовижних пригод. А обслуживши молодих любителів книжкової мудрості, бібліотекарка з великим пакунком поспішає до своїх стареньких читачів, які самостійно уже не можуть дійти до бібліотеки, проте вони із задоволенням читають різножанрову літературу і з нетерпінням на неї чекають.
З приходом у сільський заклад культури сумлінних та ініціативних працівників однією проблемою – забезпечення культурним дозвіллям жителів села – стало менше. Проте нагальним залишається ремонт клубу, у якому через багаторічне недбале використання вийшла з ладу опалювальна система і протікає дах. Напрочуд влучну частівку про свій клуб склали дівчата Ірина Гуляєва і Олена Березянська:
“В клубі холодно,
як в псярні,
і дах протікає,
Це приміщення ремонту
Довгий час чекає”.
Не хочеться, щоб із закінченням епохи соціалізму канула у небуття архітектурна споруда тих часів, як було стерто з лиця антонівської землі панський маєток, про велич якого нагадує лише півторастолітня липова алея.
Правда, нещодавно Іва¬нівський сільський голова Віталій Ковальчук повідомив, що таки планують відремонтувати клуб, лише потрібно віднайти необхідні кошти.
Безперечно, перші кроки відродження культури у цьому окремо взятому селі вдалі. І в інших клубних установах району трудяться не менш талановиті та енергійні люди. І тому кожен сільський клубний праців¬ник, який працює сьогодні в екстремальних умовах, заслуговує не лише на повагу за самовіданність обраній професії, а й на достойну оплату своєї праці.
