В Ізмаїлі практично в сусідах ташуються два гіганти – Ізмаїльський консервний завод і Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат. Але якщо залишилися ріжки та ніжки від ІКЗ, що давав раніше роботу понад двом тисячам чоловік, а в сезон і того більше, і славився своєю продукцією далеко за межами нашого регіону, то ЦКК і сьогодні в розквіті. На тому, що помер гігант консервної промисловості, чимало позначилася корпоративність інтересів певних міських чиновницьких кіл. У потрібну мить вони не тільки не вборонили консервний від розвалу, але й фактично не захистили його від розграбування, коли дороге устаткування було просто вивезено новими господарями на інші виробничі об’єкти, розташовані за межами Одеської області. І досі незрозуміло, чому не було виявлено наполегливості в контролі за тим, що діялося на приватизованому підприємстві, який зиск від цього мало саме місто, і чи одержало його взагалі, як були дотримані основні вимоги щодо збереження робочих місць і реконструкції виробництва. Чому ніхто не бив на сполох за тим, як врятувати становище на підприємстві, яке через волюнтаризм його керівників, а не тільки через складність ринкових відносин, загрузло в боргах, що й слугувало приводом, аби збути боржника “заштатному дядькові”? До речі, саме під час вирішальної фази розвалу, коли ще можна було зупинити руйнівний процес і були шанси переобладнати виробництво, до влади в мерії прийшла команда, на яку також покладалися чималі надії. Принаймні, 1998-го консервний ще видавав продукцію, відповідно його обслуговувала розташована в Придунав’ї аграрна зона, а отже, й зайнятість селян була вища, оскільки ще затребуваним залишалося в регіоні плодоовочівництво.
Сьогодні в районі нічого цього немає й у згадці. Аграрна політика тут будується на зерновиробництві. І те, що цього року одержали рекордний урожай – під 160 тисяч тонн, це і добре, й погано. Добре, оскільки господарства зможуть розрахуватися з боргами, з пайовиками, здобудуть певний матеріальний стимул для свого розвитку. Погано, бо означає нахил в один бік, і створює прецедент жорсткої економічної залежності від монокультури на ринку, тоді як доведено – наш сонячний край як жоден інший придатний не тільки й не так для зернового клину, як для плодоовочівництва. Саме воно раніше й приносило Ізмаїльському району (та чи тільки йому?) економічну стабільність у неврожайні для зернових роки.
У моїх архівах є багатотиражна газета одного з колгоспів. Нещодавно порівняв цифри, й за голову вхопився – Ізмаїльський район нині виробляє в межах 4 відсотків овочів від тієї кількості, що вирощувалося в порівняно недавні часи!
… Але ж усе могло бути інакше, так само, як на Ізмаїльському ЦКК.
Приблизно в ті ж роки, що й ІКЗ, комбінат поміняв господарів, причому більшість знавців поставилося до цього скептично, оскільки целюлозний також дійшов тоді до банкрутства і був на межі цілковитого краху. Але нові господарі були людьми, які розуміють, що тільки у відродженні виробництва, а не в розбазарюванні та продажу виробничих потужностей, у забезпеченні роботою й відповідній за це матеріальній винагороді кваліфікованих фахівців запорука і їхнього успішного бізнесу. Сьогодні, чуючи абревіатуру ЦКК, ніхто в скепсис не впадає. Комбінат було не тільки відроджено, але й він ступнув далеко вперед, перетворившись на сучасний виробничо-технологічний комплекс, що випускає продукцію, яка сьогодні користується високим попитом – гофротару. (До речі, серед замовників є й аграрії, зокрема й ті фермери, чиї угіддя розташовані в сусідах, фермери, що вирощують полуницю, плоди, овочі: тара ЦКК дозволяє фермерам без особливих проблем транспортувати продукцію на великі відстані. А саме в цьому ще одна особливість півдня Бессарабії, розташованого у своєрідному “апендиксі”.) Поряд із роботою щодо поліпшення якості продукції тут активно впроваджуються енергозберігаючі технології. До комбінату проведено газопровід, що значно знизило собівартість продукції. Під кінець року тут плануються подальші кроки щодо технічного переозброєння, буде змонтовано потужніший гідророзбивач у макулатурному відділі картонного цеху. В цеху гофротари змонтують придбану у швейцарської компанії “BOBST” сучасну лінію з виготовлення гофроящиків складної конфігурації з двоколірним друком. За п’ять попередніх років обсяги реалізації гофротари зросли на 15 млн квадратних метрів. Упровадження сучасних технологій і нового обладнання сприяло освоєнню нових видів гофропродукції й паперу високих марок. Тільки за 8 місяців цього року ЦКК випустив і реалізував товарної продукції на 58,5 млн гривень – на 10,4 млн більше, ніж за цей же період минулого року. Продукція звідси відвантажується до колишніх радянських республік – Литви, Вірменії, Латвії, а також до Румунії й навіть до Мавританії.
Керівництво ЦКК було особливо відзначене в недавній День працівника лісового господарства.
…ЦКК сьогодні – одне з кількох великих промислових міських підприємств, які не тільки витримали шторми всіляких змін, але й успішно рухаються вперед. На жаль, розвалених або не працюючих за профілем підприємств поки що чимало. Серед них – підприємства з переробки сільськогосподарської продукції. На цій песимістичній ноті не хотілося б закінчувати оповідь про колишнього та нині успішного гігантів.
В одну з недавніх поїздок по району разом із головою райдержадміністрації Сергієм Афанасійовичем Ніколаєвим розговорилися саме про те, як повернути Ізмаїльському району колишню славу, як відродити галузі, загублені за останні сім – десять і більше років, і завдяки цьому відновити села. Особливо околишні, невеликі, де найдужче відчувається демографічна криза (наприклад, у Новопокровській школі сьогодні навчаються 130 учнів, удвічі, а то й утричі менше, ніж двадцять – тридцять років тому!). Торкнулася наша розмова й переробної промисловості, і перспектив відродження цього виробництва. Сергій Афанасійович у подробиці вдаватися не став, сказавши лише, що є певні позитивні позначки, пов’язані з поліпшенням взаємин із теперішньою командою міськвиконкому й головою міськради Г. Дубенком. Йдеться сьогодні вже не про реанімацію розграбованого ІКЗ, а про створення мобільніших переробних структур, залучення до цього підприємців та інвесторів. Залишилося тільки втілити ідеї в життя. А це найскладніше...
