ШУКАЮЧИ ІСТИНИ
Стара як світ істина проголошує: вчитель живий як учитель, поки він навчається. Вона застосовна до всіх працівників освіти, які у щоденній педагогічній праці наполегливо підвищують свою професійність.
Цими днями до численних подяк за сумлінну педагогічну працю завуч із навчально-виховної роботи Білгород-Дністровської загальноосвітньої школи № 2 Оксана Леонідівна Дурманова долучила Почесну грамоту Білгород-Дністровського відділу освіти.
Оксана Леонідівна – вчителька вищої категорії, викладачка української мови та літератури. Стаж педагогічної роботи у вересні склав 11 років, три з них молода педагог працює завучем. Нині Оксана Дурманова закінчує навчання в Київському центральному інституті післядипломної освіти, де здобуває другий фах – керування навчальними закладами.
Школа, в якій випало трудитися Оксані Леонідівні Дурмановій, – одна з найдавніших у Білгороді-Дністровському. Два роки тому урочисто відсвяткували її 60-річчя. У високопрофесійному колективі, де 70% педагогів мають вищу категорію, ось уже шість років практично немає плинності кадрів.
Учнівський колектив протягом 7-8 років складає десь 710 – 720 учнів. Це при тім, що школа розрахована на 600. Показово, що учнями старших і випускних класів є діти з приміських сіл Бритівка, Салгани, Випасне. Тому школа № 2 стабільно має два 10 і два 11 класи, в яких на постіних засадах здійснюється профільне філологічне та технологічне навчання.
Щороку її закінчують від двох до п’ятьох медалістів. Минулого навчального року серед 36 випускників їх було двоє. Коли свій перший випускний клас проводжала у велике життя Оксана Леонідівна Дурманова, медалістів було п’ятеро.
Перед вступом до Ізмаїльського державного педагогічного інституту вона так само здобувала знання в міській школі, приїжджаючи на навчання з села Бритівки.
Оксані Леонідівні, якій за місяць виповниться 33 роки, подеколи буває непросто. Але їй охоче допомагають старші товариші.
Директор ЗОШ № 2 Василь Васильович Коломійчук говорить про свою колегу дуже шанобливо:
– Вона вміє працювати з дітьми, чудовий фахівець і адміністраторка, що подає великі надії. До труднощів Оксана Леонідівна ставиться наполегливо й творчо. Її ентузіазмом, волею та терпінням довколишні захоплюються. Ніколи не зважає на приватний час, досконало знає педагогічну майстерність, уміє домогтися від дітей високої самовіддачі.
Сама Оксана Леонідівна Дурманова вважає:
– Розв’язання будь-якої проблеми в дорослому або дитячому колективі завжди можливе з увагою до його психології. На ґрунті знань стараюся налагодити діалог із учнями, використати на уроках те, що найближче та найзрозуміліше дітям. І нерідко, шукаючи істини, сама поділяю їхню позицію.
Тетяна ГУРІЧЕВА, власкор «Одеських вістей», м. Білгород-Дністровський
ЗА МЕЖАМИ ШКІЛЬНОЇ ПРОГРАМИ
Є вчителі, які не можуть обмежити свою роботу програмою загальноосвітньої школи. Їм занадто тісно, їм хочеться реалізувати свої здібності, відкрити дітям нові грані життя, зважитися з ними на захоплюючу подорож до незвіданих країн. І якщо адміністрація школи мудра в кадровій політиці, відчувши прискорений пульс творчої особистості, вона робить усе, щоб дати педагогові можливість реалізувати талант.
Так понад п'ять років тому в Ренійській загальноосвітній школі № 2, а нині вже гімназії, з'явився театр "Березіль" під керівництвом Любові Петрівни Сайтарли. Спочатку на громадських засадах, потім дирекція знайшла кілька годин гурткової роботи.
Діти – від наймолодших до старшокласників – із задоволенням відвідують заняття. Гімназична акторська трупа практично одразу засяяла на районних конкурсах і оглядах, колектив під керівництвом Л.П. Сайтарли став гордістю гімназії.
Любов Петрівна – не тільки чуйний педагог і режисер, вона пише авторські п'єси, в яких порушує дуже гострі соціальні проблеми нашого суспільства, що стосуються, на жаль, і дітей. У виставах звучать питання, які хвилюють кожну молоду людину– сенс життя, вибір шляху, любов, дружба. Любов Петрівна, як старший товариш, допомагає дітям осягнути ці життєві університети.
Колеги Л.П. Сайтарли відзначають, що театр багатьох дітей підтяг у навчанні – їм легше відповідати біля дошки, викладати вивчений матеріал, виступати перед великою аудиторією із рефератами.
Театр "Березіль" дружить з одним із інтернатів, щороку їздить до дітей-сиріт в гості – з подарунками від гімназії й новими театральними виставами.
Не менш цікаве життя після уроків у Кілійській ЗОШ № 1. Кілька років тому директор школи "посватала" до свого колективу Василя Ларіоновича Шкуропата, людину з юності захоплену технічним моделюванням. Але особливо вдаються педагогові роботи з дерева. Із приходом до школи В.Л. Шкуропата з'явився гурток дизайну.
Ох, нелегка це робота, робити мережива з фанерних листів! Щоб змайструвати світильник, вазу або скриньку, треба трудитися в поті чола місяць. Але під керівництвом Василя Ларіоновича справа виявилася настільки захоплюючою, що багато дітей просто "захворіли" нею. Увійшовши в творчий азарт, вони з лобзиками й напилками просиджують у шкільній майстерні допізна. Багато хлопців займаються різьбленням навіть під час літніх канікул. Особливо великих успіхів домоглися Святослав Балабан та Сергій Раховський, роботи яких експонуються на різноманітних виставках.
У таких випадках кажуть: дітям пощастило! Творчо працюючий учитель не тільки ділиться з дітьми своїми знаннями, для багатьох він стає в житті прикладом професійної майстерності й відданості своїй справі.
Антоніна БОНДАРЕВА, власкор «Одеських вістей», м. Рені
