Микола Михайлович Чалапко – ветлікар. Він обслуговує чотири села: Полянецьке, Глибочок, Квітку та Островку. Найпроблемніше те, що немає транспорту, а населені пункти досить далеко розташовані одне від одного. Та нічого не вдієш.
– Коли легше працювалось, як тільки починали свою трудову діяльність чи тепер? – запитую Миколу Михайловича.
– Тоді було легше. І найперше тому, що був один великий колгосп, в якому утримувалось 4,5 тисячі голів ВРХ, три тисячі голів свиней і понад сто тисяч голів птиці. А тепер у ЗАТ АПК “Саврань”, яке я теж обслуговую, всього 320 голів свиней. Решта ж худоби та птиці утримується в підсобних господарствах громадян. А це значить, що мені щоденно доводиться бувати у кожному з чотирьох сіл.
– У Вас що навіть помічника немає?
– Ще є фельдшер. Анастасія Леонтіївна мені багато в чому підсобляє, та все ж таки обсяг роботи дуже великий.
– Напевне, й профілактичні заходи було легше проводити в одному господарстві, ніж у селянських дворах?
– Звичайно. Тоді всі необхідні препарати одержували централізовано, а тепер потрібно просити господаря, щоб заплатив за те чи інше щеплення. Є такі, що й відмовляються. Та й санітарно-гігієнічні умови дуже різні. В деяких обійстях на оборі так чисто, як в хаті, а є й такі, що приступу немає. А обслуговувати я маю не на вибір.
Та попри всі труднощі, Микола Михайлович дуже добросовісно ставиться до виконання своїх обов’язків. Про це говорили мені і в районній лікарні ветеринарної медицини, і жителі цих сіл.
Одна жінка сказала:
– Він такий сумлінний. А який спеціаліст! Тепер, коли у багатьох дворах одна надія на підсобне господарство, лікування тварин набуло дуже великого значення. Тож всі ми з великою повагою ставимось до свого ветлікаря. А щоб ви знали як його тварини люблять!
