...У жовтні в Києві висадився десант шотландських футбольних уболівальників у національних костюмах, складовою частиною яких є картата спідниця у складку – кілт. Мальовниче і значною мірою екзотичне видовище постало перед киянами та гостями столиці. Серед останніх була Наталя Савівна Гончарова – директор Одеського обласного центру української культури. Її вразило, як природно почували себе шотландці, із якою гідністю представляли костюм, що для них не екзотика, не атрибут для особливих випадків, а невід'ємна частина національної культури – живої, не архаїчної.
МІСЯЦЬ ПОСРІБЛИВ ПОЛОТНО...
Про це згадала Наталя Савівна під час нашої розмови про фестиваль-конкурс «Народний костюм: минуле і сучасність», який тільки-но завершився. Напрошувалося порівняння не на нашу користь. Йдеться, звичайно, не про те, щоб при кожному зручному випадку усім поспіль вдягатися в національні костюми. Йдеться про ставлення.
Н.С. Гончарова: «Ми, слов'яни, не знаємо своїх коренів... А костюм – це таке джерело! Зараз начебто мода на якісь речі в народному стилі. Це стає модним, але не проникає в душу. Ми маємо розв'язати цю проблему. Народний костюм не може бути модним або немодним, він має бути доступним, рідним. А це відбудеться, коли ми його пізнаємо, зрозуміємо. Під час нашого фестивалю ми спробували розкрити його. І усі, хто сидів в залі, розуміли, що ми хотіли зробити».
Ті, хто сидів в залі Українського академічного музично-драматичного театру під час фестивалю-конкурсу, що завершився, театралізованого свята «Народний костюм: з надією на ренесанс», і справді оцінили задум його організаторів: не лише показати народний костюм, але й розповісти про нього. Розповісти як у буквальному значенні, так і художніми засобами. І з цього погляду особливо характерною була танцювальна композиція у виконанні ансамблю «Дана» із Іллічівська, що супроводжувалася поетичною розповіддю ведучої й про те, як народжувалося лляне полотно, з якого потім шили костюм. «Сили, що вбере у себе полотно, виходять із глибин матері-Землі та пречистого світла батька-Неба. З роси й ранкових туманів, з води вбирає в себе полотно краплі енергії життя, наповнюється силами здоров'я. Ярило-Сонце пошле на нього свої промені, щоб сяяло, набиралося тепла й енергії, яке віддасть людям у зимовий холод. Літнє сонце й на ніч залишає варту – срібнолицього Місяця, який відбілює й сріблить полотно. Буйний вітер передасть свої сили... Під впливом сивого морозу зародиться енергія, яку влітку полотно віддасть прохолодою людям». Так, за віруваннями наших предків, стихії наділяли полотно духом єднання із Природою. При зіткненні полотна із людським тілом воно перетворювалося у дух радості, творчості, віри в себе, стаючи оберегом для того, кому полотно призначене.
Ось так усе непросто! Що ж стосується самого костюма, то це ціла наука, система символів, незрозумілих, на жаль, нам. Дивлячись на багато прикрашений вишивкою національний – український, болгарський, молдавський – костюм, ми оцінюємо його красу, привабливість, але не в змозі розшифрувати код. А київський колекціонер, науковий працівник Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара», голова журі нашого конкурсу Юрій Мельничук пропонує ключ – з опису експонатів його колекції ми довідаємося “Сорочка жіноча коротка, вишита біллю на домотканому лляному полотні. Орнамент геометричний – восьмикутні зірки, хрести, ромби (Івано-Франківська область, початок ХХ ст.). Прямий хрест символізує також поєднання чотирьох формотворчих стихій – Вогню, Повітря, Землі і Води. Також це знак Сонця, чоловічого начала. Прямий хрест є сильним знаком захисту... Червоне вишиття на манжетах та обшивці виконує також функцію захисту...” Нічого немає випадкового у народному костюмі: використання кольору, того або іншого орнаменту обумовлено дотримуванням символіки, а кожна деталь костюма виконувала свою функцію: захищати того, хто буде носити його, від злих сил та приваблювати добрі. Та хіба не цікаво нам навчитися розуміти мову народного костюма, що являє собою не просто одяг, а цілий пласт культури?..
ІДЕЇ ІЗ «БАБУСИНОЇ СКРИНІ»
Назвавши свою акцію «Народний костюм: з надією на відродження», працівники Центру української культури переслідували шляхетну, інформаційно-просвітницьку мету. Але щоб надати «широкій публіці» інформацію, її треба зібрати. Більше півроку по всій області шукали костюми – у районних та сільських музеях, «бабусиних скринях». До слова, музеїв народної творчості (навіть якщо це одна кімната!) в області чимало – й постійно відкриваються нові. Але... все менше й менше залишається в селах носіїв національних традицій (складовою частиною яких є й костюм): ідуть з життя, їдуть до дітей у місто дідусі й бабусі. Проблематичною стає доля вмісту «скринь»... Тому так важливо встигнути зафіксувати й зберегти те, що ще залишилося. За матеріалами конкурсу планується видати альбом народних костюмів із їхнім описом та схемами вишивок, – щоб сучасні рукодільниці (а вони є!) могли точно відтворити стародавні візерунки.
А який стан справ із відродженням народного костюма у «широкому значенні» цього слова – чи є йому місце в сучасній реальності? Відповідь на це запитання якоюсь мірою було дано під час заключного фестивального концерту, до програми якого увійшов театралізований показ моделей фірми «Ольга-стиль». Дизайнер Ольга Мудренко використовує фольклорні мотиви в сучасному одязі. Її колекція «Ой, я молода» репрезентована у формі народного весільного обряду. Всі учасники дійства – молоді, їхні родичі, подружки, гості – демонструють елегантний одяг сучасних фасонів із навдивовижу гармонійним використанням елементів гуцульських, волинських, подільських, слобожанських та інших різновидів українського народного костюма. Багато із цих моделей «сміливо» може одягти сучасна жінка – якщо й не на роботу, то з нагоди якоїсь урочистої події.
«Етностиль», «фольк-стиль» вже зайняв свою нішу у світі моди – користуються популярністю скандинавські, африканські, мексиканські мотиви... Коли ж настає черга слов'янських? І чи не трапиться так, що ця мода прийде до нас із Заходу? Європейські модельєри виявляють велику цікавість до «слов'янських мотивів» і в результаті – народжуються колекції. Немає пророка у своїй Батьківщині? Але й наші дизайнери черпають ідеї із «народного джерела». Ось лише, щоб вони «опанували вулицю», необхідно «вулиці» повернутися до них обличчям.
