Всі, хто вперше побуває в Ісаївському аграрному ліцеї, будуть приємно здивовані. По-перше, вражають розміри навчального комплексу – він розкинувся на п'ятьох гектарах землі. Тут розташувалися і три гуртожитки, і навчальні майстерні, і їдальня. По-друге, вражає вигляд навчального корпусу, що міститься у стародавньому замку. Будинкові вже понад двісті (!) років, але час над ним не владний: у первозданному вигляді збереглися не лише всі приміщення, але навіть художнє ліплення і кахельна плитка. Тепер тут розташовані навчальні і методичні кабінети, майстерні. Виконувачка обов'язків директора ліцею Є.М. Ізерська показує, як дбайливо й акуратно виконують поточний ремонт, намагаючись зберегти інтер'єр у первозданному вигляді. Поки що це вдається: свіжа фарба і побілка не пошкодили те, що було задумано художником ще у вісімнадцятому столітті, коли облаштовувалася ця садиба.
А належала вона старовинному дворянському родові Курисів, засновник якого Онуфрій Курис одержав у тодішній Херсонській губернії великі земельні наділи. Нещодавно в Ісаєвому побував правнук знатного дворянина і подарував ліцеєві не лише книжку про своїх предків, але і десять тисяч доларів на ремонт будинку.
Завдяки цій допомозі будинок виглядає чудово, а в аудиторіях, з величезними вікнами і ліпними стелями (їх висота не нижча чотирьох метрів) витає витонченість, піднесений дух. Хлопці і дівчата слухають викладача і поглядають у вікно, милуючись повноводною річкою Тилігул, на березі якої і розташувався ліцей. Кращого місця не знайти... До того ж це училище – єдиний професійний навчальний заклад у Миколаївському районі. Воно, до речі, тут дуже в пошані. І коли постає питання про вибір професії, багато хлопців і дівчат, і насамперед з навколишніх сіл, їдуть навчатися саме сюди. Втім, пізніше з'ясувалося, що чимало тут учнів з інших районів – Біляївського, Ширяївського. Юрій Моток, наприклад, приїхав з Арциза, хоча під боком своє училище є. Але вже дуже райдужну перспективу намалювали його родичі з Ісаєвого – і база тут добра, і майстри чудові. Ну і як, запитую, не обманули вони твоїх сподівань? «Ні, звичайно, – відповідає Юрій. – Та ви загляньте до майстерні, самі переконаєтеся».
У зварювальній майстерні робота справді кипіла: з кожної кабінки сипалися іскри, йшов дим – хлопці відпрацьовували свої навички, а майстер причіпливо розглядав кожен шов. Я спостерігала, як брати-близнюки другокурсники Олексій та Анатолій Цуркани, надівши захисні маски, впевнено упоралися із завданням – проблем зі зварюванням у них не буде. А тим часом, тут, в Ісаївському ліцеї, вони опановують і інші професії – слюсаря, водія. І хоча спеціальностей тут не так багато, обрані найзатребуваніші – газоелектрозварник, водій, тракторист.
Та й дівчата необійдені, вони навчаються швейній справі, готують тут і конторських службовців. Світлана Чередниченко, наприклад, і штани собі вже шиє, і кофтинку. Вона з села Скосарівка, що розташоване неподалік, тому до ліцею її ніхто не агітував, сама прийшла. За її словами, на шматок хліба, вона завжди собі заробить, а щоб ще й масло було – потрібно навчатися далі. Мріє вступити до Одеського вищого профтехучилища сфери послуг на закрійницю. Поруч з нею теж третьокурсниця – Оля Рожкова. Оля – кругла сирота.
Сиріт в ліцеї багато, майже половина учнів з інтернатів або позбавлених батьківської опіки. Все це вимагає від педагогів особливої уваги і підходу до дітей.
– Працювати, звичайно, дуже нелегко, – розповідає Микола Іванович Рибалко, заступник директора з навчальної роботи. – І справа не лише у слабких знаннях, саме це можна надолужити. На жаль, ці діти звикли жити на всьому готовому, споживацький дух позначається на всьому.
Справа доходить до того, що відносивши сезон куртку або светр, вони викидають одяг на смітник, замість того, щоб його випрати. А якщо одержують гроші, матеріальну допомогу, наприклад, то одразу витрачають їх на дрібниці, купуючи мобілки або петарди. Це для педагогів серйозна проблема – відучити їх від такого легкодумства, бездіяльності, привчити до відповідальності і працьовитості. На жаль, на думку Миколи Івановича, в інтернатах послаблено і трудове виховання, і моральне. До того ж у багатьох дітей надламано духовний стрижень, вони не вірять в особистий успіх і добробут.
А тим часом у тому ж ліцеї є чимало прикладів, коли такі діти непогано влаштовуються у житті. Взяти хоча б Васю Півнєва. Теж круглий сирота, але закінчивши ліцей, влаштувався на роботу водієм. Заробив гроші, купив «КамАЗ», потім став господарем фірми. Купив квартиру в Одесі. Як бачимо, він не скорився своїй долі, наповнивши це поняття справжньою працьовитістю і діловою хваткою. Успішно трудиться на одеському ЗОРі електрозварником і Боря Левін.
– Ліцей повинен замінити таким дітям рідний дім, – говорить викладач В.В. Довгий, який багато років пропрацював у цьому навчальному закладі. – Вони повинні увійти у самостійне життя повноцінними людьми, здатними і кар'єру зробити, і сім’ю створити.
Судячи з усього, зусилля педагогів не пропали марно. Наприклад, Оля Рожкова та Едик Середа вирішили нещодавно... одружитися, добре, що вони вже досягли повноліття. У ліцеї до них поставилися, як до рідних дітей. Зробили шикарне весілля, з обручками, весільними вбранням, святковим столом. У такий відповідальний час педагоги замінили сиротам рідних батька і маму. В гуртожитку виділили їм окрему кімнату.
– Ось і онуки у нас з'являться, – натякає Є.М. Ізерська на швидке поповнення у молодій сім’ї.
Не знаю, як поставилися б до цього факту в інших училищах, але тут повелися, як у великій дружній родині. Навіть пропонують пожити в гуртожитку поки не влаштуються на новому місці. А з цим швидше за все проблем не буде. Едику вже пропонують і роботу, і житло, і пристойну зарплату у Біляївському районі.
Не менше уваги тут приділяють і професійному зростанню майбутніх фахівців. Не дивно, що на обласних конкурсах ліцей ніколи не залишається без нагород. Наприклад, Віталій Чабановський посів друге місце в турнірі серед майбутніх водіїв-трактористів. Намагаюся розібратися чому. Та тому що самі майстри, викладачі постійно працюють над собою, шукають новітні методики, вдосконалюють їх. Наприклад, майстер Михайло Дмитрович Стас повіз майбутніх зварників до знаменитого інституту Патона, де хлопці ознайомилися з новітніми способами зварювання. А сам Михайло Дмитрович запалився ідеєю установити в ліцеї комп'ютерні тренажери, щоб впровадити модульне навчання. Нещодавно хлопці побували на «Кисеньмаші», де теж вивчали останні новинки. Невгамовний і завзятий характер М.Д. Стаса всі знають, тому впевнені – він свого доможеться. Творчо підходять до навчального процесу й інші педагоги – В.В. Довгий, С.А. Ісаєнко, Л.М. Трифон, С.І. Гладка. Але якщо відверто, то всі тут дорожать своїм робочим місцем, оскільки село невелике і вибір невеликий.
Здавалося б ніхто і ніщо не повинно затьмарювати роботу такого дружного, високопрофесійного колективу. Але, на жаль, вже тривалий час тут не можуть розв’язати гостру проблему зі зміною керівництва. Колишній директор В.Ю. Черненко звільнений «за невиконання умов контракту», а нового призначити не можуть, оскільки йдуть судові розгляди. Колишній керівник подав до суду і хоче повернутися на своє місце, хоча «підстав для його звільнення більше ніж досить». Так прокоментував ситуацію в ліцеї начальник відділу профтехучилищ управління освіти і наукової діяльності облдержадміністрації С.П. Білоконенко. До того ж колектив вже бачить у ліцеї директора – дуже перспективного, енергійного і ділового майстра М.Д. Стаса. Схвалили його кандидатуру і в Міністерстві, і в обласному управлінні. Мабуть, чіткішу позицію повинно зайняти саме Міністерство, адже в його інтересах повернути колектив у звичне робоче русло. Цього з нетерпінням чекають і педагоги, і учні. Не можна допустити, щоб розпалася велика, дружна сім’я...
