Ширяївський районний історико-краєзнавчий музей багатий на різні експонати. Його експозиції розповідають про район з прадавніх часів і по сьогоднішній день. Окремі сторінки експозицій – це штрихи до біографії навіть усієї області.
Тут розміщено стенд про доярку Л.М. Лопатинську, яка, вивчаючи і впроваджуючи у виробництво досвід кращих доярок області та усієї України, домоглася високих показників. За те, що Лідія Миколаївна одержала по 5 тисяч кілограмів молока від кожної корови своєї групи, їй було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Вона неодноразово обиралася депутатом Верховної Ради УРСР.
Інша експозиція – в центрі якої портрет Надії Артемівни Савенко. Надія Артемівна працювала ланковою рільничої ланки. І в селі, де навіть не було клубу, створила колектив любителів української пісні. Починаючи з 1977 року, цей аматорський гурт об’їздив всі села Ширяївського району, ставав неодноразовим лауреатом обласних фестивалів, п’ять разів брав участь у передачі “Сонячні кларнети”. Неодноразово виступав на ВДНГ в Києві, на великих святкових концертах в містах Одесі, Ізмаїлі, Балті, Кодимі, Котовську, Красних Окнах. Виступали самодіяльні артисти і в селі Великих Сорочинцях на знаменитому Сорочинському ярмарку. У 1990 році колективу було присвоєно звання народного. Трудову і громадську діяльність Надії Савенко було відзначено орденами Трудового Червоного прапора, “Знаком Пошани”, багатьма медалями. А ще ця сільська жінка удостоєна звання заслужений працівник культури України. Крім своєї подвижницької діяльності, Надія Артемівна ще й писала пісні, гуморески, які сама ж майстерно виконувала. Справу цієї невтомної жінки продовжує Людмила Миколаївна Меркулова, яка залучила до колективу чимало молоді.
Ще про одну експозицію хочеться згадати впереддень ювілею. Історія про Павла Шклярука нагадала мені пісню “Огромное небо”.
Чому? Судіть самі.
6 червня 1966 року на одному з аеродромів йшли звичайні навчальні польоти. В цей день 20-річний юнак, молодший сержант Павло Шклярук виконував черговий самостійний політ. Через 2 хвилини після зльоту несподівано відмовив двигун. Льотчик доповів про це керівникові польотів. Висота 300 метрів. Під крилом літака заводський район великого міста. Що робити? Можна було катапультуватись... Але...
Остання його радіограма: “Планирую на Волгу”. Та не все так просто. Доля підготувала ще ряд перешкод. На шляху портальні крани, попереду залізничний міст, по якому рухався потяг, а безпосередньо на воді назустріч літаку йшов теплохід з дітьми на палубі.
Коли льотчик обминув всі перешкоди, було вже пізно. Він втратив висоту. Приводнившись, зразу ж зник під водою.
15 липня 1966 року Павло Васильович Шклярук був нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки. Крім того, він посмертно занесений до “Книги Пошани ЦК ВЛКСМ”. Його іменем названо авіаспортклуб в м. Одесі, вулиця, школи, табори відпочинку в багатьох населених пунктах області.
Долі цих людей дуже різні, але вони всі вписали свою сторінку в історію району, області й країни.
