Як ви гадаєте, що спільного між корупцією та кілограмом прострочених пряників? Впевнена, відповісти на це запитання непросто. По-перше, тому, що дистанція між цими поняттями справді велика. По-друге, знання наші про корупцію теж не дуже міцні. І хоча це слово за частотою вживання сьогодні лідирує, а країна наша теж не в хвості плететься (потрапила до десятки «кращих» у світі), розібратися у корупційних зловживаннях досить складно. Але потрібно, тому що є й «Закон про корупцію», і люди, які мають за його порушення притягати... до відповідальності.
Але спробуй спіймай цих самих корупціонерів! Головні з них, як правило, невловимі, а деякі взагалі недоступні, а точніше недоторканні. Тим часом, державну директиву про продажних осіб потрібно виконувати, відомості про спійманих злочинців вчасно відправляти. У результаті можна прийти до ситуації, із якою я зіткнулася у Миколаївському районі.
Про Олега Анатолійовича Котвіцького ми вже писали в кореспонденції «Вміємо запалювати зірки». Тепер йдеться про те, хто заважає цьому. Як відомо, плани у сільського голови чималі. І йдеться не лише про створення у Левадівці музею-садиби відомого українсько-го поета-сатирика Степана Олійника. Якщо це вдасться, туристи, серед них і закордонні, швидше за все, не обійдуть село увагою. А отже, й зовні воно має виглядати гідно. Та й місцеві жителі оцінили старання молодого сільського голови. Незважаючи на короткий термін його керівництва сільрадою (ще й року немає), багато благ у вигляді об'єктів соцкультпобуту одразу впадають в око.
Зрозуміло, що відкрити у глибинці новий магазин, аптеку, банк дуже непросто. Олег Анатолійович показує мені одне із приміщень Будинку культури, близьке до стану «без вікон і дверей». Але, судячи з усього, і ця «хата» незабаром буде повна людей – ремонт триває. То ж цілком заслужено райрада нагородила О.А. Котвіцького Почесною грамотою як одного із кращих сільських голів.
До речі, сам голова про нагороду скромно змовчав. Розповів про неї голова Миколаївської райдержадміністрації В.Г. Стерницький, який цього дня теж був у своїх робочих справах в Левадівці. Лише в голосі його звучала не радість і гордість, а подив та навіть обурення:
– Якщо ми так будемо боротися із корупцією, ніхто з молодих у цьому кріслі не всидить...
Зрозуміло, що Володимир Григорович мав на увазі посаду сільського голови, якому, у цьому випадку, після нагородження Почесної грамоти буквально через кілька днів вручили повістку до райсуду, де слухалася чергова справа про корупцію. Як ви гадаєте, хто виявився в ролі головного корупціонера? Вірно – сільський голова... Виявляється, під час чергового рейду до села представники правоохоронних органів виявили в новому магазині близько кілограма прострочених пряників. Але «найжахливіший злочин» ще попереду – до часу їхнього прибуття в торговельну точку ще не було належним чином оформлено договір на оренду землі, на якій розмістився магазин. Було заведено кримінальну справу, були штрафи, був і суд. Не витримавши цих розглядів, звільнилася одна із кращих землевпорядників сільради В.П. Чернецька.
Не будемо зараз вникати в усі подробиці та нормативно-законодавчі акти цієї справи. Хоча б тому, що суд виявився на боці голови, терміни оформлення договору він, виявляється, не порушив. Повернулася на своє робоче місце й землевпорядниця Валентина Петрівна. Ось так благополучно завершилася корупція сільського масштабу, якщо не враховувати супутні їй чинники, тобто, нервування, стрес, а найголовніше, втрату дорогоцінного часу, якого сьогодні в надлишку ні в кого не буває.
Впевнена, якщо ця публікація потрапить на очі сьогоднішньому корупціонеру, він щиро посміється над невигадливою імітацією злісних правопорушень і надзвичайною запопадливістю наших доблесних правоохоронців. Зате настрій у сільського голови Олега Котвіцького не настільки веселий. І донині він згадує свої «корупційні» халепи.
– Коли я їхав до Миколаївки в суд, то вперше замислився, чи не помилився, посівши місце сільського голови, – згадує Олег Анатолійович...
Що тут сказати? Думка односільчан – не помилився, хоча ноша сільського голови, та ще не в найзаможнішому районі області, дуже нелегка. Моя думка – запитання, напевно, краще поставити так: чи там шукають і чи тих ловлять наші правоохоронні органи, яким довірили боротьбу із цим справді небезпечним для суспільства злом.
