БЛАГОДІЙНИЙ ПОНТ
РОЗСЛІДУВАННЯ «ОВ»: КУДИ ІДУТЬ ГРОШІ, ЗІБРАНІ НІБИТО ДЛЯ СИРІТ І ХВОРИХ?
Один із найбільш розкручених у московських ЗМІ – Міжнародний фонд «Дети мира». Він провадить прес-конференції, закликає громадян здавати гроші на користь дітей, поширює листівки з номерами рахунків. Зайшовши на його сайт, можна розплакатися: які ж це добрі люди! Там говориться, що діяльність фонду підтримує влада: за ним стоять Мосміськдума, префектури округів російської столиці, відомі люди...
Нікому не спало на думку все це перевірити. А «ОВ» – спало. Запитаєте, чому? Відповідаю: засновник «Детей мира», якийсь Ігор Попович, що збирав гроші на хворих дітей і витрачав їх на свій розсуд, – мешканець... Комінтернівського району. Принаймні, у його паспорті, виданому 27 травня 1977 року Окницьким відділом внутрішніх справ Молдавської РСР, у графі «прописка» значаться село Візирка і тамтешня вулиця 51-ї Перекопської дивізії.
ЕПІЗОД I. ДИТИНА ВМЕРЛА. АЛЕ ГРОШІ ЇЇ ЖИВУТЬ
Маленький пацієнт Російської дитячої клінічної лікарні Максмуд Гайірбегов наприкінці минулого десятиліття страждав на лейкоз, була потрібна термінова пересадка кісткового мозку. Її можна було зробити за рубежем за $156 тисяч. Третину суми давало Міністерство охорони здоров’я Росії, решту повинні були зібрати незаможні батьки. Але в листопаді 1999-го віднайшовся "спонсор": мама Максмуда побачила його на Тверській, де стояли скриньки для пожертвувань якоїсь благодійної організації. Сам головний благодійник виявився поблизу. Відрекомендувався Ігорем Петровичем Поповичем, гендиректором якогось "РІА Прес-центр". Він розповів батькам хлопчика про свою солідну організацію, на рахунку якої $3 млн. І пообіцяв оплатити лікування, попросивши лише історію хвороби. Через якийсь час Попович заявив Гайірбеговим, що гроші переказано у казначейство Мінфіну, де відкрито рахунок. І їх можна одержати після січневих свят.
Реклама "благодійної програми" Поповича що є сили ішла по ТБ, і в серйозності намірів спонсора ніхто не засумнівався. Максмуду перестали робити опромінення – перед операцією це заборонено. 5 січня батько, Зубаїр Гайірбегов, позичив грошей і відправив дружину із сином до Ізраїлю. А сам почав чекати грошей. Який же був його жах, коли у казначействі заявили: комп'ютер не показує надходжень на рахунок. Максмуд з мамою знемагали в очікуванні в Ізраїлі. Аналізи дитини ставали все гіршими. Ізраїльські лікарі перебували в шоку, мати – в істериці. Попович обіцяв видати гроші "завтра". А в інтерв'ю "Благотворительной газете" повідомив, що зібрав майже 125 тисяч доларів на операцію Максмуда (хоча потрібна була лише третина цієї суми). Зубаїр пішов у податкову, і там йому сказали, що на рахунку в організації Поповича немає і 30 доларів.
30 березня мама із сином повернулися з Ізраїлю. А через рік Максмуд помер… Виявляється, як тільки "добродійник" одержував фотографії та історії хвороб дітей – одразу розміщував їх в інтернеті разом з номером рахунку для перерахування грошей. Онкохворі діти допомагали заробити і в інших випадках. Наприклад, пан Попович грозився провести грандіозний благодійний концерт в "Олімпійському". Найняв студентів писати сценарій, знімати ролики про нещасних дітей. Біля "Олімпійського" розставили урни для пожертвувань. А потім підприємець просто зник.
Насправді жодних благодійних програм ТОВ "РІА Прес-центр" у Благодійній раді Москви не зареєстровано; відповідно до статуту, його фірма займалася наданням "рекламно-інформаційних послуг".
До того ж пан Попович, громадянин України, який перебував у Росії за паспортом громадянина СРСР, виданому в 1977 році, не одержував у міграційній службі права трудитися в РФ. А фірму ТОВ "РІА Прес-центр" купив в одного громадянина і перереєстровувати її не став. Підприємство жило за тимчасовою реєстрацією, що не завадило завести рахунок у банку і знімати з нього гроші.
ЕПІЗОД II. ЯК СТВОРИТИ «МММ» ДЛЯ МАЛЕНЬКИХ?
Відповідно до піар-проекту МБФ "Дети мира", розміщеному в інтернеті, фонд створили під програму "Образование ХХІ век", розроблену Поповичем спільно з фахівцями Інституту загальної освіти Міносвіти РФ. І програму нібито підтримують кілька десятків російських регіонів, уряд Росії, уряд Москви, Мосміськдума, префектури кількох столичних округів…
За версією Поповича, це – програма фінансової допомоги дітям для вступу до вузів. Першокласникам видають сертифікати і до закінчення школи обіцяють матдопомогу для вступу до вузу. Але, крім майбутньої "фінансової підтримки фонду", батьки повинні переказувати на його рахунок гроші. Розрахунок такий: 30% коштів на навчання дитини забезпечить фонд, решту – батьки.
А тепер – справжня суть програми, розробленої Інститутом загальної освіти.
Колишній директор інституту (зараз цей навчальний заклад структуризовано в іншу установу) Володимир КРИВОШЕЄВ:
– Програма "Образование ХХІ век" – чисто освітня, для початкової школи. Вона передбачає нові методи навчання, нове обладнання, підручники. Розробила її науковий співробітник Наталя Клеманова. Ні про Поповича, ні про фонд "Дети мира" ми нічого не чули. Те, що він репрезентує програму в іншому світлі, та ще згадує наш інститут, – жахливо!
Юристи називають це "програмою-двійником". Як же такого "двійника" могли підтримати Мосміськдума, уряд Москви?
Володимир ПЛАТОНОВ, голова Мосміськдуми:
– Рішення про підтримку фонду "Дети мира" та його програм Мосміськдума не ухвалювала. Отож поширювати інформацію про те, що програма "Образование ХХІ век" нею підтримана, фонд не має права!
Говорить прес-секретар Федеральної міграційної служби по м. Москві Заліна МУСАВІ:
– Міжнародний фонд "Дети мира" у ФМС по Москві не зареєстрований, дозволу на право трудової діяльності на території Росії не одержував, як і права на залучення іноземної робочої сили. Громадянин України Ігор Попович також не має права працювати в РФ.
ЕПІЗОД III. БРЕХНЯ ВСЕРОСІЙСЬКОГО МАСШТАБУ
Далі – більше. Слід перевірити лише деякі дані про філії фонду "Дети мира", як з'ясувалося, що брехня щодо програми "Образование ХХІ век" – не єдина на сайті Поповича. Там говориться, що нібито у фонду є філія в Казані, яку очолює начальник управління соцзахисту Ларіонова Т.П. Але як телефон філії зазначено московський телефон фонду. Тетяна Петрівна Ларіонова справді існує. Правда, про те, що вона очолює якусь благодійну філію, чиновниця довідалася… з інтернету. Ще один факт: на сайті Поповича згадано, що 9.12.03 р. його фонд провів у Казані акцію "Естафета добрих справ". Така акція і справді мала місце. Але провадив її не фонд Поповича, про який у Казані ніхто не знає, а місцеве управління соцзахисту.
Наступною йшла філія у Набережних Челнах. На сайті було зазначено той же московський телефон. І повідомлялося, що його очолює заступник голови адміністрації району з культури та освіти Файруза Мустафіна.
– Жодного стосунку до цього фонду я не маю і чую про нього вперше, – повідомила вона "ОВ" по телефону.
Про фонд нічого не чули і у відділі національної освіти і виховання, і у відділі соцзахисту адміністрації Набережних Челнів.
При таких крутих покровителях фонд повинен працювати якщо не в хоромах, то у пристойному місці. Але офіс благодійника дітей розташовується у напівпідвальному приміщенні, закіптюжений і завалений макулатурою...
Чи має вже Попович квартиру у Москві, невідомо. Мені вдалося знайти постанову уряду столиці про реконструкцію багатьох кварталів в Ізмайлові – від 23 листопада 2004 року. Як проліз до цього документа фонд Поповича, який не має права трудитися на території РФ, – містична загадка. Проте, відповідно до постанови, фонд "Дети мира" виступає разом з будівельною фірмою "Уют" інвестором і замовником реконструкції. А 3% від своїх площ "Уют" передає "Детям мира" "для проведення благодійних програм щодо підтримки молодих фахівців-медиків і педагогів ВАО". І (увага!) – "на благодійну програму "Образование ХХІ век" на території округу".
Після виходу постанови Попович зареєстрував інвестиційну фірму "Акрошка" (у складі її засновників знайомі всі особи – Ігор Попович, працівник його фонду Марина Карамазова (прописана у Ростові-на-Дону), один із засновників фонду "Дети мира" Микола Білошицький (прописаний у Владивостоці)… Навіщо, чорт забирай, потрібна вся ця "Акрошка"? Можливо, щоб поліпшити житлові умови її іногородніх засновників?
…Дізнаватися про діяння земляка з кожним новим епізодом ставало все цікавіше. Особливо після мого останнього відвідування Візирки. Село, розташоване поруч з містом Южне, не багате на розкішні особняки з великими басейнами з морською водою. Соціальні проблеми у жителів Візирки як дві краплі води схожі з проблемами більшості інших українських сіл. Інша справа, – до якого чудодійного методу варто вдаватися, щоб розв’язувати їх...
До речі, те, що наш з вами земляк у нашій колишній столиці зумів найповніше розкрити свої кримінальні таланти, зовсім не випадково.
Паралельно з "ОВ" власне журналістське розслідування проводила і відома російська компанія НТВ. Міністерство внутрішніх справ України, у відповідь на офіційний запит з Москви, дало моїм колегам таку відповідь: Попович Ігор Петрович за скоєння діянь, передбачених ст. 190 ч. 3 Кримінального кодексу України, оголошений у всеукраїнський розшук. Ще у 2003 році! Одеські правоохоронці, зокрема, співробітники Южненського МВВС чекають не дочекаються зустрічі із своїм "клієнтом" вже четвертий рік.
Не виключено, що після впіймання махрового афериста московська міліція дасть можливість поспілкуватися з Поповичем і декому із співробітників ГУМВС України в Одеській області. За даними "ОВ", затримання і майбутній арешт жителя Візирки у Білокам’яній не за горами. Але ось ще що пригнічує в цій історії. Відомі події кінця 2004-го – початку 2005 років нашому антигерою явно пішли на користь. Якби був особовий склад МВС стабільним, як до так званої жовтогарячої революції, можливо, втікача давно вже впіймали б і екстрадирували до України.
Проте із приходом на посаду глави міністерства Юрія Луценка в регіонах (зокрема й Одеському) почалася тривала кадрова чехарда. Звільнялися з органів не лише великодосвідчені офіцери, але і співробітники нижчих ланок. У Южненському МВВС, вважай, майже не залишилося тих, хто "розробляв" Поповича перед оформленням його у республіканський розшук... Я це до того, що далеко не всі підсумки недавньої "р-революції" гідні увійти у підручники новітньої історії України. На прикладі Ігоря Поповича легко переконатися у тому, що внутрішня нестабільність у державі – лише на руку злочинному світові.
Навіть якщо наймерзенніші витівки скоювалися Поповичем в іншій державі, ця обставина його анітрохи не виправдовує.
Та й Росію-то назвати "чужою державою" язик не повертається. Тому що корені, історія в нас, – спільні.
На такій от дружелюбності щодо колишніх співвітчизників і грав довгі роки житель славного села Візирки.
