Ще донедавна дійне стадо в сільськогосподарському багатопрофільному кооперативі «Україна» нараховувало 250 корів. І раптом дізнаюсь, що воно дуже зменшилося. Чому? Адже в Роздільнянському районі це господарство можна було назвати зразковим щодо розвитку тваринництва. Відповідь одержав від Володимира Леонтійовича Стоянова, який очолює «Україну». Важко зітхнувши, він сказав, що собівартість одного літра молока в його рідному сільгоспкооперативі обходиться в одну гривню і сімнадцять копійок. А фірма «Салюс», єдина в районі, що займається прийманням молока, платить аж по вісімдесят копійок за літр. Певна річ виникає запитання: «Чи варто займатися так масштабно утриманням і розведенням великої рогатої худоби собі на збиток?»
Вважав, що становище, яке склалося в СБК «Україна», не типове, але коли побував у декількох господарствах, то переконався в тому, що й інші керівники вкрай стурбовані так званою молочною проблемою. Мимоволі згадав одну із зустрічей з директором сільгосппідприємства з обмеженою відповідальністю «Нива» Віктором Івановичем Ключниковим. Тоді він поділився планами про створення сучасної тваринницької ферми великої рогатої худоби з безприв`язним її утриманням. Та такої, якої у Роздільнянському районі ще не було.
Плани народилися в нього після робочих поїздок до Данії і Словаччини. На той час Віктор Іванович був депутатом обласної ради, і зі своїми обґрунтуваннями перспективного проекту звернувся у відповідні інстанції. Скрізь одержав підтримку, зокрема і щодо фінансування. Але коли зробили реальні економічні розрахунки, то дійшов до висновку, що собівартість молока виявиться значно вищою ціни його збуту, що пов`язано зі специфічними складнощами. Тоді добре починання і зів`яло, як кажуть, на корені.
Сталося так, що про стан справ з виробництвом молока в нашому районі я розповів при зустрічі голові Савранської райдержадміністрації Миколі Миколайовичу Базею. Вислухавши мене, він сказав: «Тваринництво – це своєрідний внутрішній банк». А потім розвинув тезу: саме доходи від продажу молока і м’яса можуть стати підмогою і для своєчасної видачі зарплати, і для придбання паливно-мастильних матеріалів, запасних частин для сільгосптехніки. Але це можливо в тому разі, якщо тваринництво буде рентабельне.
Як я довідався, не всі господарства ризикують займатися цією галуззю. Поцікавився і тим, як до тваринництва ставляться в колективі, яким керує Володимир Ростиславович Бондарчук. І насамперед тому, що перебуваючи в базовому селі Полянецькому, чув про нього добрі відгуки. Микола Миколайович Базей назвав господарство міцним. Як правило, тут щорічно збирають по сім-вісім тисяч тонн зерна. Середня врожайність складає сорок і більше центнерів з гектара. Лише торік через несприятливі погодні умови взяли по тридцять чотири центнери на круг. У господарстві добрий набір сільгосптехніки: п’ять комбайнів «Дон-1500», сім тракторів «Т-150» і тридцять «МТЗ» і «ЮМЗ». Одних вантажних автомобілів мають сорок. Потім я почув про те, що надійний прибуток приносить ставок, у якому розводять рибу. Її постачають не тільки на місцеві ринки, а й до Києва, Одеси, Умані. Дають прибуток у касу господарства і дві олійні, макаронний цех. Знаходяться кошти для того, щоб 260 учнів і 35 дошколят одержували безкоштовне харчування. Я запитав у голови райдержадміністрації: «А як у них розвивають тваринництво?». Він, подумавши, відповів: «Це болюче питання. Чого не вистачає серед добрих справ Бондарчука і його колег, так це розведення тваринництва». Причина? Та сама – низькі закупівельні ціни на м’ясо і на молоко. У районі тільки ВАТ «Саврань молзавод» приймає молоко, не маючи конкурентів. Воно, як монополіст, і диктує ціни. У розпал сезону за один літр тваринники можуть одержати усього лише по п`ятдесят-шістдесят копійок. Виходить, що непроста ситуація з виробництвом продукції тваринництва склалася не тільки в Роздільнянському районі, а й у інших. Тваринництво може стати прибутковим лише в тому разі, якщо держава не залишить його на призволяще долі, а буде дотувати, і не від випадку до випадку, а регулярно. Поки що тваринники не розпещені увагою і підтримкою держави.
На цьому тлі рішення Володимира Леонтійовича Стоянова не скорочувати дійне стадо, незважаючи на його нерентабельність, сприймається досить сміливим. Але він, як досвідчений керівник, з огляду на різні фактори, виходить з того, що сімдесят односільчан будуть забезпечені робочими місцями. І ще з того, що тривожна ситуація, що склалася з розвитком тваринництва, змусить державу вжити радикальних заходів щодо його підтримки. А поки що про молочні ріки, якими славився свого часу наш благодатний край, доводиться тільки мріяти.
