«Приїздіть до нас, у Мирне!» Це запрошення, що звучало не раз, вже у мелодиці слів несло відпочинок і свіжий вітерець придунайських степів, що розляглися до обрію. Степів, які обробляють працьовиті і непохитні у своїй добрій волі люди.
Коли в країні вибухнула чергова політична криза, особливо хочеться побувати на тій благословенній землі, де сотні років живуть у мирі, разом трудяться росіяни й українці – у селі Мирне. Тим більше, що є привід – 60-річчя базового сільгосппідприємства «Дружба».
В.П. Тихонов очолив СВК «Дружба» два роки тому. Депутат Кілійської районної ради, голова постійної депутатської комісії з питань бюджету і фінансово-економічної політики.
– Володимире Прокоповичу, коли Ви очолили господарство, за ним було 1,5 мільйона гривень боргів. Як ідуть фінансові справи на сьогоднішній день?
– За два роки з підприємства-боржника ми стали підприємством-кредитором. Цей статус дає нам дві переваги. По-перше, якщо ми даємо у борг, то диктуємо ціну на свою продукцію. Коли ж нам повертають кредит (товарами або послугами), то, знову ж, ми можемо впливати на розцінки в бік їхнього зменшення. За підсумками роботи минулого року балансовий прибуток становив 890 тисяч гривень, середній рівень рентабельності – 18%.
– СВК «Дружба» обробляє трохи більше 3 тисяч гектарів сільгоспугідь, не складно порахувати, що один гектар дає 288 гривень прибутку. Це, наскільки я знаю, один з найвищих показників у Кілійському районі. Яким чином вдалося досягти такого значного економічного показника?
– Є цілий пакет заходів, які я, як економіст, відслідковую. Наведу кілька цифр. За минулий рік сільгосппідприємство витратило 44 тонни бензину, а два роки тому ішло 130 тонн – на той же обсяг роботи. Раніше, при дешевизні ресурсів, не рахували кожен літр бензину. Сьогодні, якщо ми будемо миритися з фактами злодійства, то не проживемо і року – розоримося. Гасло «Економіка повинна бути ощадливою» стало ще більш актуальним. Наприклад, завдяки професійно поставленій роботі в енергогосподарстві, коли було замінено деяке устаткування, економія по року становила 60 тисяч гривень! Одне слово, ми звели до оптимального мінімуму всі витрати – це перше. Друге – йдемо на збільшення пакету продукції шляхом підвищення врожайності. За рахунок цього в остаточному підсумку і дістаємо прибуток. На жаль, майже увесь він пішов на погашення старих боргів. Але майже 400 тисяч інвестували в економіку господарства.
– Двома словами про це, будь ласка.
– Вкладаємо кошти в молоді виноградники. Придбали три інкубатори в цілому на 7,6 тисячі яєць, цими днями запускатимемо їх у роботу. Ми беремо участь у державній програмі з розвитку птахоферм, спеціалізуємося на вирощуванні гусей білої італійської породи. Далі, не шкодуємо коштів для закупівлі елітного насіннєвого матеріалу. До речі, наше господарство саме має статус насінгоспу, а насіння зараз дуже затребуваний товар.
– А як справи з оплатою праці?..
– За останній рік фонд оплати праці зріс на 21%. А якщо врахувати, що паралельно з виплатою поточної зарплати перед працівниками погашалися старі борги, то фонд оплати праці зріс на всі 67%. Починаючи з другого кварталу, ми хочемо збільшити оплату праці ще на 20-30%.
– Мабуть, СВК «Дружба» допомагає вирішувати соціальні питання на селі.
– Зрозуміло. У дитячому садку не було вугілля – оплатили, привезли. Виділяємо техніку для доставляння питної води, школі і сільраді на замовлення надаємо автобус. Що б не сталося, всі звертаються по допомогу в СВК. У Мирному розуміють: порятунок у тому, щоб триматися разом, щоб працювати ефективно. У нас в селі живуть чудові люди, які можуть і хочуть працювати.
ПОСАДА – ЦЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Роботу в СВК «Дружба» організовано за таким принципом: кожен фахівець несе повну відповідальність за свою ділянку роботи, є на ній господарем, самостійно приймаючи рішення щодо організації технологічного процесу. Команду СВК «Дружба» можна порівняти з добре зіграним оркестром, у якому кожна людина виконує свою партію.
КОЛЕКТИВОВІ ОДНОДУМЦІВ ВСЕ ПІД СИЛУ
Південь Одещини – це великі села за чисельністю мешканців, це степи – скільки бачить око. Здоровий глузд підказує селянинові: не можна ці масиви ділити на шматочки. Тим більше, що повсюдно пропонується ефективна, високопродуктивна техніка, розрахована на обробіток тисяч гектарів землі.
Реформа в агропромисловому комплексі, незграбна і непродумана, поставила вітчизняного виробника у складне становище. Всього один приклад. У Мирному, де є дорога рисова система площею 700 гектарів, відокремилися три паї – і тепер немає можливості використати рисові чеки за призначенням.
Незважаючи на всі складнощі, коли з кожним роком зростає різниця в ціні ресурсів і сільгосппродукції (не на користь виробника), колектив СВК «Дружба» все-таки домагається позитивних результатів, особливо в рослинництві. Яким чином? З боку фахівців – це вивірені, продумані тактика і стратегія, спрямовані на підвищення віддачі поля. З боку механізаторів – це якісно й оперативно виконувані польові роботи. Щоб не стомлювати цифрами, назву лише один показник: торік врожайність гороху у господарстві склала 31,3 центнера з гектара.
Займається СВК не лише зерновими. Тут вирощують овочі, збираючи по 30 тонн вітамінної продукції з кожного гектара. Є в господарстві тваринництво – велика рогата худоба, свинопоголів’я, вівці, птиця. Крім цього, кооператив орендує водойму в 347 гектарів, яка так само дає прибуток.
На жаль, не багато залишилося таких повнопрофільних сіль¬госппідприємств, які можуть продемонструвати результативну роботу. І, що найважливіше, забезпечити зайнятість населення. У СВК «Дружба» трудяться 240 чоловік. Серед них є і молодь, яка тільки починає освоювати нелегку хліборобську справу, і літні майстри, які вийшли на пенсію, але не уявляють свого життя без роботи. Той, хто трудиться по-справжньому, забезпечує родину необхідним. Що важливо: у кооперативі є млин, крупорушка і пекарня, яка щодня забезпечує свіжим і недорогим хлібом всіх жителів Мирного.
«ЦЕ – НАША З ТОБОЮ БІОГРАФІЯ…»
– З самого початку, коли було проведено колективізацію, у нашому селі утворилося два господарства: в одному працювали росіяни, в другому – українці. У середині шістдесятих два колгоспи злилися в одне господарство. І назвали його – «Дружба», – сказав мій співрозмовник – людина помітного зросту і відповідного авторитету – Мойсей Юхимович Суворов.
Це відоме з нашої славної історії прізвище гордо звучало і наприкінці двадцятого століття. Суворова з Мирного знали не лише на Одещині, але у Києві і Москві. 24 роки керував Мойсей Юхимович місцевим сільгосппідприємством, яке домагалося найвищих показників у рослинництві, тваринництві, постійно брало участь у виставках досягнень народного господарства (ВДНГ), нагороджувалося медалями. А один раз у Мирне з Москви доставили перехідний Червоний Прапор ЦК КПРС, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ – колектив «Дружби» став переможцем Всесоюзного соціалістичного змагання.
У ветеранів Мирного є й особисті нагороди – ордени і медалі. Але про них, через свою скромність, вони не люблять говорити. Але люблять роботу. М.Ю. Суворов, залишивши керівну посаду, пішов трудитися на заправний пункт СВК «Дружба», де сумлінно несе вахту і досі.
До 70-ти років трудився у господарстві і Йосип Йосипович Масленников. Орденоносець, знатний бригадир, за плечима якого – 55-річний стаж роботи на землі. Зустрілися ми з пенсіонером, коли він працював у городі.
– Все, що ви бачите у Мирному, було задумано Альтовим Володимиром Георгійовичем, був у нас такий голова. А втілював ідеї у життя Мойсей Юхимович Суворов, – говорив про минуле Йосип Йосипович. – Ми справу знали: що посіяти, коли посіяти, а голова тримав на собі людське життя. Народилася дитина – що потрібно? Садок. Зробили. Що потім? Потрібна школа. Спорудили. Що треба старому? Церква. Не закривалася в Мирному церква. Що ще потрібно? Дороги. Ви бачили – все село заасфальтоване. Млин збудовано, пекарня збудована. Все своє! Нехай воно скромне, але справжнє. Не те, що зараз роблять молоко з порошку... Як би не критикували минуле, а наше життя було цікавим! – погладивши окладисту бороду, зробив висновок 74-річний Масленников. І, провівши до хвіртки, знову поспішив на свої грядки.
Відірвали ми від справ і Ганну Софронівну Решетникову, яка за радянського часу двічі обиралася депутатом Верховної Ради. Вона і тепер людина державна:
– Подивіться, що відбувається! Ніби в країні дві стіни зіштовхнулися – і ніхто нікому не хоче поступитися. Так же робити не можна, треба про людей думати! – з порогу завелася Ганна Софронівна.
Працюючи депутатом Верховної Ради, Решетникова багато зробила для свого села, для Кілійського та інших районів Одеської області. При цьому, будучи головним агрономом господарства, не упускала основну роботу. Тепер про такі врожаї лише мріють: кукурудза давала до 120 ц/га, пшениці нижче 50 ц/га не одержували. Знання Ганни Софронівни і зараз затребувані: до неї, як до агронома, постійно звертаються односільчани.
Один з мешканців Мирного спорудив теплицю, вирішив зайнятися овочами: «Ганно Софро¬нівно, можна я буду з вами радитися?» Решетникова докладно розповідала, розписувала, навчала. Гарна виросла капуста, рання. Повіз її мирнівчанин до Одеси, вигідно продав. «Ганно Софронівно, як з вами розраховуватися – грішми чи продукцією?» І якою ж була відповідь? «Я вас більше на поріг до себе не пущу, якщо ще раз скажете таку дурість! – випалила пенсіонерка. – Нічим зі мною розраховуватися не треба. Я – фахівець, мене навчала держава, я зобов’язана допомагати людям!» Тепер всі так і знають: часи змінилися, а Решетникова – ні.
Кожен, з ким нам довелося познайомитися у Мирному, заслуговує на окремий нарис. І ті, хто віддав землі кращі роки. І ті, хто сьогодні продовжують нелегку хліборобську справу, працюючи за найтяжчих реалій. Завдяки людям, які не здаються, сьогодні СВК «Дружба» відзначає 60-річний ювілей. Зі святом, Мирне!
