За даними статистики, станом на 1 січня 2007 року в Савранському районі проживає 20859 осіб. П’ять років тому ця цифра становила 22176. Якщо темпи скорочення населення залишатимуться такими й надалі, то не треба бути великим математиком, аби підрахувати, що до 2057-го, ну, максимум, 2060 року, людські ресурси такої адміністративно-територіальної одиниці, як Савранський район, вичерпаються. Простіше кажучи, місцевих мешканців не залишиться. Дехто може здивуватись: “Як то?” В районі чимало людей похилого віку. Вони помирають. До речі, смертність в районі удвічі, а то й більше переважає народжуваність. Це по-перше. По-друге, молодь, мешканці працездатного віку залишають рідні місця і вирушають в пошуках роботи. Вже є чимало опустілих осель – німих свідків процесу збезлюднення сіл. Будівлі, як правило, живуть довше від людей, та й вони не вічні.
Подивіться на цей знімок. Обвалені, порослі чагарниками стіни, які колись були хатою. В ній вирувало життя: тут любили, плакали і сміялись, народжували дітей... А тепер все стоїть пусткою. Лише комин як і колись стримить в небо, ніби ваблять душі мешканців цієї хати, які колись грілися біля печі, а потім відлетіли назавжди...
Такі хатки можна зустріти в кожному селі. Руйнація торкнулась не лише околиць. Наступний знімок зроблено на центральній вулиці Неділкового. В цьому селі ще працюють школа, сільрада, ФАП, Будинок культури, є магазин, центральна вулиця має тверде покриття. Все це ще збережено. А от робочих місць обмаль. І люди виїздять з села, а їхні житла перетворюються в руїни.
Неподалік села Острівки у вибалку серед чагарників, якщо добре придивитись, ще можна помітити купи глини, шматки цегли, а поруч невелике кладовище. То все, що залишилось від красивого села з поетичною назвою Калинівка. За кілька кілометрів від нього ще є Квітка. Як розповідають старожили, названо воно так, бо його мешканці дуже любили квіти. Вирощували їх у своїх подвір’ях, і влітку все село було схоже на велику різнобарвну квітку. Жили в ньому не менш красиві і працьовиті люди. Ще кілька років тому, завітавши в це село, зайшли в крайню хату. І яким було наше здивування, коли дізнались, що господар грає на скрипці. Василь Бомко, так звали скрипаля, був шанованою в селі людиною. Нині ж немає вже того цікавого чоловіка, більш не звучить музика, лише вітер завиває в комині осиротілої хати. І не тільки цієї. На сьогоднішній день в Квітці тільки в трьох оселях залишились господарі. А всі інші – хто вмер, кого забрали до себе діти. Молодші ж повиїжджали.
Тепер всім зрозуміло, що й Квітку чекає така ж доля, як Калинівку. І чи її лише? Прикро. Коли дивишся на оці вимираючі наші українські “писанки”, душа болить. Та не тільки за них. В селах залишається чимало земельних наділів, які заростають бур’янами. Родючі чорноземи стають пустирями. Щоправда ті, яким “поталанило”, беруть під свою опіку орендарі. Деякі села ще тримаються, так би мовити, бо мають хороших господарів. Там, де збережено агроформування, ще діють школи, ФАПи, клуби. Але, як доводить життя, оці малопотужні товариства, фермерські господарства, приватні підприємства теж недовговічні. Більшість з них вже “на ладан дишуть”. І не тому, що керівники неграмотні чи безтолкові, або люди нероботящі. Просто господарювати по-старому не можна, а вести виробництво за новітніми технологіями далеко не кожному під силу. Який же вихід?
Якось у розмові генеральний директор ЗАТ АПК “Саврань” (одного з найбільших господарств району) Володимир Ростиславович Бондарчук сказав, що майбутнє за великими господарствами, які матимуть по 100 тисяч і більше гектарів ріллі. Тоді буде доцільно утримувати потужний парк найсучаснішої техніки, сіяти тільки елітні сорти, виключити ручний обробіток, дотримуватись сівозмін. З усього видно, що саме до цього йдеться. Але ж при такій організації сільськогосподарського виробництва значно скорочується кількість зайнятих у ньому людей. Тобто глобалізація аграрного сектору сіл не врятує.
Спеціалісти прогнозують, що в подальшому дрібні села зникнуть з лиця землі. На їх місце прийдуть містечка, в яких буде сконцентрована вся інфраструктура, буде потужна машинно-тракторна станція і все інше, необхідне для цивілізованого життя. Механізатори виїжджатимуть на віддалені ділянки на кілька днів, виконуватимуть необхідні агрозаходи і знову повертатимуться у свої міні-міста.
Зрозуміло, що ефективність використання земель буде вищою, врожаї вагомішими. Та чи не збідніємо ми духовно, коли втратимо звичайні селянські хатки із споришевими стежечками, мальвами під вікном та калиною біля криниці?
