…Коли я довідався, що на «Ленфільмі» почали знімати кінокартину «Тарас Бульба» за геніальним твором Миколи Васильовича Гоголя, душа наповнилася радістю. Захотілося взяти інтерв’ю у постановника фільму, чудового режисера Володимира Володимировича Бортка. У своїх творах він прагне точно відобразити дух епохи, зберігаючи золотий класичний стандарт. Його фільм «Майстер та Маргарита», який нещодавно пройшов на телеекранах, саме із цієї низки. Телефоную на «Ленфільм»... І напередодні 198-ї річниці з дня народження М.В. Гоголя відбулася наша зустріч.
– Володимире Володимировичу, як проходять зйомки фільму?
– Найголовніше, що вони розпочалися, і це мене дуже тішить. Все йде за планом, жодних великих складнощів немає.
– Знімаєте у павільйонах «Ленфільму» та в Україні?
– В Україні були взимку, скоро знову виїжджаємо.
– Чи траплялися якісь екстраординарні ситуації під час зйомок або цікаві повороти, виправлення сценарію, новий кут зору, містика?
– Яка містика? Йде нормальна робота, як на заводі – усе чітко й у термін.
– Володимире Володимировичу, а яке Ваше трактування твору Гоголя? Чи буде ідеологічна складова, із урахуванням непростої ситуації в Україні?
– Я буду трактувати так само, як це зробив Микола Васильович Гоголь! І ніяк інакше. Я живу зараз у ХVІІ столітті, у мене 1630 рік на календарі. Час теж, м’яко кажучи, непростий. І я його, окрім Гоголя, трактувати інакше не хочу, та й не маю права. Я так вважаю. Він писав свою повість про національну гідність, про те, як потрібно збиратися воєдино й протистояти іноземній експансії. Те ж саме й зараз. Якщо це буде актуально – добре, але я екранізую те, що написав Гоголь. І нічого іншого.
– Та, все ж, Ви відчуваєте паралелі – між тим і нашим часом?
– Було б добре, якби паралелі відчували всі люди. Я ж намагаюся відчути паралелі із Миколою Васильовичем Гоголем.
– Зрозуміло. А яке Ваше ставлення до тих процесів, які відбуваються у слов’янському світі після розпаду Радянського Союзу?
– Ви ставите досить складне запитання, на яке за дві хвилини не відповісти, зараз я не готовий. Як патріот, слов’янин, вважаю, що було б добре усім слов’янам об’єднатися. Але це не означає, що всі слов’яни так вважають. Мені здається, що це давно назріло, це вікова мрія, щоб усі слов’яни об’єдналися, – від Адріатичного моря до Тихого океану. Але чи можливо це? І чи хочуть цього наші слов’янські брати? Це їх треба запитати. Я – за!
– Скажіть, як Ви оцінюєте ситуацію у Росії?
– ...Нашим би українським друзям мати таку стабільність та впевненість у завтрашньому дні, яку ми зараз маємо.
– Недавно прозвучала ініціатива Сергія Миронова про те, щоб змінити Конституцію Росії й продовжити повноваження Президента. Яке Ваше ставлення до «третього терміну» Володимира Путіна?
– Таке ж, як і в нього. Мені б дуже хотілося, щоб він залишався й надалі, але це неможливо. Конституція цього не дозволяє. І я з великою повагою ставлюся до його позиції, коли він говорить: «Я не маю права це зробити». Я дуже поважаю Володимира Путіна. Переконаний, що, якби не він, – Росія б уже розвалилася. Ви знаєте, я вступив до Комуністичної партії – там ставлення до нього двояке. Але зараз говорю не від імені Комуністичної партії, а від себе особисто – я дуже поважаю цю людину. Мені б хотілося, щоб він був і надалі, але нам зараз дуже важливо дотримуватися Конституції. Хоча ми розуміємо, що в країні, можливо, стане й трохи гірше.
– Чи не вийде так, що іноземні сили впливу після виборів Президента будуть намагатися дестабілізувати ситуацію?
– Звичайно. Але як почнуть, так і закінчать. Це ж Росія! Ми й не таке переживали, – і це переживемо. У Росії достатньо розумних людей, які поведуть нас далі.
– Володимире Володимировичу, а як Ви ставитеся до того, що українці, які мешкають у Петербурзі, ніяк не можуть створити єдину систему, громаду, як, наприклад, представники деяких інших національностей.
– А як вони можуть створити таку систему, якщо ми практично нічим не відрізняємося від росіян?
– Взагалі-то, так.
– Смішно навіть. Та й навіщо вона? Я наполовину українець, і мені ніколи на думку не спадала така ідея – поєднуватися на цьому ґрунті. Я можу поєднуватися з якихось переконань, але не в цьому випадку. Можу із задоволенням поговорити українською мовою, але... вважаю себе росіянином. Я сприйняв російську культуру, і в ній почуваю себе добре. Але це не означає, що я маю заперечувати українців, ні. Моя мати українка. І це прекрасно. Чесно кажучи, мало розходжень між нашими народами. Ми такі схожі! Якщо ще білоруси почнуть виділятися, теж буде смішно. Ми один народ – Велика, Мала й Біла Русь. Вибачте, але це так!
– Серед наших читачів – люди різних національностей. Дуже багато росіян та українців. Тим більше, публікація вийде ще й на декількох сайтах в інтернеті, у Києві, Донецьку, Одесі, Петербурзі, Москві. Не могли б Ви сказати щось спільне для всіх людей?
– Можу. Як буде по-українському «школа»? Так і буде – школа! Як буде – «мама»? Мати! Як буде – «хлеб»? Хліб! Перекладу практично не треба, ані там, ані там. Ми – брати! Ось що я хочу сказати.
