Перше враження від Лиманського – руїни кірхи. Навіть на нас, одеситів, «звиклих» до видовища руїн лютеранської церкви по вулиці Новосельського, вона справляє враження. Високе склепіння (у дірки заглядає небо) підтримують ряди могутніх колон коринфського ордера. Дверні прорізи ніби обрамляють «картини природи» – яскраву зелень весни цього року. Крізь простір церкви можна безперешкодно пройти наскрізь: дверей немає. Дивне відчуття охоплює всередині полишеного людьми будинку, який був колись осередком духовного життя мешканців не тільки німецької колонії Зельц – нинішнього Лиманського, – але й інших населених пунктів Кучурганського округу.
– Зельц завжди був центром всіх цих поселень. Наша церква була центральною для всього регіону, тут відспівували священнослужителів високого сану і ховали в склепі на нашому цвинтарі, – говорить Маргарита Олексіївна Будаєва, історик, одна з ініціаторів створення місцевого краєзнавчого музею.
Зараз вона – співробітник цього музею, який очолює Людмила Фрицівна Рислінг. У травні музею виповнився рік. А почалося все з того, що кілька років тому, коли М.О. Будаєва працювала вчителем історії в СПТУ, до неї в руки потрапили документи з історії селища. Виникла ідея створити музей при училищі, але через різні обставини не вийшло, і Маргарита Олексіївна обмежилася тоді «куточком краєзнавства» у кабінеті. Через якийсь час до Лиманського приїхала Людмила Фрицівна Рислінг. Не одразу, але з'ясувалося, що «інтереси і погляди у них зійшлися», і ідею створення музею вони «пробивали» вже разом. Велику посильну допомогу надав директор колишнього училища – нині ліцею – Сергій Якович Тенінгольц. Насамперед, тим, що виділив для музею простору кімнату в одному з корпусів ліцею. А будинок цей історичний – у далекі часи тут розташовувалася адміністрація Зельца. На жаль, не можна похвалитися підтримкою місцевої влади, але хочеться вірити, що селищний голова Є.С. Жариков рано чи пізно захоче допомогти музею.
Основа експозиції – фотоматеріали і копії документів. Види сіл Кучурганської округи, які мали назви рідних місць німецьких колоністів, – Ельзас, Баден, Страсбург, Зельц, Мангейм, Кандель. І обличчя, обличчя, обличчя... Відвідувачі музею, закордонні гості – нащадки німецьких колоністів, школярі, ліцеїсти, – з інтересом розглядають фотографії, шукають своїх предків. І скільки радості, коли знаходять! Нащадки колоністів створюють альбоми, присвячені своїм прабабусям і прадідусям, і в цьому їм допомагають матеріали музею. А юних мешканців Лиманського музей надихнув на відкриття краєзнавчих куточків у школі. Бачачи такий інтерес, Людмила Фрицівна і Маргарита Олексіївна організували читацьку конференцію у бібліотеці. Діти підготували реферати з історії краю і своїх родин. Гостем конференції був мешканець Роздільної Володимир Якович Буковський, автор документально-історичного тритомника «Гірка правда» і великий друг музею. Він докладно відповів на численні запитання юних дослідників історії. І екскурсії, і реферати, і конференція – ланки у ланцюзі виникнення щирого інтересу жителів Лиманського до своїх джерел. Ось найкраща нагорода для творців музею – Маргарита Олексіївна і Людмила Фрицівна бачать, що старалися не даремно, і багата історія краю не відійде у небуття.
Втім, одного ентузіазму і власних коштів наших музейниць, як і скромних пожертвувань закордонних гостей, вже недостатньо. Потрібна така банальна річ, як фінансування, – для того, щоб перетворити в реальність плани щодо розширення експозиції.
Людмила Фрицівна Рислінг:
– У нас багато матеріалу, який ніде розмістити: немає коштів, щоб придбати стенди, стелажі. Ми могли б провести акцію щодо збирання предметів старовини у мешканців села, і багато хто, мабуть, із задоволенням відгукнулися б. Але поки що не квапимося, тому що побоюємося за їхнє зберігання, а грошей на те, щоб установити ґрати і платити зарплату сторожеві, немає.
Маргарита Олексіївна Будаєва:
– Нам потрібен комп’ютер: необхідно оформляти експозицію, роздруковувати різні матеріали, нарешті, виходити в інтернет. Ми хочемо підготувати розділ, присвячений відомим людям – вихідцям з Лиманського, а це теж потребуватиме витрат.
Питання фінансування, на жаль, залишається відкритим. Методичну допомогу і моральну підтримку надає Одеський історико-краєзнавчий музей, і в принципі можна було б вести розмову про те, щоб музей у Лиманському став його філією. Але, крім того, що це пов'язано з деякими організаційними моментами, вирішення питання впирається все у ті ж фінанси. А у світлі того, що державне фінансування культурної сфери скорочується, реально розраховувати на щось найближчим часом проблематично. Втім, якби влада різних рівнів зацікавилася музеєм (а він – чудовий приклад народної ініціативи в дії), то можна було б віднайти джерела фінансування.
…У невеликого, енергійного колективу краєзнавчого музею у Лиманському, крім розв’язання поточних проблем, є «завдання на перспективу»: підготовка до 200-річчя з дня заснування колонії Зельц, яке гряде у наступному році. І у святкування ювілею музей хоче внести гідний внесок.
