Літо. На тераси маленьких магазинчиків, затишних кафешок, доступних закусочних, невеличких ресторанчиків вранці виносять столики. Все частіше можна побачити тераси, обгороджені тином із очерету звичайного. А якщо у дворику розташовано візок, гарбу, бочку або ще якийсь предмет побуту із позаминулого сторіччя – успіх гарантований!
Що цікаво: останнім часом у деяких селах з'являються огорожі, поставлені за дідівськими технологіями, із рослинного матеріалу. Щоб побачити цю рідкісну красу, достатньо проїхати маршрутом Рені – Ізмаїл через Орлівку, Новосільське й Нову Некрасівку. Очеретяні огорожі дехто ставить і в інших селах – Лиманському, Долинському, Нагірному, Плавнях. Раніше цей легкий, але міцний матеріал у Придунав’ї для будівництва був одним із основних.
У 40-ві роки ХІХ сторіччя в царській Росії, зокрема в Бессарабській області, відповідно до реформи П.Д. Кисельова, помітно змінився зовнішній благоустрій сіл. Встановлення фасадних огорож прирівнювалося до спорудження нових будинків та мостів. Від місцевої влади вимагалося: «знищити очеретяні й тернові палісади, як для виду потворні й замінити їх більш міцними, при тому заможним робити кам'яні». Дана реформа особливо торкнулася тих сіл, через які проходили поштові тракти.
Розмаїтість огорож залежала від розташування садиби (у центрі або на околиці села, у середині кварталу або на перехресті), рельєфу місцевості, вимог місцевої влади, достатку селянина.
Перші дощані паркани збивали заможні селяни. Наприклад, у селі Лиманському Ренійського району перший будинок із такою огорожею з'явився у 1933 році. До п'ятдесятих років же в селах Ренійського району збереглися огорожі, ідентичні до тих огорож, які виготовляли у ХІХ сторіччі – вони переважно були із очерету й гілок верби. Найбільше очеретяних огорож було у Новосільському – їх намагалися збирати в прямі лінії, однієї висоти й товщини. Лише знавець міг визначити, чим одна огорожа відрізняється від другої. У селі Орлівка краще за всіх плели огорожі із гілок верби – це була майстерність і мистецтво високого класу. Внизу, біля самої землі, використовували пучки тонких прутів – щоб навіть курча не змогло полишити подвір'я. Що вища огорожа, то цікавіше плетиво – одна дивовижа!
В Котловині фасадні огорожі ліпили із чамуру (невипалена цегла із додаванням соломи), обмазували глиною й округляли верх – для стоку води. Внутрішньосадибні перегородки в цьому гагаузькому селі ставили не лише з очерету, але й стебел соняшнику.
…Останнім часом в Придунав’ї, у водно-болотних угіддях, активно заготовляють очерет для відправлення за кордон. У багатьох європейських країнах огорожі й дахи із такого матеріалу – ознака доброго смаку: вони гарні, колоритні, екологічно чисті. Можливо, і в нас згодом дахи із металочерепиці почнуть замінювати на очеретяні? А замість залізобетонних огорож з'являться вигадливі огорожки в національному стилі?
