КЕРІВНИКИ АНАНЬЇВСЬКОЇ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ ТА РАЙРАДИ НЕ ПІДМІНЮЮТЬ ПОЛІТИЧНИМИ ДИСКУСІЯМИ ПРАКТИЧНУ РОБОТУ
Не такий уже й давній той час, коли поняття суперечності й протистояння, підсилені визначенням - непримиренні, прив’язувалися у нас, в основному, до взаємин між таборами соціалізму та імперіалізму та до класового антагонізму в капіталістичному суспільстві. Сьогодні ж дух суперечності й протистояння став постійним атрибутом нашого непростого повсякдення, безперешкодно витає по всіх містах і селах.
На цьому тлі інформація про те, що сьогодні в Ананьївському районі і райрада, і райдержадміністрація не виключають своїми діями одне одного, а працюють узгоджено в інтересах громади, викликала непідробне зацікавлення. Адже, на жаль, з інших районів надходять вісті про те, що там керівники виконавчої влади й місцевого самоврядування не знаходять спільної мови, йдуть на повідку власних амбіцій, забуваючи про те, що інтрига становить силу слабких, і що навіть у дурнів вистачає розуму, щоб шкодити.
Вже прибувши до розпеченого нещадним сонцем і знемагаючого від безводдя Ананьєва, я вирішив попросити голову райдержадміністрації Василя Михайловича Вєлкова та голову райради Миколу Олексійовича Балана відповісти на одні й ті самі ж запитання. Щоб, зіставивши відповіді, спробувати визначити ступінь їхнього взаєморозуміння й взаємодії у вирішенні нагальних питань життєдіяльності району, що, як відомо, віднесений до розряду дотаційних. Моя пропозиція була сприйнята без застережень, і ми домовилися, що розмова пройде індивідуально із кожним. Її намітили на кінець робочого дня, який було сплановано заздалегідь. Так мені довелося побувати на зустрічі керівників району із сільськими головами, де йшла не пригладжена офіційно субординацією, а зацікавлена, відверта розмова про те, як у нинішніх непростих умовах домагатися наповнення місцевих бюджетів, забезпечувати соціальний захист населення, благоустрій територій. А життя нерідко ставить важкорозв'язувані завдання. Наприклад, виникла необхідність пошуку важелів впливу на тих орендарів, які після підписання договорів не з’являються на очі, перебуваючи за сотні кілометрів від сільських рад.
Коли я запитав у Миколи Олексійовича про те, чи не викликав у нього своєрідних «ревнощів» той факт, що саме голова райдержадміністрації ініціював і провів зустріч із сільськими головами, він розважливо сказав про те, що, навпаки, це добре. Отже, Вєлков розуміє ту роль, яку відіграє місцеве самоврядування, і готовий спиратися на нього у вирішенні загальнорайонних завдань.
– Я теж був головою райдержадміністрації й знаю, яка це нелегка поклажа. Він звалив її на плечі й нехай несе. Ми ж будемо допомагати, а не палиці в колеса устромляти», – сказав Балан.
Того дня В.М. Вєлков та М.О. Балан взяли участь у засіданні виконкому Ананьївської міськради, на якій в терміновому порядку обговорювалася катастрофічна ситуація із водопостачанням райцентру. Вони дали принципову оцінку бездіяльності низці посадових осіб і рекомендації щодо вживання невідкладних заходів для запобігання цілковитого зневоднення міста. Побували вони й у ЦРЛ, де ознайомилися із ходом ремонтних робіт у пологовому відділенні, яке, як усі сподіваються, має стати до ладу нинішнього року. З обопільною користю пройшла й зустріч із керівниками сільгосппідприємств, які опинилися в екстремальних умовах через посуху, що вразила більшість посівів.
Слухаючи голів райдержадміністрації та райради, спостерігаючи за їхнім спілкуванням із людьми, я переконувався у ваговитості їхніх слів і в довірі, якою вони користуються в земляків. І ще раз переконувався в мудрості слів великого італійця Томмазо Кампанелли про те, що критерієм істини є досвід.
Якщо Микола Олексійович Балан має за плечима багаторічну практику керівництва районом, то Василь Михайлович на новій посаді не дуже давно. Але той досвід, який він набув, працюючи в облдержадміністрації, сприяв, висловлюючись армійською термінологією, його швидкому входженню в стрій. Проте, він, ведучи діалог із людьми, завжди просить поправити його, якщо у чомусь не правий або недостатньо обізнаний у проблемі. І люди, чому я став свідком, на таку відвертість, далеку від узурпованого комчванства, відгукуються відвертістю, знаючи, що будуть зрозумілі.
До кінця спекотного, і в прямому, і в переносному значенні, робочого дня мої співрозмовники були, як прийнято говорити, вимотані. Але інтерес до моєї ранкової пропозиції в них не пропав.
Першим на запитання відповідав голова райради. Одним з них було таке: «Які головні проблеми, на вирішення яких спрямовані сьогодні зусилля особисто Ваші, як голови райради, усього депутатського корпусу, й чи немає протидії у їхньому здійсненні з боку райдержадміністрації?»
Микола Олексійович зітхнув, подивився на годинника й сказав:
– Питання розлоге. Постараюся бути лаконічним. По-перше, протидіями із райдержадміністрацією нам незручно займатися та ніколи, справ конкретних дуже багато, як і в неї.
Пізніше, почувши подібне запитання, Василь Михайлович почав відповідь словами:
– У нас роботи на всіх вистачає. Важливо, що нам вдалося заспокоїти людей, і вони бачать: райдержадміністрація і райрада не з'ясовують між собою стосунки, а спільно вирішують важливі для громади проблеми. Усім нам треба поменше займатися політикою, а побільше конкретними життєво важливими для людей справами.
Коли я узагальнив відповіді моїх візаві, то в них виявилося стільки спільного, що немає необхідності їхнього розподілу за хронологією і якимись специфічними деталями. І Вєлков, і М. Балан живуть, по суті, одними й тими ж невідкладними на сьогоднішній день проблемами, від вирішення яких залежить якість життя тридцятитисячного населення району. На першому плані – як пережити посуху, забезпечити насіннєвий фонд, допомогти тим сільгоспвиробникам, які придбали техніку, взяли кредити. Як розраховуватися з людьми по паях. Адже для двох третин сільського населення – це єдиний порятунок. Люди не повинні бути покинутими напризволяще. Велика надія на підтримку з боку держави, на резервні фонди облдержадміністрації та облради.
Керівництву району не дає спокою ситуація із водозабезпеченням населення, про що розповідалося в «Одеських вістях» за 5.06 ц.р. У її вирішенні воно розраховує на підтримку обласної влади.
Проблемою проблем мої співрозмовники назвали газифікацію. Поки що «блакитний вогник» засвітився лише в м. Ананьєві і в одному із 33 населених пунктів району. І це при тому, що ось уже понад 20 років на його території діє газокомпресорна станція, через яку природне паливо йде в Європу по газопроводу «Уренгой – Помари – Ужгород».
– Я вважаю, що таке ставлення до району якоюсь мірою навіть злочинне, – сказав Микола Олексійович Балан. – Якщо, наприклад, Котовський район за декілька років газифіковано вже наполовину, то чому до Ананьївського таке ставлення із урахуванням того, що газифікація провадиться за рахунок коштів із держбюджету та обласного бюджету розвитку? – запитав голова райради, чудово розуміючи, що відповідь на це запитання маю давати не я.
Запитав тому, що знає: доля багатьох сіл залежить від газифікації та стану доріг. Без цього села вимруть.
Що стосується доріг, то після спорудження автобану вони постраждали від великовантажного транспорту в райцентрі й на території восьми сільських рад. Компенсація була одержана лише Ананьївською та двома сільрадами. Василь Михайлович Вєлков висловив подив тим, що облавтодор покращує ті дороги, які ще придатні до експлуатації, а ті, що потребують невідкладного ремонту, залишаються без уваги. Чому? Мабуть, тому, що рішення ухвалюються без урахування позицій райдержадміністрації та райради, депутатського корпусу, які точніше знають реальні потреби району.
Вєлков і Балан одностайні, що місцевій владі треба об’єднати зусилля для покращення медичного обслуговування населення. В районі, за його дотаційності, вже зроблено немало для збереження системи охорони здоров’я. Досить сказати, що на реконструкцію пологового відділення зі злиденного райбюджету виділено 50% необхідних коштів нарівні із сумою із обласного бюджету. Такі випадки нечасті.
В активі – дитяча поліклініка, частково відроджена інфекційна. Тривожить стан ФАПів і сільських амбулаторій, які треба обладнати хоча б найнеобхіднішим обладнанням та медикаментами. Насущна проблема – кадри. Не їдуть до Ананьєва випускники медичних навчальних закладів, тому що немає житла. Тому на порядку денному – спорудження житлового будинку для молодих спеціалістів.
Проблематично нині – створення робочих місць (район є лідером в області за рівнем безробіття). Якби запустити у дію консервний завод (200 робочих місць), завод промтоварів (150), швейну фабрику (600), цегельний завод (200), то ситуація б стрімко змінилася на краще. А сьогодні, що особливо непокоїть і Вєлкова, й Балана, із райцентру забирають структури, що відіграють важливу роль у його життєзабезпеченні. Наприклад, КРУ відправлено до Котовська, податкову – до Любашівки. Микола Олексійович Балан вважає, що таке розтягування може призвести до вимушеного знищення району ще до завершення адміністративно-територіальної реформи. Для порівняння назвав дві цифри: в Ананьєві функціонують 2 міжрайонні структури, а в Котовську – 18. А це теж – робочі місця.
Сьогодні райдержадміністрація і райрада аналізує можливі наслідки створення навчальних округів. По суті, як вважає М.О. Балан, вони можуть призвести не до оптимізації витрат, а до знищення шкіл. А що сьогодні село в глибинці без школи – єдиного культурного та духовного центру? Влітку, під час канікул, діти оздоровлюються при ній. Дивує те, що навчальні округи створюють у той час, коли вже є нормативні документи, які забороняють закриття шкіл у селах. В.М. Вєлков більш схильний до того, щоб учні з нечисленних шкіл, часом розташованих у непристосованих приміщеннях, одержували знання у більш оснащених, де є комп’ютери. Але, як він говорить, треба все продумати до дрібниць, а не «ламати систему через коліно». Важливо, щоб розформовані школи не розтягли по колодах і цеглинках, а тривала в них предметна робота із дітьми, серед них гурткова, факультативна.
Обох керівників сьогодні хвилює відсутність спортивної школи (Ананьївський район єдиний в області не має її).
– Треба терміново вирішувати цю проблему. Адже ми обділяємо дітей – наше майбутнє, – сказав Василь Михайлович.
І нагадав, що демографічна ситуація не втішає: народжується малюків менше, аніж вмирає літніх людей.
Про що б ми не говорили, обидва мої співрозмовника посилалися на нестачу коштів, серед них і на благоустрій територій.
На завершення я почув багато доказів на підтвердження того, що передчасно зараховувати район до депресійних, деградуючих і т.п. Адже він має родючі землі, 13 тисяч гектарів лісу, досить високі запаси питної води. А головне його досягнення – чудові, працелюбні люди. В їхніх інтересах і працює сьогодні у поті чола місцева влада з надією на те, що всі її починання будуть підтримані і на рівні області, й на рівні держави.
