ПАЛАШЕВСКАЯ НАТАЛЬЯ. «СЛЕД НА СЕМИ ДОРОГАХ». СТИХИ. ОДЕССА, 2007
Кожна нова книжка Поета – це й певний етап його творчого буття, і цикл творчого самовдосконалення; літопис його моральних пошуків і хроніка паломництва до самого себе, як до незаперечно святого, але зовсім непізнаного храму людської сутності.
Звичайно ж, за законами мистецтва, всі монологи Поета, всі його образно-метафоричні сповіді та душевні стогони; всі відкриття й самовикриття, молитви та заклинання; всю любовну гіркоту непоправних втрат і чуттєвий запал сумнівних набутків, варто списувати на прояв та самоствердження Ліричного Героя. Але ми з вами, за лаштунками цього театру тіней стоячи, прекрасно усвідомлюємо, що насправді все не так просто, тому що нікому, зокрема й самому поетові, не дано до кінця пізнати, де ж саме, на якому вигині долі, проявляються грані світу його літературного двійника. Занадто вже все трагічно умовно й ілюзорно у цьому прагненні – створюючи книжного героя за образом та подобою, одночасно зливатися з ним, і залишатися співчутливо відстороненим від нього, щоразу, строфами кожного нового вірша, прирікаючи його на власний шлях, власне щастя та власні муки.
Але яким би психологічним навантаженням не був обтяжений цей творчий двійник, які б, з волі автора, сюжетні, смислові та образні рифи не підстерігали його при сходженні до вершин досконалості: і для самого Поета, й для читача він завжди залишається тим Воїном Світла, який несе з собою у вічність частку душі свого Творця, що проймається неясними передчуттями, і змучена погрозливими передбаченнями.
Воин света с открытым забралом!
Тебе так же чужды компромиссы,
Как предательство – кодексу чести.
Интуиции мудро внимая,
Благородное сердце предвидит:
Труден путь, уготованный Богом.
Ногу в стремя. Не время покоя,
И в боях не найти передышки…
Кожен вірш нової, вже третьої за рахунком, збірки Наталії Палашевської – це своєрідний психологічний етюд діалогу Поетеси зі своїм літературним двійником, який у початковій стадії свого існування слугує йому лише метафоричним дзеркальним відбитком, але потім, поступово наповнюючись хвилюваннями свого творця, його роздумами та сумнівами, стає його втіленням.
Отож, важкий кремнисто-римований шлях, яким ліричний герой проходить від блідого відбитку ідеї свого творця, до контрастного втілення його задуму, саме і є тією сполучною ниткою пізнання, яка, власне, й прояснює, зближує, ріднить душу творця та його творіння – з духом їх вічного співтворця, іменованого Читачем, який, сприймаючи твір поета, щоразу наповнює його власним сприйняттям і тлумаченням.
Секрет привабливості й доступності поезії Наталії Палашевської саме у тому й полягає, що перед нами не чуттєва екзальтація і не манірне самокопання, а цілком професійне, канонами жанру вивірене, прагнення образно, для самого себе, сучасників своїх і нащадків, закодувати неповторність і множинність ще одного творчого всесвіту. І в цьому своєму прагненні Наталія гранично точна в словесних висловах і делікатна в інтуїтивних підтекстах.
Як і всякий сущий на цій землі, вона, звичайно ж, піддана й сплескам емоційності, й апатичності поразок, але за кожним вулканічним викидом її долі проглядається тверда воля мужньої Жінки, що не здається; яка знає ціну собі й навколишньому світу, вірності й зрадництву, і завжди, у будь-якій ситуації вміє (й закликає до цього свого читача), стійко витримавши хвилю чергової поразки, здійнятися, осмислити помилки мріянь й уроки долі, і, прийнявши приниження своєї поразки за точку відліку, почати нове сходження до вершин зримої, але недосяжної досконалості.
…Как всегда, жизнь полна испытаний
И побед, и потерь,
От которых душа, как клинок…
Претерпя эту боль,
Не унизиться бы до отмщенья.
Пораженье приняв –
Не бояться начать все с нуля.
Свого часу, визначаючи сутність свого спілкування із читачами, Тарас Шевченко в «Щоденнику» своєму написав: «Я розповідаю себе людям». По суті, так воно і є; хіба що слід уточнити, що насправді письменник не «розповідає», а духовно й душевно відтворює своє творче єство, осягаючи при цьому людей, і водночас дозволяючи людям осягати себе. І в цьому розумінні поезія Наталії Палашевської є благодатним полем для кожного, хто прагне пізнання.
