Того вечора пенсіонерці Таїсії Никифорівні Старковій, яку всі сусіди називають просто – «тітка Тася», не спалося. Вона – найстарший мешканець будинку на Преображенській, 18, активіст ветеранського руху, позаштатний домоуправ. Тітка Тася рятує викинутих на вулицю собак і кішок, винятково з особистої ініціативи висаджує на клумби, що стоять пусткою, тюльпани й конвалії, за сущі копійки драїть до блиску мармурові сходи в під'їзді, допомагає усім, хто про це просить, а у вільний час допомагає доньці виховувати двох онуків.
Молодшій – трирічній Сашеньці – бабуся й вирішила того вечора перешити сарафанчик із зовсім ще пристойної доньчиної спідниці.
– Хвилин двадцять на дванадцяту я вийшла у коридор перевірити, чи вимкнуте світло, газ, вода у ванній і на кухні. Робила це завжди: і коли в комуналці жили 9 сімей, і коли залишилося 5, – згадує Таїсія Никифорівна. – У ванній через вікониці помітила, що світло у дворі то засвічується, то гасне. Подумала, що хтось балується з фарами машин, які стоять у дворі – веселощі-то йшли шалені – відзначали 23 лютого. Відчинила вікно й заціпеніла: над горищем стояв стовп вогню висотою метрів 15, що піднімався нагору, як в аеродинамічній трубі.
Жінка не розгубилася. Викликавши пожежників, вона почала стукати й дзвонити в усі двері. У квартирі на той час перебувало 11 чоловік. Скільки людей у великому триповерховому старому будинку, вона не знала. Але добре розуміла: незважаючи на сильний мороз, на вулицю якнайшвидше потрібно вивести й винести (у будинку багато малят і літніх хворих людей) усіх мешканців.
Допоміг молодий сусід з іншої квартири Дмитро, який прокинувся від сильного запаху гару. Разом із ним Таїсія Никифорівна і будила сусідів, й допомагала їм збиратися, виходити на вулицю.
– Дуже швидко приїхали пожежники, – згадує вона. – Вони почали стукати в усі двері й перевіряти, чи не залишився у квартирах хтось із мешканців: горище палахкотало щосили, і цілком реальним було обвалення даху.
Пізніше експертиза МНС визначить: у цьому випадку мало місце занесення вогню ззовні. За чутками, на горищі святкували 23 лютого художники, які це горище орендували.
Тітка Тася вискочила на вулицю серед останніх: шукала кошик і ковдру, щоб винести на вулицю кішок і собаку, що жили в неї. Злякалася, не побачивши доньки з дітьми. Але сусіди заспокоїли: молодій жінці із сином-підлітком, малям, загорнутим у ковдру й кішкою у сумці дали притулок у сусідній перукарні.
Застигнуті пожежею люди вибігали, загорнувшись у ковдри, прихопивши з собою лише документи та свійських тварин. Сусіду, який довго й важко хворіє, винесли на носилках. Людина із жахом дивилася на палаючий будинок. Через кілька днів він помер...
Не відчуваючи сильного морозу (тієї ночі на вулиці було мінус 15), не помічаючи снігу, жінка стояла біля палаючого будинку до половини другої ночі. Спочатку вона думала, що пожежу погасити не зможуть: пожежники, які приїхали після гасіння сусіднього ресторану, були без води. А пожежні гідранти в нас мають звичку ховати під товстим шаром асфальту. Не вдавалося під'їхати до будівлі і з торця, з боку художнього училища: з драбиною там розвернутися неможливо. Але пожежники впоралися з усіма складнощами.
Однак нещасні погорільці дарма думали, що пожежа – це найстрашніше. Виявилося, що це – лише початок. Спочатку з горища будинку текла крижана вода, якою гасили загоряння. Перед ранком лопнули труби парового опалення, і з візерункових, з вензелями та ліпниною стель квартири Таїсії Никифорівни на стародавній паркет заюшив окріп. Те ж саме було й у сусідів. Будинок заливало окропом від даху й до підвалу дитячої художньої школи понад добу.
Ранок 24 лютого сімдесятип’ятирічна пенсіонерка Таїсія Никифорівна Старкова зустріла у повній темряві, в промерзлому будинку, із вибитим склом (пожежники через вікно проникали до її квартири), під потоками окропу, що лився зі стелі.
Днів через три-чотири на вулиці потеплішало, і вода, що замерзла бурульками на стелях, проводах і люстрах, почала заливати багатостраждальний будинок...
Після пожежі до будинку приїхали представники місцевої влади й погорільцям одразу запропонували місця в готелях. Щоправда туди пішли не всі: у сусідки Таїсії Никифорівни через нервовість почалися передчасні пологи, і 24 лютого вона народила хлопчика. Цій сім’ї місто допомогло оселитися у гуртожитку готельного типу в Лузанівці.
Таїсія Никифорівна нікуди не пішла: вона залишилася охороняти будинок, до якого наступного дня почали рватися мародери.
В одній із квартир зламали фільонку, але незваних гостей злякали сусіди. 27 лютого тітка Тася як звичайно забарикадувала двері до квартири шафою, тумбою та столом, увімкнула акумуляторну лампу (світло дали через два тижні після пожежі) і заснула, сидячи в кріслі на кухні. Вранці під дверима вона побачила перекинуті меблі: напір мародерів, яких не зупинив кодовий замок біля входу до під'їзду, стримав важкий дореволюційний дверний ланцюжок... Мародери піднімалися й на горище, але пильні сусіди викликали міліцію, що приїхала вмить...
Зараз квартира пенсіонерки провітрюється цілодобово. У старому парадному дотепер запах гару, до якого додався їдкий сморід цвілі: навіть у непотерпілих квартирах іншого крила будівлі на стінах і стелі – грибок. За словами мешканців, кашляють вони хронічно. З таким букетом ароматів і астмою занедужати – не проблема.
Таїсія Никифорівна, що живе в цьому будинку із вересня 1973 року, просить Бога про здоров'я для доньки та онуків. Майна в неї, окрім дивом уцілілих книжок, не залишилося. Стан квартири чітко описує ЖЕКівський акт: «...вхідні двері перекошені, в результаті скупчення вологи, фарба облущена. На шпалерах спостерігаються численні патьоки коричневих кольорів площею від півметра до двох із половиною метрів, стіни вологі, на стіні тріщини, ширина розкриття 0,5-2 см. Спостерігається відшарування шпалер. На стелі відшарування штукатурки площею від півтора до двох квадратних метрів, також спостерігаються численні тріщини й плями коричневих кольорів. Підлога встелена паркетом, який, у результаті вологи, деформовано. Вікна в кімнаті не зачиняються, тому що віконна коробка перекосилася. Меблі в кімнаті залиті водою й приведені у непридатність...»
Зараз у тітки Тасі – ключі від всіх квартир. Погорільці живуть у готелях, по знайомих. У друзів миються й перуть речі донька й онуки тітки Тасі. Притулилися вони поблизу, як кажуть, тісно, зате тепло. Жінка ж спить на дивом уцілілій розкладачці у своєму зруйнованому житлі. Листоноша, який приносить традиційно пошту на весь будинок до її скриньки, та члени депутатської комісії міськвиконкому, що приходили за заявою одного із мешканців, – ось і усе її коло спілкування за останній час. Пенсіонерка із жахом чекає зими.
– У будинку зараз майже ніхто не живе, – розповідає вона. – Світло йде по тимчасових проводах, за квартири не платимо. Дах вже поміняли, дай Боже здоров'я голові виконкому Тельваку. Бригада там працювала на совість. Вивозили згорілі дошки, сміття, трудилися щодня допізна, по вихідних. Про те, що буде із нами далі, не знаємо. Ходять чутки, що на виконкомі ухвалили рішення відновити будинок. Це було б чудово. Адже довгий час говорили, що нас просто виселять на вулицю, визнавши будинок аварійним, і ми втратимо нехай добряче обгорілий та ненадійний, але рідний дах над головою.
Чи можна назвати житлом те місце, де зараз мешкає жінка похилого віку із сім’єю? Відповідь на це запитання ми зненацька одержали від трирічної Сашеньки. Вона тягла нас до сусідньої кімнати, гордо повторюючи: «ванна кімната». Колись це приміщення було затишною спальнею, любовно оформленою покійним чоловіком тітки Тасі, який був чудовим будівельником. Зараз тут повна розруха із дотепер не висохлою паркетною підлогою, мокрими стінами й віконними рамами, що скособочилися...
– Я не плакала, коли горів будинок, – згадує жінка, – головне, що діти не постраждали. А речі – справа наживна. Ми ніколи не були заможними, то ж мільйони не втратили. На кофтинку із секонд-хенду я собі ще зароблю...
Але наступного ранку, коли я побачила, як юрби людей фотографуються на тлі попелища й потоків замерзлої води, думала, що серце зупиниться. Навіть із трамваїв і автобусів, виходили цікаві, щоб сфотографуватися на тлі нашої біди.
– Біда, звичайно, страшна, – говорить голова Приморської райадміністрації Микола Тельвак. – Ми одразу ж розселили погорільців до готелів «Пасаж» та «Центральний». Оплачуємо їхнє проживання за рахунок коштів району. Профінансовано роботи щодо відбудування згорілого перекриття й горища. Це 350 тисяч гривень. Гадаю, що до 1 вересня ми виконаємо конструктивні роботи, й люди зможуть повернутися до своїх квартир. Використаємо гроші із резервного фонду.
Будинок заливало три дні, вніс свою частку й снігопад. Я дуже співчуваю потерпілим. Щастя, що усі залишилися живими за такої жахливої пожежі. Можна сказати, Бог їм допоміг. Ми ж, влада, постараємося допомогти й підтримати у міру своїх можливостей...
