Саме збереженню в історичній частині Одеси давньої бруківки й була присвячена прес-конференція, яку провів в офісі Благодійного фонду імені Б. Дерев’янка депутат Одеської міськради, голова Надзвичайного комітету захисту одеситів, віце-президент фонду ім. Б. Дерев’янка Олексій Гончаренко.
З давніх документальних джерел відомо, що “до 1880 року покриття вулиць міста різними видами гранітних бруківок в основному було завершено. Гранітні одеські бруківки стали набутком в благоустрої доріг. Із джерел болота і пилюки, вони перетворилися в якісні дороги, котрі перевтілили наше місто, стали не лише предметом гордості одеситів, але й предметом наслідування західних сусідів”.
Та це – з історії одеських вулиць. Але останнім часом вони одна за одною піддаються реконструкції. І ось тут виникає колізія. Один вигляд щойно відреконструйованої вулиці Успенської, де, замість вибоїстої бруківки, з’явилося сучасне асфальтове покриття, і яка видається по-сучасному світлою і просторою, – втішає. А в інших засмучує. Що ж їм не подобається? А те, що без старовинної бруківки, Успенська – це вже “не та Успенська”, якою її звикли бачити кілька поколінь одеситів. А тим часом зникає бруківка з Колонтаївської, ходять чутки про те. що після реконструкції може зникнути вона і з Французького бульвару.
Так от, Олексій Гончаренко якраз і належить до тих депутатів, які стурбовані долею одеської бруківки. В прес-релізі, який було роздано журналістам перед зустріччю з ним, читаємо: “Депутат Одеської міськради О. Гончаренко вважає, що одеська бруківка – це невід’ємний елемент обличчя нашого міста, частина його унікальної атмосфери. У зв’язку з цим, О. Гончаренком підготовлено звернення до управління з охорони нерухомих об’єктів культурної спадщини облдержадміністрації, з проханням розглянути можливість надання історичному брукованому дорожньому покриттю старої частини міста Одеси статусу “об’єкта культурної спадщини”.
Одразу після цієї прес-конференції я завернув на Успенську і поцікавився у літнього водія “тойоти”, що була припаркована поблизу в’їзду у двір, що він може сказати про сучасний стан цієї вулиці.
– Ну, як вам пояснити? – мовив він, задумливо поглядаючи на проїжджу частину. – Я знаю цю вулицю з дитинства. Звичайно, це вже не та Успенська, до якої ми звикли. Одначе, як автомобіліст, я не хотів би знову проїхатися по тій розбитій, вузькій кам’яній Успенській, якою вона ще недавно була. Гадаю, що майбутнє все ж таки за такими вулицями, як сучасна Успенська. Інша річ, що на Дерибасівській і на Французькому бульварі я бруківку зберіг би. Для згадки про “стару Одесу”, для туристів.
На мій погляд, ставити питання так, що бруківка повинна залишитися повсюди, де вона ще збереглася, – не слід. Але дійсно варто визначити кілька куточків міста й ухвалити спеціальне рішення міськради про те, що ці куточки Одеси є заповідними, а відтак, і бруківка, і фасади будівель, і пам’ятники – все в них залишається непорушним.
І щ одне. Не слід поводитися так, нібито ми перші стикаємося з такою проблемою. Через неї пройшли всі старовинні міста Європи, особливо ті, які є туристичними центрами. Тож давайте подивимося, як до проблеми реконструкції старовинних міст ставляться наші сусіди, і подумаємо над тим, як би їхній багатий досвід та поєднати з нашими одеськими, українськими особливостями.
