ГОСПОДАРСТВО ДИВИТЬСЯ У МАЙБУТНЄ
Приватне сільськогосподарське підприємство «Дружба» не одне десятиріччя зберігає лідерство серед господарств району. Втім, навіть на цьому, загалом позитивному фоні, воно повсякчас піднімає планку вимог до себе.
Сьогодні нашим співрозмовником є директор цього господарства Олександр Іванович ІСКРА.
– Розпочну з того, що у нас дуже працьовиті люди. Я щиро вдячний їм за нелегку працю, підкреслюючи, що успіхи, які ми маємо сьогодні – це, насамперед, їх заслуга.
Саме за їх підтримки, маючи вже певний досвід роботи, я відчуваю достатньо сил, щоб оперативно вирішувати виробничі та й соціальні питання. Добре при цьому усвідомлюючи, що за мною стоять люди, які мені довіряють, а поруч – спеціалісти, яким довіряю я.
– Стосовно спеціалістів. Кажуть: «Створив свою команду…». Чи можете Ви сказати так про людей, що очолюють виробничі ділянки господарства?
– Так, звичайно, я можу констатувати, що зі мною працює єдиний, цілісний колектив однодумців, з якими за період мого керівництва, а це вже 10 років, ми стали згуртованою командою. А результати діяльності господарства – реальне тому підтвердження.
Шлях становлення молодого спеціаліста творчий і у кожного свій. Що ж стосується Олександра Івановича, то його становлення проходило протягом всіх років роботи в господарстві без вихідних і відпусток, через складний процес взаємовідносин з трудовим колективом, через виховну роботу. Причому, в даному випадку процес ішов двосторонній. Адже він прийняв велике господарство в 28 років. І довів людям, а перш за все собі, що є господарем. І як результат – найвищі показники заробітної та орендної плати серед сільгосппідприємств району. Сьогодні свої майнові та земельні паї йому довірили 1060 чоловік, частина з яких – жителі сусіднього, Ширяівського району. «Дружба» єдине господарство, де ще займаються городництвом. Утримує перші місця у виробництві зернових, цукрових буряків та соняшнику. До речі, минулого року цукристі тут дали до 400 центнерів з гектара. А цього сезону їх площу збільшили з 240 га до 326 га.
– Замало виростити хліб, не вінець справи – його зібрати. За нинішніх ринкових умов саме вдалий продаж зерна забезпечить товаровиробнику бажану рентабельність. Чого Ви очікуєте від урожаю нинішнього року?
– За нинішніх погодних умов, це саме той випадок, коли кажуть: якщо хочеш розсмішити Господа, розкажи йому про свої плани. А коли серйозно, то якщо землі приділяти увагу, на яку вона заслуговує, то збиткових культур не повинно бути. Тут спрацьовує зворотній процес: ми годуємо землю – земля годує нас.
В нашому господарстві спостерігається планове зростання виробництва. По роках збільшуються і вал, і врожайність. Вже декілька років, як ми остаточно відмовилися від просапки таких культур, як соняшник, цукрові буряки та кукурудза. Загалом, намагаємося чітко дотримуватися технологій, працюючи за звичайною схемою: якісний обробіток грунту, гербіциди, добрива,ива,ередники і, звичайно, насіння. Тут слід віддати належне нашому головному агроному Юрію Володимировичу Печенюку (на знімку) – справжньому фахівцю, наділеному професійною інтуїцією. Вважаю, це не він обирав професію, а вона обрала його.
Що ж стосується вдалого продажу зерна, то сьогодні змушені орієнтуватися на ринок. Зараз, разом з орендованими, маємо 6,5 тисячі га орних земель, до 1,5 тисячі га висіваємо соняшнику. Стільки ж займає пар. Якщо в жнива ціна насіння соняшнику була 750 грн, то сьогодні – 1700 грн. Свою продукцію реалізовуємо поетапно. Звідси і рентабельність культури.
– Ви планово позбулися тваринництва. Наскільки виправданим є такий крок?
– При нинішній ціновій політиці на продукцію галузі тваринництво є занадто збитковим. Я вважаю, що більш раціонально буде займатися безпосередньо або тваринництвом або рослинництвом окремо. Вже минув той час, коли тваринницьку галузь вважали супутньою. Зараз воно вимагає значно більше уваги, ніж виробництво зерна. Ми готові відновити галузь, коли з боку держави буде до неї увага. А вкладати тисячі гривень і отримувати взамін копійки – нерозумно.
– П’ять років тому сільгосппідприємство передало на баланс сільській раді об’єкти соціальної сфери. Як спрацьовує принцип «геть з очей…»?
– … а в серці залишилося. На жаль, поки що у сільради немає достатньо фінансової основи. Той же комунвідділ хоч і функціонує, але сам потребує допомоги. Тому за рахунок господарства придбали водонапірну башту, провели 4,7 км водогону в селі. Та й як можна обійти увагою школу чи дитсадок? В цілому, минулого року на утримання цих об’єктів сільгосппідприємство витратило 100 тисяч гривень.
І справа тут не в коштах. Керівник чітко дотримується багаторічних традицій господарства, яке завжди було опорою для сільчан. На території Коноплянської сільради п’ять населених пунктів. Тут немає занедбаних, забутих сіл. Якими б не були маленькими Люботаївка чи Тарасівка, де живуть переважно пенсіонери, їх проблеми завжди в полі зору керівника. З пенсіонерами першими розраховуються за паї, ветерани виробництва першими приймають вітання зі святами. На На й рік та 8 Березня пайовики отримують подарунки.
І не дивно, що все більше випускників місцевої школи залишається в селі. Шістдесят відсотків механізаторів – молодь, випускники Іванівського професійно-технічного училища, нині Аграрного ліцею. Сьогодні учень цього закладу Іван Соколов проходить навчальну практику на машдворі підприємства. Ази трудової майстерності, навички роботи на комбайні Іван опановує з допомогою батька – одного з найдосвідченіших механізаторів ПСП «Дружба» – Михайла Георгійовича. Це не поодинокий випадок, коли діти обирають батьківську стежину. А це означає, що господарство має майбутнє, житиме і розвиватиметься далі, а з ним села та люди, які тут живуть і працюють.
Світлана ЛЕВИЦЬКА, Іванівський район
БАЖАННЯ Є. А МОЖЛИВОСТІ?
Як тільки Руслана Ярославовича Таціна призначили головним зоотехніком сільгосппідприємства, він постійно будував перспективні плани з організації праці і створенні багатогалузевого тваринництва. Крім великої рогатої худоби і свиней, почали розводити овець і навіть кролів. А до цього на фермі була лише ВРХ.
Поступово молодий зоотехнік за підтримки директора сільгосппідприємства Івана Миколайовича Дворніка почав проводити експерименти, з метою визначення того, яких тварин вигідніше розводити, щоб ферма була рентабельною. Проводився постійний ретельний облік витрат і прибутку. При цьому бралося до уваги те, що Роздільнянський, як і інші райони області, розташований у зоні ризикованого землеробства, не всі культури можна виростити високоврожайними, щоб забезпечити тварин кормами. Не випадково у даний час тут приділяють велику увагу вирощуванню свиней.
Як пояснює Руслан Ярославович, можна було б збільшити поголів’я ВРХ і свиней, але стримує відсутність чіткої цінової політики у державі. Наприклад, собівартість на вирощування одного кілограма живої ваги свинини для ВАТ «Шлях Ілліча» обходиться у 7,5 гривні, а реалізація – по 5,0–5,5 гривні.
– Бажання є, база дозволяє розводити тварин, але алецювати собі на збиток хто дозволить? – запитує зоотехнік.
Я побував на тваринницькому комплексі. І приміщення, і територія утримуються у належному порядку, тваринники – роботящі люди. Кожен розуміє – якщо буде менше витрат, більше економії, отож, і зарплата буде вищою. Тут дбайливо використовують корми, дотримуються відповідного раціону. І все це дає певні результати. Але, звичайно, не такі як хотілося б.
– А як справи із зарплатою? – поцікавився у свинарки Мар’яни Федорівни Постолатій, під доглядом у якої 300 голів.
– Робота важка, але де я в селищі зароблю 700 – 800 гривень? – відповідає Мар’яна Федорівна. – Та вже звикла і до роботи, і до колективу.
Переконався, що корми тут якісні, а це дає можливість одержати добовий приріст ваги на 700 грамів. За сім місяців поросят вирощують вагою до 110 – 115 кілограмів і здають на м’ясо.
Старанно працюють по догляду за свиноматками Василь Григорович і Олена Петрівна Руссу. Поголів’я зросло з 18 у 2005-му до 80 голів цього року. Кожна свиноматка за рік дає два опороси. У середньому від однієї одержують по 12 – 14 поросят.
Поруч зі старими приміщеннями споруджують новий корпус на 400 голів. У найближчому майбутньому планують довести відгодівлю до двох тисяч голів. І це при існуючій ціновій політиці.
– У тих господарствах, де вирощують кондиційну свинину, на один кілограм живої ваги одержали дотацію з розрахунку 1 грн 05 копійок. Зокрема і ВАТ «Шлях Ілліча», – сказала начальник управління агропромислового розвитку райдержадміністрації Людмила Іванівна Хазарінова.
А за минулий рік вони одержали дотацій за вирощування ВРХ 12700 гривень. За свинину у цьому році – 10600 гривень. Але це не межа, у жовтні готують до здачі ще 400 голів кондиційних свиней вагою 110 – 130 кілограмів на Одеський м’ясопереробний завод. Отож, будуть нові дотації.
А щодо збільшення дійної череди великої рогатої худоби, то воно є безперспективним у зв’язку з реалізацією сировини за низькими цінами. Тим більше зараз, коли тваринники, як і хлібороби, стурбовані поганим розвитком не тільки зернових, а і кормових культур. Це може згубно позначитися на тваринницькій галузі, підкреслили у нашій розмові виконавчий директор ВАТ «Шлях Ілліча» Володимир Миколайович Бондар і головний агроном господарства Сергій Геннадійович Курган, які шукають найраціональніші шляхи виходу з нелегкого становища, що склалося.
Володимир ТРИБУНСЬКИЙ, власкор «Одеських вістей», смт Лиманське, Роздільнянський район
КАТЕРИНА ПЕТРІВНА, ЗЕМЛЕВПОРЯДНИК...
Серед колег-землевпорядників Катерина Петрівна Степанова привертає увагу не тільки віком, а, передусім, діловою активністю, власною точкою зору на різнопланові питання землекористування.
Звичайно, дається взнаки і неабиякий досвід роботи в сільгосппідприємстві. Адже ця енергійна жінка прийшла в колгосп ім. Леніна в 1964-му, відразу по закінченні Петрівського сільгосптехнікуму. Видно, тодішнє керівництво запримітило сильний характер у молодого спеціаліста, бо розпочала дівчина трудову діяльність на суто чоловічій посаді – бригадного агронома, пізніше, аж до пенсії, очолювала комплексну бригаду. Не встигла звикнути Катерина Степанівна до нового статусу пенсіонерки, як запросили на роботу в сільську раду, землевпорядником.
Звичайно, робота на теперішній час дуже неспокійна: ледь стихла хвиля оформлення державних актів пайовиків, з’являються інші, не менш суттєві проблеми, які потребують термінового вирішення. Звертаються сільчани з проханнями виділення землі як в межах, так і за межами населеного пункту. Найчастіше доводиться залагоджувати питання розмежування в селі. Виконком сільської ради намагається задовольнити прохання всіх бажаючих, надаючи землю для ведення селянського господарства та ділянки для молодих сімей під забудови.
І, звичайно, землевпорядник, голова та депутати турбуються про санітарний стан населених пунктів. Катерина Петрівна каже, що дуже важко його підтримувати через відсутність в раді комунвідділу. Звертаються до місцевих фермерів та підприємців, організацій району. Технікою допомагало і ДП «Хлібна база № 77». А депутати ходять по дворах, часто просять прибрати територію не тільки навколо садиби, а й у дворі. Що ж, проблем дуже багато, вони є і будуть, головне – їх не накопичувати.
Наш кор.
