Євгенія Олексіївна Вадовська, директор ПСВП “Преса” м. Роздільна:

– Я уважно слідкую за ситуацією в нашій країні. І небайдуже мені, як, мабуть, кожній людині, що відбувається у вищих ешелонах влади. Прикро, що там багато, на жаль, депутатів непорядних, не вихованих. Все це і створює відповідні прогалини в тій чи іншій справі. Невільно постає питання, чи зможе наша країна порівнюватись з європейськими? Судячи з тієї інформації, яка надходить звідти до нас, зі спілкування з людьми, які побували в європейських країнах, – нам далеко до них. Наш менталітет, наша система і приблизно не відповідають тим вимогам. Там всі умови створюються для блага людини. В нас же все проти неї. Особливо це відчувається в соціальній сфері нашого буття.

Звісно, я хотіла б відчути те піклування, ту увагу до себе, до кожного громадянина нашої України, які ми заслуговуємо, і пожити, як то мовиться, по-людськи. Заради цього є резон вступу до Європейського союзу.

Михайло Євдокимович Тютюнник, підполковник міліції у відставці, смт Фрунзівка:

– Колись, а точніше за радянських часів, нам не те що дивитись, рівнятись на західно-європейські країни заборонялось, а навіть думати про таке. Ось ми наочно бачимо, до чого дійшли. Економіка зруйнована. За сільське господарство і говорити нічого. Пам’ятаю, коли мене направили у Фрунзівський район, які тут були красиві села. Великі тваринницькі комплекси. Веселі люди, роботящі. Сьогодні боляче на все дивитися.

В нас достатньо природних і трудових ресурсів, але немає кому вміло по-господарськи все направити у вірне русло.

Не один рік я очолював в районі партію “Батьківщина”, вірив, що Юлія Тимошенко розумна, цілеспрямована людина. Що вона зуміє скерувати і організувати країну на добрі справи. Тепер я повністю розчарувався. Жалкую, що так сталося.

Стосовно Європейського союзу, я давно про нього мріяв. Впевнений, що завдяки вступу України до цієї структури, наше керівництво буде інакше себе поводити. Я за Євросоюз!

Валентин Іванович Балабанов, фермер, смт Велика Михайлівка:

– Заздрю європейським аграріям. Вони розвиваються, зміцнюють економіку. Бо щороку кожен сільгоспвиробник отримує дотацію на посів, на тваринницьку продукцію. Там ніхто особливо не хвилюється, коли на поле з готовим врожаєм випаде град, або вдарить посуха. В них є гарантії від держави. Чого не можемо сказати ми. А коли й виділяє держава якусь дотацію, то треба багато побігати по кабінетах, щоб усі папери зібрати. Тому я хотів би, щоб наша країна увійшла до Європейського союзу, можливо, були б переглянуті тоді питання щодо аграрного сектору економіки.

У нас люди роботящі. Вони вміють працювати, ростити хліб, виробляти м’ясо, молоко, інші сільгосппродукти, та для цього потрібні певні умови. Непотрібні нам нерозумними вчинками відбивати бажання працювати на землі. А прикладів таких чимало.

* * *

Василь Миколайович Корбут, пенсіонер, с. Степове Роздільнянського району:

– Від політики я далекий. Разом з тим небайдуже те, що у нас одні жирують, інші – бідують. Тяжко стає на душі від такого явища.

Мені однаково, хто буде біля керма країни, яка партія, яка людина, будемо ми у Євросоюзі, чи ще в якомусь іншому об’єднанні, чи не будемо. Хочеться одного – нормального людського життя.

Опитування провівВолодимир ТРИБУНСЬКИЙ, власкор «Одеських вістей»

Федір Захарович, військовий пенсіонер, м. Ізмаїл:

– А чи потрібно нам поспішати до Європи, коли ми могли б більш цілеспрямовано зміцнювати зв'язки з Росією й Білорусією? Нам необхідно кріпити єдність економіки східнослов'янських країн, оскільки ми близькі менталітетом, а не поспішати до багато в чому незрозумілих нам (так само, як багато в чому незрозумілі і ми Заходу) західних країн. Ото вже справді, шукаємо синицю в небі, і упускаємо журавля з рук.

Іван, будівельник із приватної фірми, 28 років, м. Ізмаїл:

– Нам часто доводиться їздити до Москви, нашу бригаду майстрів-оздоблювачів там з нетерпінням чекають. Тому що знають – ми працюємо на совість. Нас з Росією поєднує дуже багато чого, то навіщо ж завчасно лізти до Європи? Можливо, краще відновлювати більш міцні економічні та інші взаємини з Росією, щоб не було в нас своєрідних існуючих сьогодні обмежень?

Георгій Федорович, підприємець, м. Ізмаїл:

– Давно пора всім нам визначитися, чого ми хочемо. Так, всі ми вихідці з минулого, а в минулому в нас був Радянський Союз, що, як відомо, благополучно розвалився. Нашій вільній країні ніхто й ніщо не заважає дружити як із Заходом, так і зі Сходом. І не просто дружити, а підтягуватися до кращого, того кращого, якого саме на Заході набагато більше, ніж на Сході. От над цим потрібно працювати всім. Зокрема й представникам бізнесу, адже ще далеко не всім з них вистачає звичайної порядності і твердості слова, вміння чітко планувати майбутнє і відповідати за свої слова. Тому багато хто в нас і боїться Заходу, оскільки на Сході все, як у нас, по старинці. А потім самі говоримо: чому ми такі розумні, але такі бідні? Не розумію людей, які противляться руху до кращого.

Матвій, мешканець села Першотравневого:

– Нам, селянам, не до політики. Хліб сіяти та збирати треба. Правда, говорять, якщо вступимо до ЄС, то Європа закидає нас дешевими сільгосппродуктами. А нам що тоді робити? Наші затрати із затратами західних аграріїв непорівнювані. Тоді вже точно збанкрутуємо. Вважаю, що краще рухатися поступово, по можливості брати все те гарне, що є на Заході, і впроваджувати в себе. Адже для цього занадто багато потрібно змінити в самій політиці держави, в її ставленні до нас, трудівників сільського господарства. Але ж це не так просто…

Степан Єліферйович Киценко, м. Ізмаїл:

– А чому ми повинні йти до Європи, а не вона до нас? Чи ми зовсім стали третьорядною країною, яка, як бідний родич, хоче притулитися до багатих? Спочатку нам треба в себе вдома порядок навести, домогтися стабільності «нагорі», а потім завойовувати авторитет, і так, щоб не ми напрошувалися, а щоб нас покликали. Треба навчитися поважати самих себе, щоб потім нас поважали сусіди і рахувалися з нами. Поки що, ви ж самі бачите, тривають нікому не потрібні політичні розбирання, у яких, я вважаю, винен і Президент, що не зумів постати над конфліктом, а навпаки, його ще поглибив, він влаштував чехарду зі своїми указами й звільненнями членів Конституційного суду. Мені не раз доводилося в службових справах бувати в країнах Європи. І завжди вражав порядок, який, як я вважаю, у тій же Австрії, Німеччині, Франції починається з «голови». А в нас поки що все навпаки. Так чи зможемо ми що-небудь виграти? Чи виграє купка олігархів, а народ, як і після продажу “Криворіжсталі”, не зрозуміє, що відбулося?

Опитування провів

Євген МАСЛОВ, власкор «Одеських вістей»