Напевно, кожний з батьків звертав увагу на прояви занепокоєння, тривожноі поведінки у своєї дитини. З боку може здаватися, що не має причини. Однак на цей рахунок можна і помилятися.
Серед причин, що викликають дитячу тривожність, на першому місці – невірне виховання і несприятливі взаємини дитини з батьками, особливо з матір'ю. У дитини виникає відчуття тривоги через неможливість задоволення потреби в любові, у ласці, у захисті. В цьому випадку виникає страх: дитина відчуває умовність материнської любові («Якщо я зроблю погано, мене не будуть любити»). Дитяча тривожність може бути наслідком і симбіотичних взаємин дитини з матір'ю, коли мати відчуває себе єдиним цілим з дитиною, намагається відгородити її від труднощів і неприємностей життя. Вона «прив'язує» до себе дитину, охороняючи від уявлюваних, неіснуючих небезпек. У результаті у дитини виникає занепокоєння, коли залишається без матері, легко губиться, хвилюється й боїться. Замість активності й самостійності в неї розвиваються пасивність і залежність.
Ще однією причиною тривожності дитини можуть бути завищені вимоги до неї, негнучка система виховання. Дуже часто батьки не враховують власної активності дитини, її інтереси, здібності й нахили. Це особливо виявляється тоді, коли дитина йде до школи. Батьки усіма силами намагаються з дитини зробити кращу в класі. Їй постійно повторюють: «Ти повинна бути відмінником».
У наш час вибір інтересів і захоплень широкий і різноманітний, і часто відбувається так, що батьки роблять ставку на високі, але недоступні дитині досягнення в спорті, мистецтві, нав'язують йому (якщо це хлопчик) образ справжнього чоловіка, сильного, сміливого, спритного, який не знає поразок, невідповідність якому (а відповідати цьому образу неможливо) боляче б'є по хлоп'ячому самолюбству. Причому у разі невдачі його, як правило, карають, принижують («Нічого ти робити не вмієш! Нічого в тебе не виходить!»). Жодне з цих, запропонованих батьками, занять самі по собі непогані, однак вибір хобі повинен належати самій дитині. Не треба за допомогою дитини втілювати батьківську мрію.
Причиною виникнення тривоги завжди є внутрішній конфлікт дитини, її неузгодженість із своїм єством, коли одне сильне бажання суперечить іншому, одна потреба заважає іншій. Найчастішими причинами такого внутрішнього конфлікту є сварки між людьми, що однаково близькі дитині, коли вона змушена приймати одну із сторін. Несумісність різних систем вимог, запропонованих дитині, коли, наприклад, те, що дозволяють і заохочують батьки, не схвалюється в школі, і навпаки; незадоволення основних потреб, таких, як потреба в любові й самостійності. Дитину просто треба любити такою, якою вона є. Не можна дозволяти й одночасно забороняти одне і те ж. Треба розуміти, що дитина не машина, що одночасно може виконувати кілька дій.
Тривожні діти відрізняються частими проявами занепокоєння, а також великою кількістю страхів, причому страхи й тривога виникають у тих ситуаціях, у яких дитині, здавалося б, нічого не загрожує. Якщо, наприклад, я боюся собак, я можу гуляти там, де собак нема, і почувати себе у безпеці. Дитина може панічно боятися школи, але в основі цього лежить сімейний конфлікт, глибоко ним пережитий.
Деякі діти за допомогою певних ритуальних дій, ніби «захищають» себе від можливої небезпеки. Наприклад, дитина, що по дорозі до школи намагається не наступати на стики бетонних плит і тріщин в асфальті. Таким чином рятується від страху одержати двійку і вважає себе у безпеці, якщо їй це вдалося.
Для кожного віку характерні свої переважні джерела занепокоєння. Так, для дворічної дитини джерелом тривоги є розлука з матір'ю. У підлітковому віці – страх бути відторгнутим однолітками. Вважається, що в дошкільному й молодшому шкільному віці хлопчики більш тривожні, ніж дівчата. В них частіше зустрічаються тики, заїкування.
Виявляється, що за змістом тривога дівчаток відрізняється від тривоги хлопчиків, причому що старші діти, то значніша ця різниця. У 11-12 років дівчатка часто побоюються усіляких фантастичних страховиськ, темряви, грози, пожежі, висоти. Основною причиною тривоги дівчат 15-16 років стає страх за рідних і близьких, побоювання принести їм неприємності, переживання за їхнє здоров'я, душевний стан. Те, що найбільше тривожить хлопчиків, можна назвати одним словом: насильство. Хлопчики бояться фізичних травм, нещасних випадків, а також покарань з боку батьків чи авторитетів поза родиною: вчителя, директора школи.
Як же розпізнати, чи тривожна дитина?
У таких дітей помітна різниця в поведінці на заняттях і поза заняттями. Поза заняттями це жваві, товариські і безпосередні діти, на уроках вони затиснуті й напружені. Відповідають на запитання вчителя низьким тихим голосом, можуть навіть почати заїкатися. Мова їх може бути як дуже швидкою, так і утрудненою. Як правило, виникає рухове порушення: дитина смикає руками одяг, маніпулює чимось.
Тривожні діти мають схильність до шкідливих звичок невротичного характеру: вони гризуть нігті, ссуть пальці, висмикують волосся. Маніпуляції з власним тілом знижують у них емоційне напруження, заспокоюють. Розпізнати таких дітей допомагає і малювання. Їхні малюнки відрізняються надлишком штрихування, сильним натиском, маленькими розмірами зображень. У тривожних дітей серйозний, стриманий вираз обличчя, опущені очі, на стільці сидять акуратно, намагаються не робити зайвих рухів, не шуміти, не звертають на себе увагу навколишніх. Таких дітей називають скромними, соромливими.
Придивіться уважніше до своїх дітей, не помічаєте нічого подібного?
А тепер рекомендації від психологів для батьків:
1. Доручення, що дається дитині, повинно відповідати її можливостям. Пропонуючи виконати занадто складні, непосильні завдання, ви заздалегідь прирікаєте дитину на неуспіх, а отже, на зниження самооцінки, на незадоволеність собою.
2. Треба підвищувати самооцінку тривожної дитини, для чого будь-яка діяльність, запропонована їй, повинна супроводжуватися словами, що виражають впевненість в успіху («У тебе це вийде», «Ти це вмієш добре робити»).
3. Неприпустимо порівнювати дитину з ким-небудь, особливо, якщо це порівняння не на її користь. Порівняння повинне бути тільки з власними успіхами й невдачами дитини («Подивись, сьогодні ти менше постарався, тому в тебе вийшло гірше, ніж минулого разу. Але я гадаю, завтра ти зможеш зробити краще»). Оптимістичні прогнози «на завтра» не дають дитині приводу вважати себе безнадійною і сприяють підвищенню впевненості в собі.
4. Бажано не ставити тривожну дитину в ситуації змагань, публічних виступів. Не рекомендується давати тривожним дітям завдання типу «хто перший».
5. Дитяча тривожність часто викликана невідомістю. Тому, пропонуючи дитині завдання, необхідно докладно вибудовувати шляхи його виконання, скласти план: що ми робимо зараз, що потім і т.д.
6. Розвиток самостійності й впевненості тривожної дитини.
Такі діти дуже залежні від думки значимих для них дорослих, і ця залежність робить їх вкрай невпевненими, несамостійними. Для подолання невпевненості в собі і страху прийняття самостійних рішень необхідно давати таким дітям не жорстко регламентовані доручення, частіше надавати можливість творчості. Однак дитина повинна при цьому знати, що дорослі поруч і завжди прийдуть на допомогу. Дітей варто навчати знаходити виходи із виниклих ситуацій.
Шановні батьки! Прислухайтеся до своїх дітей, не йдіть проти їхньої волі! Любіть своїх дітей!
Віолета РОГОВА, лейтенант міліції, психолог центру практичної психології Одеського юридичного інституту ХНУВС
