Під час підготовки до нинішніх жнив та у їх ході довелося побувати у двох сусідніх районах – Березівському і Ширяївському. Обидва вони – схожі за структурою грунтів, в обох під ярові та озимі культури відведено було приблизно однакову кількість площ – десь по 65 тисяч гектарів, і обидва, на превеликий жаль, опинилися серед тих, що найбільше постраждали від цьогорічної жорстокої посухи. Уже сьогодні можна стверджувати, що і березівці, і ширяївці недобирають за найскромнішими підрахунками дві третини від очікуваного врожаю.
Чому очікуваного? Та тому що зроблено для цього було все. Сіяли зернові і зернобобові культури у оптимальні агротехнічні терміни по кращих попередниках, або по парах, вносячи при цьому в землю насіння еліти чи першої репродукції, не заощаджуючи мінеральних добрив і засобів захисту рослин.
– Взагалі, упродовж останніх трьох-чотирьох років селяни, що займаються рослинництвом, дотримуються одного і, як на мене, найбільш очевидного (у математиці це називається аксіомою) правила: чим більше в землю вкладаєш, тим більше від неї й отримаєш, – міркує вголос виконувач обов’язків голови Березівської райдержадміністрації, начальник управління агропромислового розвитку Сергій Цапкаленко.
Тож не дивно, що на останньому трирічному відрізку часу 70 великих і майже 270 середніх та дрібних фермерських господарств району щорічно нарощували обсяги закупівель мінеральних добрив і засобів захисту рослин на 800 тисяч – мільйон тонн сукупно. Є сільгосппідприємства, де внесення поживи складає 100 – 120 кілограмів діючої речовини на гектар посівних площ. Це, зокрема, товариство “Миколаївська аграрна компанія”, агрофірми “Маяк” та імені Посмітного, приватні підприємства “Чорногірське” і “Агро-2000” та ряд інших. Відповідною була торік та позаторік на, скажімо так, некращих за родючістю прилиманських землях, і віддача. Товариства “Миколаївська аграрна компанія” і агрофірма “Маяк” збирали від 32 до 40 з лишком центнерів хліба з гектара. Але все це – день вчорашній.
Економіку ж сьогодення пояснював мені біля висушеного спекою хлібного лану приватного підприємства “ГСП” начальник управління агропромислового розвитку Ширяївської райдержадміністрації Ахмед Ісмаїлов.
– Ось оце 100-гектарне поле, в кожен гектар котрого вкладено понад тисячу гривень, вже зараз дало прямих збитків у двісті тисяч. А його ж іще треба чи задискувати, чи переорати і восени засіяти. Отож – непередбачені витрати паливно-мастильних матеріалів, насіннєвого матеріалу, добрив, засобів захисту рослин, коштів на оплату праці механізаторів, – констатував він. – Так це ж тільки одне поле, а їх таких у районі 70 відсотків.
Загалом же на вирощення цьогорічного врожаю господарствами усіх форм власності Ширяївського району витрачено 60 мільйонів гривень. Половина цих коштів – банківські кредити (переважно короткострокові). Доведеться тепер і керівникам сільгосппідприємств, і державним мужам з Мінагропромрозвитку добряче посушити мізки над тим, як вийти з цієї вельми і вельми непростої ситуації.
Ще раз повторюся: жаль, що до загону цьогорічних “погорільців” потрапили Ширяївський та Березівський райони. Адже вони впродовж останніх років, здебільшого саме за рахунок поступального розвитку агропромислового сектора економіки, змогли піднятися з рейтингових глибин до рівня кращих в області (ширяївці взагалі стали першими). Зрозуміло одне: неврожай змушує сільгоспвиробників обох районів якнайтугіше затягувати фінансові паски з метою порятунку в першу чергу власних агроформувань. І, звичайно ж, важко сподіватися, що у найближчій перспективі (рік-два) у них знайдуться кошти на розвиток інфраструктури села: ремонт та будівництво доріг, водогонів, газопроводів, розвиток сільської медицини, культури, шкіл та дошкільних закладів. Втім, це моя власна точка зору. І дай Боже, щоби я помилився...
