Фермер Василь Васильович Русєв навчився землю розуміти, як кажуть, з півслова, у батька – знатного хлібороба. Але цього року вочевидь обманувся, понадіявшись на інтуїцію, а вона не спрацювала.
– Ніколи б не подумав, що дощів, останній з яких пройшов у квітні, більше не буде, – шкодує про власну необачність Русєв. Фермер з уже, вважай, семирічним стажем керівництва СФГ, він пробачити собі її не може. Якби не понадіявся на «либонь» – зернові почали б зрошувати значно раніше. Тим більше, що зрошувальна система була готова на всі сто відсотків – тільки замовляй.
До речі, СФГ «Русєв В.В.» договір із міжрайуправлінням водного господарства уклав на зрошення 400 гектарів. Все б нічого, але підводить стара техніка. Раптово обидва трактори стали, а це – втрачений час. Отож цього року полити вдасться відсотків 70 площі, не більше.
Ми їдемо по русівських полях. Ще здалеку помітні чорні верхівки ріпаку – сліди віроломної посухи.
– А в «Хлібодарському» були, – коментує Василь, – там ріпак відмінний. Їм пощастило: гарні дощі пройшли.
Прикро, звичайно, тим більше, що і підживили добряче, у два етапи. Але вологи нема – і діла нема.
– Дуже тяжкий рік, – говорить Русєв, проїжджаючи повз згоріле ячмінне поле. – Один такий рік на коліна може поставити, а піднятися без підтримки держави дуже важко.
На компенсацію – нині і документацію до того господарство готує – Василь, безумовно, сподівається, нехай і поворотну. Рятівні кредити? – так Русєв їх уже брав – 120 тисяч гривень.
– Тільки краще б я цього не робив, – досадує. – На 104 тисячі гривень закупили добрив, підживили все, зокрема і ячмінь, ріпак. А дія – вологи-то не було – вийшла зворотня.
Ми зупинилися біля дозрілого пшеничного поля. Після спустошеного посухою ячмінного воно – що оазис у пустелі. Колос відчуваєш на долоні, хоча зерно ще м’якувате. Але ж у нинішньому сезоні не поливалося це поле жодного разу. Проте в минулому – сім поливів зробили – по 360 кубів води за раз. Задоволення, що й казати, дорогувате – десять копійок за куб води – у минулому сезоні понад 30 тисяч гривень сплатили. Можливо, воно і небагато у порівнянні, скажімо, з сусіднім СФГ «Вікторія», що вже перерахувало понад 40 тисяч гривень. Але ж попереду ще не один місяць вологозарядки...
– Та й ми, якщо дощі не пройдуть, – говорить Русєв, дивлячись на біле, вигоріле небо, – будемо поливати й поливати.
Зрошенням він займається з першого року своговогоування господарством. Торік інтенсивно використовували краплинне на овочах. Тоді ж тільки розсади на 40 тисяч гривень закупили. До речі, це господарство входить до числа тих небагатьох у районі, на землях яких вирощується 75 відсотків всієї овочевої продукції. От тільки збути вирощене було проблемою. У це зараз важко повірити: ще в 2000 році за томатами приїжджали до Русєва з Вінниці, Тернополя. Сьогодні поїздки подорожчали, і якщо хтось і приїжджає за продукцією, то таку сміховинну свою ціну називає, що простіше зовсім не забирати. На консервний по 25 копійок за кілограм здавати? Але знову ж тільки збирання того ж кілограму в копійок вісім обходиться, та на перевезення до заводу – теж копійок 7-8. А полив, а затрати на насіння, пальне? Та і на консервному виготовлена торік томат-паста дотепер на складах без руху лежить. Не конкурент вона нині дешевій привізний китайській.
– У нас чомусь все стихійно відбувається, – міркує Русєв. – Цього року вигідний ріпак – всі кинулися на ріпак. Завтра будуть вигідні помідори – всі займуться помідорами. У підсумку надвиробництво томатів і одержали. От із цибулею проблем не було.
Тут ділянки – по 25 соток – роздали людям. Їхня справа – тричі просапати й зібрати. Інші операції, плюс полив – на господарстві. Впоралися тоді швидко: за тиждень понад тисячу тонн цибулі зібрали.
Цього року русівці з цибулею «пролетіли», посіявши її на колишньому ячмінному полі: дротяник всю цибулю і побив. Русєв себе не жаліє:
– Сам винен, знову на «ли «ли» понадіявся: скільки років сіяли непротруєним насінням і нічого, а тут... Отож краще все ж таки підстрахуватися.
Тяжко, однак, на своїх помилках навчатися.
А життя час від часу підкідає нові проблеми. Закупили в збанкрутілому СВК занедбаний вкрай сад, зробили кваліфіковане обрізування, три обробки ґрунту, і він ожив. Однак ліквідатор, котрий досі мовчав, тут вже заявив на нього права. Але ж Русєв хотів і інший сад купити – не продали. За принципом «і сам не гам, і другому не дам». Взимку вирубав його під корінь за два дні. На дрова. А якби арбітражний управляючий виставив охорону, що, власне, і повинен був би зробити, – сад, а крім нього і виноградник, вдалося б зберегти.
У русівський сад ми заїхали. У ньому працювали люди, з жартами-примовками збирали черешню. А от вишню цього року, хоча і кілька її обробок зробили, моніліоз не пощадив. Виноградник у Русєва на краплинному, йому посуха не страшна. Але лиха вона наробила чимало. Не один Василь Васильович зараз голову ламає над тим, що дати людям на пай. Торік по півтори тонни зерна одержали.
– У цьому, – говорить він, – навряд чи вийде. Спільно будемо вирішувати, як бути.
Василь Васильович порадив нам побувати у «вотчині» свого сусіда – теж молодого керівника фермерського господарства «Вікторія» Віктора Кожухаренка і відразу поспішив /мобільний раз у раз дзвонив/ назад у невідкладних своїх справах. Розстаючись, ми побажали йому успіху в його великотрудних робочих буднях і вирушили у «Вікторію», про яку розповімо в одному з номерів газети.
