Незадовго до професійного свята – Дня рибалки відбулося відкриття промислового лову, зокрема і на озері Ялпуг, яке своїми берегами поєднує Ренійський, Ізмаїльський і Болградський райони. Цього ж дня відбулося «хрещення» за участю губернатора І.В. Плачкова нової риболовецької асоціації «Жемчужина Бессарабии». До неї увійшло 8 підприємств, які виявили бажання займатися видобутком риби на озері Ялпуг, – чотири з Ізмаїльського району і по два із Ренійського і Болградського.
За словами президента цієї громадської організації Петра Павловича Кулакзиса, асоціацію було зареєстровано 7 грудня минулого року, 4 квітня поточного отримано дозвіл на роботу у режимі спеціалізованого товарного рибного господарства (СТРГ). Це, умовно кажучи, технологічна карта діяльності на озері загальнодержавного значення, у якій чітко розписано, як зариблювати водоймище, які провадити природоохоронні роботи, у якому обсязі виловлювати рибу тощо.
Ще два роки тому на даному водоймищі працювала асоціація “Ялпуг-Кугурлуй”, однак, у силу допущених порушень, у неї відібрано право на видобуток. Півтора року озеро “простоювало”. Хоча, звичайно, наївно допускати, що рибалки сушили весла. Попит на рибу із озера Ялпуг – великий. Рефрижератори із Одеси і Києва вишиковуються у чергу. Крім того, місцеві підприємці відкривають коптильні цехи. А який попит на великого блакитного рака!
Упорядкувати процес експлуатації водоймища, поставити роботу на наукову основу – ось завдання, яке стоїть перед “Жемчужиной Бессарабии”. Про це йшла розмова на нараді, яку голова облдержадміністрації І.В. Плачков провів безпосередньо на одному із причалів озера Ялпуг.
Губернатор акцентував увагу керівників рибодобувних підприємств на тому, що “не може бути об’єктивних причин невиплати заробітної плати рибалкам”. Друге завдання, яке поставив голова облдержадміністрації, – обов’язкові поставки свіжої риби на ринки ближніх районів.
Не можна було не помітити, що під час урочистого відкриття сезону самі рибалки трималися осторонь і явно не поділяли спільної радості від створення риболовецької асоціації. Чому?
Після того, як губернатор поїхав, ми поспілкувалися з людьми, які живуть на узбережжі і знають, які процеси тут відбуваються. Серед трудівників водної ниви є ще ті, хто працював при Радянському Союзі у риболовецьких колгоспах. Підприємства володіли приймальниками, насосними станціями, займалися зарибленням озер, ловили рибу і реалізовували її переробним підприємствам згідно з рознарядком. Після того, як ця система була зруйнована, колгоспи збанкрутували, рибалки втратили роботу і були вимушені шукати шматок хліба самостійно. Багато хто не розгубився. Ні для кого не секрет, що власники човнів самостійно виходили на озера, а видобуту рибу продавали перекупникам за готівку. Це був вигідний “бізнес”: практично не вкладаючи нічого, рибалки черпали стільки, скільки було сили. Іномарки, добротні будинки – все це стало атрибутами рядового рибалки.
Існувала ціла мережа поставок свіжої риби на ринки України і Молдови. А щоб контролюючі органи не помічали незаконної діяльності, рибалки їм відстібували пристойні суми. Одним словом, всім на озері жилося добре і ситно. Правда, саме озеро виснажувалося, та й бюджет нічого не отримував. Чи зможе “Жемчужина Бессарабии”, налагодити роботу у правовому полі?
Згідно з запропонованими принципами організації роботи у “Жемчужине Бессарабии”, 60% вилову рибалка повинен віддати підприємству, яке платить податки, страхові до Пенсійного фонду, перераховує кошти на зариблення озер і проведення інших заходів. Рибалці залишаються 40% від вилову. При цьому він сам купує сітку, утримує човен і купує бензин. Чи вигідні ці умови? Один із перших виходів на озеро виявився невдалим: рибалка опинився у збитках. Можливо, наступні рейси на водну ниву будуть більш успішними. І все ж для власника човна і сітки 40% вилову – це не ті 100%, якими він звик останнім часом розпоряджатися. Той, хто відчув смак “живої копійки”, не буде працювати за мінімальну зарплату. Як наслідок – галузь вже втрачає кадри. Наприклад, якщо у селищі рибалок Коса, що у Болградському районі, раніше було понад триста чоловік, то тепер залишилося тільки сімдесят. Навчити ж рибальської справи молоду людину “з вулиці” – завдання практично нездійсненне. Це потрібно, щоб батько сто п’ятдесят разів взяв сина на рибалку і посвятив у всі тонкощі ремесла.
Ось і виходить: з одного боку всі розуміють, що по-старому працювати, тобто займатися браконьєрством, вже не можна, з другого боку кожен день працювати на воді з ризиком для життя і здоров’я за 500-600 гривень ніхто із рибалок не бажає. А тут ще контролюючі служби зі своїми апетитами – ще одна стаття витрат, і немаленька. Керівники рибодобувних підприємств розповіли нам про цю сторону бізнесу, але не для розголосу…
Як складеться робота “Жемчужины Бессарабии” – покаже час.
