Завжди, проїжджаючи по Фонтанській дорозі (від третьої станції), шанобливо дивишся на столітні будинки червоної цегли Одеського інституту Сухопутних військ. Біля ґратчастої огорожі, коли їду з гостями, зупиняюся і показую: опорами огорожі служать стволи трофейних артилерійських гармат. Якийсь начальник колишнього артилерійського училища ухвалив геніальне рішення – зі стволів гармат супротивника зробити огорожу. І хоча я сам закінчив Московське військове училище, до цього давнього військового навчального закладу ставлюся з величезною повагою, тим більше, що його, після навчання в Одеському військовому ліцеї, у 2005 році закінчив мій син, пройшовши сувору школу армійської виучки. На пам'ять приходять деякі цифри: понад 500 випускників стали маршалами й генералами, понад 100 – Героями Радянського Союзу. Такий військовий навчальний заклад – гордість і слава будь-якої держави.
Довідавшись, що 23 червня там відбудеться дуже урочисте видовище – черговий випуск офіцерів вузу, мені захотілося його подивитися, зустрітися з колишніми товаришами по службі, привітати синів моїх друзів з першим офіцерським званням.
Здавалося, все, як і раніше: оркестр, у парадному строю молоді лейтенанти, стоять випускники військового ліцею й ліцеїсти, які перейшли на другий курс, але немає курсантів молодших курсів, які повинні були продовжити славу військового інституту. Нема кому передати естафету...
Багато було виступів, привітань. Особливо запам'яталися напутні слова начальника інституту генерал-лейтенанта А.С. Троца, який подякував тепер уже лейтенантам за добрі результати, а викладачів – за створення умов для навчання в той час, коли інститут фактично було переведено до Львова, а матеріальна база стала знищуватися. Сказав він і про відновлений з благословення владики Агафангела Храм просвітителям Кирилові і Мефодію на території ОІСВ. Підкреслив, що завдяки принциповій позиції голови обласної ради М.Л. Скорика вдалося зберегти інститут і науковий центр у складі Одеського національного політехнічного університету.
От і вийшло свято зі сльозами на очах і останній парад лейтенантів на плацу інституту…
Згадалося, що ще років 20 тому життя тут кипіло. Артилерійське училище готувало офіцерів для Збройних Сил СРСР. А Об'єднане училище працювало на навчання іноземних курсантів. Іноземців навчали в Криму, у Перевальному. Вони вивчали нашу військову науку, техніку і, звісно, потім їхні держави її закуповували. Навчалися іноземці і на 6-й станції Великого Фонтану, де їм давали вже академічні знання офіцерів ППО (протиповітряної оборони). За їхнє навчання військовій справі державі платилися великі гроші.
Взагалі дивно, як усе просто зруйнувати й знищити! За останні 16 років немає творення! Тільки знищення й руйнування. Куди, наприклад, поділося знамените Чорноморське морське пароплавство? Начебто його і не було.
У ракетобудуванні, літакобудуванні, танкобудуванні, суднобудуванні ми могли б посідати одне з провідних місць у світі, і самі здаємо свої позиції. Чому? Кому це вигідно?
