Як ми вже повідомляли, нещодавно відбулися пряма телефонна лінія і прес-конференція, які провів начальник Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області Віталій Примак. Провідна тема цієї зустрічі головного еколога області з журналістами – екологічна ситуація на Одещині станом на червень 2007 року. Отож, подаємо нотатки з цього приводу нашого спеціального кореспондента.
Проблема забруднення території області промисловими та побутовими відходами стала настільки актуальною, що своїми запитаннями журналісти, в тому числі й автор цих рядків, знову й знову змушували Віталія Примака повертатися до неї, конкретизуючи певні ситуації, відкриваючи завісу над перспективами її вирішення та появи небажаних наслідків їх замовчування. А загальна ситуація із засмітненням на Одещині така. Зараз у нашому приморському, курортному краї виявлено 584 великі сміттєзвалища (бо тут уже не до малих смітничків, яких лише в Одесі налічується бозна скільки), причому тільки 337 з них паспортизовано!
Прочитавши оце “паспортизовано”, хтось може іронічно посміхнутися: “То сміттєзвалищам ще й паспорти видають?!” Уточню: повинні видавати. Геть усім. Бо тільки “паспортизоване” сміттєзвалище можна вважати офіційним чи легалізованим, і тільки його можна по-справжньому контролювати. Чому? Поясню. Тому що “паспортизація” передбачає визначення багатьох даних: наприклад, хто господар тієї землі, на якій воно виникло, і чи на законних підставах воно на цій землі існує. Хто і на яких підставах створює дане сміттєзвалище, хто і як знищує на ньому відходи; як сама наявність сміттєзвалища і знищення відходів впливають на навколишні території? Чи є поблизу них, скажімо, школи, дитсадки, лікарні, санаторні комплекси? А ще ж важливо знати вік цього звалища, його санітарно-епідемічний стан...
І той факт, що, як з’ясовується, 257 звалищ не паспортизовано, а отже, й не виявлено їх господарів, навіває на сумні роздуми. Тим паче, що, як з’ясувалося, ці звалища вже й так відібрали від нас понад 800 га, які можна було б використовувати з більшою користю для суспільства.
Як пояснив В. Примак, його відомство вживає заходів до того, щоб і ці звалища набули людського вигляду, і не з’являлося нових, несанкціонованих. І що екологічна інспекція, яку нещодавно було виокремлено з їх Держуправління і сформовано в окрему організацію, мабуть, гостріше реагуватиме на дії тих, хто прагне полегшувати собі життя, смітячи там, де йому заманеться. Та все ж таки, вихід бачиться не в цьому: потрібні, і то терміново, спеціальні заводи, які б працювали на цій дармовій сировині, виготовляючи всілякі корисні речі, займалися її біопереробкою, видобутком з неї біогазу і теплової енергії.
– Подібні підприємства, – нагадує Віталій Примак, – діють зараз майже в усіх розвинених країнах світу; накопичено значний і різноманітний досвід їх спеціалізації, який переконує, що такі заводи повсюдно є високорентабельними та екологічно корисними. Тому треба, щоб місцева влада активніше залучала до цієї справи інвестиції та віднаходила найсучасніші проекти. Водночас екологічні служби та преса мають готувати громадську думку наших приміських селищ до того, що появи таких підприємств боятись не слід, що вони екологічно безпечні.
І це справді так. Вже перші спроби “прив’язати” подібні заводи до приміської зони Одеси показують, що негайно знаходиться гурт занадто запопадливих “еко-активістів”, які пробують збуджувати громадську думку проти появи таких підприємств. Причому існування сміттєзвалища, з усіма тими екологічними та соціальними (зграї бездомних псів, поява бомжів, прояви злочинності) ефектами, які їх супроводжують, цих “екологістів” чомусь не турбують, а ось звести завод, який би, крім усього іншого, ще й давав робочі місця та збагачував місцевий бюджет – “не допустимо!”
Скільки вже мовлено про наявність у нас дуже небезпечних речовин – хімічних засобів захисту рослин та отрутохімікатів. Здається, вже й чимало зроблено, щоб знешкодити цю жахливу спадщину минулих днів, але й досі на Одещині все ще знаходиться 1895 тонн цього “добра”. Щоправда, тепер – хочеться вірити нашим екологам – ці смертоносні відходи локалізовано і справді взято під контроль. Так, відомо, що майже половину з них ми зберігаємо в отрутомогильнику села Алтестове, поруч із Хаджибейським лиманом. Ну, чому в нас не знайшлося іншого місця, ніж дачно-прилиманське Алтестове – то вже інше питання. Але принаймні ця отрута зберігається тепер у контейнерах і загрози довкіллю не становить. Крім того, як повідомив В. Примак, “область, за ініціативою Держуправління, побудувала 2 склади, де розмістила близько 500 тонн непридатних для подальшого використання хімічних засобів захисту рослин, на що витрачено 1,7 млн гривень, половину з яких надано Обласним фондом охорони навколишнього природного середовища”.
З’являються в цій справі і цікаві, привабливі проекти.
– В області, – розповів В. Примак, – планується проведення робіт щодо цілковитого знешкодження хімречовин по захисту рослин. Для цього будуть використані можливості українсько-німецького проекту, що реалізується під патронатом Міністерства охорони навколишнього середовища. Так от, згідно з цим проектом, понад 283 тонни отруйних речовин планується найближчим часом вивезти за межі області, з подальшою їх переробкою. Фінансування цього вивезення здійснюватиметься в основному за рахунок Держфонду охорони природного довкілля. Крім того, на поточний рік уже виділено 498 тис. грн, які підуть на перезатарення речовин хімзахисту, які зберігаються зараз в Ізмаїльському районі, та на розробку технічної документації для проведення заходів з утилізації таких відходів ще в п’яти районах: Великомихайлівському, Кодимському, Красноокнянському, Савранському, Ширяївському.
Тобто зрушення в цій справі очевидні, перспективи теж обнадійливі. Але, на мій погляд, місцевим екологам, разом з агрономами та іншими фахівцями, в тому числі і з представниками екологічної інспекції, ще раз слід ретельно обстежити всі сільські склади, польові стани чи майданчики, на яких колись ці отрутохімікати та добрива зберігалися; взяти проби грунту і води в навколишніх водоймах та криницях. Щоб потім не сталося так, як у нас уже не раз бувало: компанію завершать, відрапортують, що шкідливих речовин в області не залишилося, а місцеві фермери та медики залишаться наодинці з бідою.
