Швидка медична допомога на селі – це та гостра проблема, яка розв’язується десятиліттями, але реальне розв’язання якої все віддаляється і віддаляється від нас, мов пустельне марево. Сьогодні ми публікуємо розповідь нашого спецкора про те, як цією проблемою переймаються у Балтському районі.
В “Аналітичній довідці про роботу лікувально-профілактичних закладів Балтського району, станом на січень 2007 року” є кілька показників, які примушують насторожуватися. Так, народжуваність за минулий рік становила тут 10,4 дитини на тисячу населення, а смертність – 21,8. “Негативними показниками, – читаємо в цьому документі, – залишається зростання смертності в працездатному віці та інвалідності серед осіб працездатного віку. Ці показники вказують не стільки на погіршення медичного обслуговування, скільки на зростання соціальних проблем в суспільстві. Зокрема, набувають зростання показники смертності населення в працездатному віці від таких хвороб, як туберкульоз, СНІД, наркоманія, хронічний алкоголізм, онкозахворювання”.
Одразу хочу зазначити, що Балтський – один із тих районів області, в якому, як вважається, медична справа поставлена непогано. Розкриваючи суть медичної мережі, головлікар Центральної райлікарні Станіслав Чорний пояснює просто і грунтовно:
– Зараз охороною здоров’я жителів району займаються Центральна райлікарня на 240 ліжок та 23 ліжки денного стаціонару; поліклініка на 280 відвідувань за зміну, психоневрологічний диспансер, шість лікарських амбулаторій та одна амбулаторія сімейного типу в Піщаній. Додайте до цього ще 24 ФАПи – і ви переконаєтеся, що мережу охорони здоров’я в районі ми не просто зберегли, а й достатньо розбудували. Медична допомога надається у нас в районі 84 лікарями, 28 з яких мають вищу медичну категорію, і 318-ма середніми медичними працівниками. У першому кварталі поточного року 5 сільських амбулаторій та 4 ФАПи отримали нове медичне обладнання, а сільську амбулаторію в Піщаній перепрофільовано в амбулаторію сімейного типу.
До розвитку так званої сімейної медицини в районі ставляться дуже серйозно. Досить сказати, що вже зараз шість лікарів-терапевтів та педіатр з п’яти сільських амбулаторій пройшли курси зі спеціалізації за фахом “сімейна медицина”. Лише за перший квартал нинішнього року лікарями ЦРЛ здійснено 37 бригадних виїздів у села, під час яких проконсультовано 1720 хворих. У розмовах з головлікарем ЦРЛ, а також із головою райдержадміністрації Михайлом Усатенком, заступником голови райдержадміністрації Олександром Нечипоруком та начальником відділу охорони здоров’я райдержадміністрації Ларисою Стременовською з’ясувалося, що вже в цьому році заплановано відкрити новий фельдшерський пункт у Мошнягах; реорганізувати лікарську амбулаторію в селі Білиному в сімейну; провести газифікацію лікарняного комплексу (а в Балті, скажу вам, чудовий лікарняний комплекс на околиці міста, в дуже мальовничій місцині), поліклінічного, туберкульозного, легеневого відділення та дитячої консультації; намічено в основному забезпечити всі заклади сільської медицини необхідним медичним обладнанням, санітарним транспортом та м’яким і твердим інвентарем.
Я міг би ще довго оповідати про ті досягнення, які є в балтської районної медицини. Зокрема, гріх не назвати імена справжніх професіоналів та чуйних людей, таких, як Володимир Гулида – головний лікар Піщанської амбулаторії; старший фельдшер швидкої медичної допомоги Наталія Мальована та виїзний фельдшер Валентин Кольцов. Але доцільніше все ж таки зупинитися на тих проблемах, які все ще існують. Бо коли людина тяжко захворіла, і від того, приїде до неї “швидка меддопомога” на п’ять хвилин раніше, чи пізніше – залежить її життя, їй байдуже, якими там показниками оперують наші медичні та адміністративні чиновники.
Так от, ситуація зі “швидкою допомогою” зараз така. Швидка допомога тільки тоді є швидкою, коли вона має надійні “колеса”. Й ось переді мною “Акт перевірки готовності територіального Центру екстреної медичної допомоги за надзвичайних ситуацій на базі Балтської ЦРЛ”, і що я там читаю? На сьогоднішній день в ЦРЛ є п’ять машин “швидкої допомоги”. Здавалося б, не так вже й погано. Та річ у тім, що навпроти кожної з них, у графі “технічний стан”, стоїть запис: “знос – 100%”. Тобто технічний ресурс кожної з машин давно і цілковито вичерпано. Причому я навмисне цитую “акт перевірки”, аби не виглядало так, що нібито це моя суб’єктивна думка.
Звичайно ж, водії роблять усе можливе, щоб утримувати ці машини 1983 чи 1985 років випуску на колесах. Але того ж дня я побував у селі Ухожанах та в інших селах району, і мав змогу ще раз побачити, що таке наші сільські вулиці, і що таке наші розкидані схилами пагорбів сільські “кутки”, на яких, навіть за цілковитої посухи, панує цілковите бездоріжжя.
Тож навіть гіпотетично важко уявити собі, які шанси є в літньої людини, яка захворіла в одному з таких віддалених сільських кутків, віддаленого села, на те, що “швидку” для неї хтось викличе, і що та “швидка” колись та проб’ється до її обійстя. А зважмо, що по отих мальовничих сільських “кутках”, поміж левадами, живуть, здебільшого, люди пенсійного віку, молодь туди навідується лише погостювати.
На підтвердження цього наводжу статистику, згідно з якою 38% дорослого населення району складають пенсіонери, тому тут спостерігається високий рівень розповсюдженості хвороби системи кровообігу, органів травлення, кістково-м’язової системи... Але ж, зрозуміло, що хворіють не тільки пенсіонери, чимало дуже ризикованих хвороб, таких, як гіпертонія, ішемічна хвороба серця, діабет, стрімко молодіють. Зараз щоденно “на колесах” всього дві машини, тобто на лінії працюють два екіпажі “швидкої”. Якщо врахувати, що вони повинні обслуговувати не лише досить велике місто, але й близько сотні сіл та хуторів, то, звичайно ж, цього катастрофічно мало.
Який же вихід із ситуації? Перший і основний – закупити нові машини. Як повідомили мені і головлікар, і глава райдержадміністрації, дві машини цього року буде закуплено. Недостатньо, але нехай вже будуть хоча б ці дві. Передбачено, що одна з машин базуватиметься в селі Піщаній, колишньому райцентрі окремого, Піщанського району. Стратегічно це дуже вірно. На мій погляд, нам давно слід розосередити базування машин “швидкої” в сільських районах, щоб фельдшер зі своїм “рятівним” уколом з’являвся не після, скажімо, 35 кілометрів цілковитого бездоріжжя (та ще й на зношеній “кареті швидкої”, за дефіциту пального і ліків), а хоча б після десяти. Все ж таки шансів на порятунок побільшає.
На автовокзалі я розговорився з селянами, які чекали на автобуси, що прямують у різні куточки району. Коли зайшлося про “швидку медичну”, літні люди тільки прикро посміхалися: “Яка там “швидка”! Хто до нас пробиватиметься, особливо восени та взимку?!” А якийсь літній чоловік з далекого села раптом подав ідею: “А чому б по далеких сільрадах та не мати санітарної повозки, при парі добрих коней? А що, століттями ж так людей рятували, а коней тепер у кожному селі вистачає”.
На перший погляд, пропозиція нібито ж несерйозна: щоб у наш час, в ХХІ столітті – та на санітарні кінні повозки переходити?! А з другого боку – життя є життя... І досить часто тривалість його залежить від того, чи приїде вчасно фельдшер “швидкої”.
