Начальник відділу освіти Красноокнянської райдержадміністрації Микола Олексійович Піструіл порадив мені оглянути місцеву визначну пам'ятку – середню школу в селі Ставровому. Поїхали!
ГОТУЄМОСЯ ДО НАВЧАННЯ ТА ХОЛОДІВ
По дорозі я довідався, що школі, до якої ми ідемо, виповнилося сто чотири роки! Що в ній необхідно замінити майже всі учнівські парти та стільці. Та чи лише це!..
Виходить, ще не було спущено на воду легендарного броненосця «Потьомкіна», ще далекими були жахи першої світової та громадянської війн, а коридори цієї будівлі вже наповнювали веселі лементи дітвори й суворі вчительські кроки.
Ставровська школа дуже маленька, розташовується у двох одноповерхових корпусах.
Директор Надія Анатоліївна Порожнюк, яка зустріла мене на порозі, стурбована поточним ремонтом і розміщенням кабінету інформатики. Міністерство освіти надіслало нові комп'ютери, і тепер, коли вляглася радість, потрібно їх десь поставити.
– Ось бачите, фарбуємо. Фарбу виділяють на спортзалу, їдальню, коридори та вчительську, – розповідає директор. – А класні кімнати упорядковують батьки... Стелі падають, штукатурка сиплеться. Загалом, картина звична.
Запитую: «А як підготовка до зими?» Взимку у школі тепло, вугіллям забезпечені повністю. Але теплопровідність вікон занадто велика. Вікна – лихо усіх місцевих шкіл.
Справи районні. На даний момент завезено 1300 тонн вугілля, що становить 78% необхідного обсягу. Закуплено 160 складометрів дров. Поточні ремонти у стадії завершення майже в усіх школах. Провадиться заскленність будівель. Минулого року в трьох школах скло було замінено на металопластикові, а демонтовані рами використано в ремонті інших шкіл. І ще – у 2007 році капітальні ремонти не провадяться через недостачу коштів.
…І НАВІТЬ ІЗ КОТОВСЬКОГО РАЙОНУ
У Ставровому вирішили не витрачати гроші на серйозний ремонт, тому що планується будівництво нової будівлі навчального закладу. Таке непросте рішення було ухвалено тому, що Ставровська школа унікальна не лише за віком. Вона – єдина в районі, де зростає кількість учнів. Зараз її відвідують 240 дітей із п'яти сіл, приїжджають навіть із Котовського району. Наприклад, фермер із Василівки купив кілька будинків для своїх працівників. В усіх є діти шкільного віку, і вони поповнили гучну родину учнів ставровців.
Село розташоване на трасі, у людному місці. Але головне, що селян забезпечено роботою в СВК «Ставровський». У господарстві є тваринницька ферма, нормою стали гарні врожаї зернових. В СВК працювали й учні, коли при школі функціонував табір праці та відпочинку. Заробили 2 тисячі гривень, які переведено на спецрахунок. Окрім того, кожен учень за свою працю щодня одержував по десять гривень.
Справи районні. У 19 таборах праці та відпочинку пройшли курс оздоровлення 898 учнів. Діти працювали на пришкільних ділянках і полях, збирали лікарські рослини, надавали посильну допомогу в ремонті шкіл. Учні перших – четвертих класів відпочивали у двадцятьох пришкільних таборах. Всього на 25 липня відпочили й поправили здоров'я 2344 учні (77 % від загального числа учнів).
Є ПРИВІД ДЛЯ РАДОСТІ
Проект будівництва нової школи у Ставровому, розроблюваний інститутом «Укрдіпроводгосп», готовий на 80%. У листопаді 2006 року між відділом освіти та проектантом було укладено договір. Потрібно встигнути із розробкою до грудня, щоб на наступний рік будівництво школи було заплановано офіційно. Вже зараз можна сказати, що нова школа обійдеться приблизно у 16 мільйонів гривень. Для району сума величезна, і без субвенцій не обійтися.
Поки що дитячі голоси дзвенять у сторічних коридорах.
– Турбот вистачає з усіма, – посміхається Надія Анатоліївна. – Але ж це щоденна праця, обраний мною шлях, то ж турботи в радість. Тим більше, нам є ким пишатися. Юні ставровці – часті гості на обласних шкільних змаганнях. Наприклад, із наших дітей вийшли непогані «Юні пожежники». А які чудові випускники!
Дмитро Величко, наприклад, зараз здає іспити до Південноукраїнського педуніверситету, підготував та захистив роботу у Малій академії наук. Взагалі ж цього року випускний святкувало 28 чоловік. Хлопці – спортсмени, дівчата – вокалістки. На щастя, зростає зміна, теж активна, співаюча й танцююча.
Не випускниками єдиними, як кажуть. Зараз молодші учні відпочивають та оздоровлюються. Їздили до Сергіївки, Златоустового, Андріївки. Вчителі возять вихованців і на екскурсії.
Справи районні. Кожна школа сама організує екскурсійну програму для учнів. У районі є чотири власніх шкільніх автобуси: один придбано на кошти, які надійшли із держбюджету, інші – за рахунок місцевого. Автобуси ці на 34 та 28 місць, ще два розраховано на тринадцять пасажирів. Усього по району здійснюється доставка до шкіл 545 дітей та вчителів. Відділ освіти мріє ще про дві-три свої машини.
ПЕДАГОГИ – ВЕЛИКИМ ПЛАНОМ
Як і справжній директор, Н.А. Порожнюк більше говорить про свою школу, а не про себе. Лише згодом я довідаюся, що вона народилася на Поділлі у сім’ї педагогів. Батька, учителя малювання та праці, вже немає на світі, зате жива мати, яка викладала українську мову протягом сорока років. Закінчивши філологічний факультет Одеського університету, їхня донька у 1974 році прибула на місце роботи – до села Ставрового, яке з того часу стало її другим щасливим домом.
– Пропонували працювати в сільраді. Та в житті не залишу школи! Розпочинала із групи продовженого дня. Виросла тут. Знаєте, радію тому, що нова школа з'явиться... і все ж таки у глибині душі затаївся смуток: скільки всього бачили ці старі стіни. І ніколи не забути мені мого наставника, директора Олександра Федоровича Задорожного. Від діловодства до азів вчительської премудрості – за все йому уклін. Він ніколи не підвищував голосу на людей.
О.Ф. Задорожний навчив молодого викладача Надію уникати конфліктних ситуацій. Болісне питання педагогів – розподіл годин – вирішується відкрито, у вчительській. До речі, в школі немає кабінету директора. Не до «розкоші» у тісноті, зате Н.А. Порожнюк завжди поруч зі своїми колегами.
Приклад: закривали групи продовженого дня. Отже, треба було скорочувати людей. Ті, хто живуть у районах, зрозуміють, що таке залишитися без роботи в селі. І Надія Анатоліївна запропонувала молодим: ідіть в декрет! Промайне декілька років, можливо, усе зміниться на краще. І виявилася права, коли згодом ввели профільне навчання, з'явилися вільні години.
Зараз у школі працюють двадцять три молоді педагоги. 80 відсотків – випускники зі Ставрового. Рідкісне явище: люди повертаються до рідного села! Зараз дві «дівчинки», як ласкаво називає їх директор, закінчили педучилище у Балті, вступили до Уманського педагогічного інституту. І вже готові приїхати до Ставрового. Денис Войтенко навчається в Одесі на викладача музики та співу, і Надія Анатоліївна сподівається, що орля повернеться до гнізда. У школі зараз двоє «англійці», три викладачі української.
І ЗНОВУ ПОВЕРТАЄМОСЯ НАЗАД.
– Перший урок? Звичайно, пам'ятаю, – посміхається директор. – Ні, не боялася. Тому що з дитинства грала «у школу». Але хвилююся однаково, навіть зараз, особливо коли випускаю своїх дітей. Так шкода, не уявляєте! Що ж поробиш, робота така в нас.
НАГОРОДА, ЩО ВІДДАЄТЬСЯ СТОРИЦЕЮ
І не заважають директорові із двадцятирічним стажем нові віяння у педагогіці. В школі працює самоврядування, «парламент». Актив збирається щотижня. Провадять і дискотеки, й лінійки. Святкові й не дуже. Буває, дістається на них тим, хто провинився.
Старша донька Надії Анатоліївни, Наталя, закінчила філологічний факультет ОНУ ім. Мечникова. Молодша, Ольга, вчителька англійської мови. Обидві працюють у Ставровській школі. Зараз вони, до досади вашого кореспондента, виїхали у відпустку.
– І чоловік працює тут. Викладач фізкультури. Так-так, із нами усіма під одним дахом, тут. Нічого, вживаємося!
Роботу Н.А. Порожнюк держава оцінила за досягненням: орден Трудової Слави ІІІ ступеня, звання «Відмінник освіти України», численні грамоти. У 2007 році Надії Анатоліївні було вручено нагрудний знак «Кращому директорові школи».
І наша героїня навідріз відмовилася сфотографуватися із регаліями. Виявляється, найголовніша нагорода для директора Ставровської школи – дзвінки від випускників, а нині абітурієнтів. Ось здали перший іспит, пройшли співбесіду... Вступили! Це, на думку моєї співрозмовниці, і є головною оцінкою праці педагогічного колективу.
Шкільний випуск у Ставровому святкують, немов другий день села – широко й гарно. На століття рідного гнізда приїхали випускники із різних кінців України та з-за кордону. А нинішнього року збиралися ті, хто закінчив школу 30 років тому.
Випускник 1987 року Володимир М., випадково зустрівши директора у Києві, допоміг рідній школі... електропроводом та лампочками. Хтось, соромлячись, передав до їдальні мішок картоплі. Хтось купив для дітей комплект спортивної форми. Дарують м'ячі та ракетки для малого тенісу (столи через тісноту стоять у коридорі).
Та показати б американцям такі школи, а потім сказати: «Школярі Красноокнянського району посіли друге загальнокомандне місце на обласній спартакіаді!» І познайомити із тими дітьми, які навмисно не доїдають свої порції в їдальні, а несуть додому. «Бо немає чого їсти...» Для таких учнів провадяться акції «Діти – дітям», коли учні дарують своїм товаришам із бідних сімей одяг.
Справи районні. На організацію дитячого харчування у школах щороку виділяється 200 тисяч гривень, провадяться тендерні закупівлі. Продуктами школам допомагають і місцеві сільгоспвиробники, що є гарною підмогою в сучасних умовах.
ЗА ДАЛЕЧІННЮ – ДАЛЕЧІНЬ
На випускному вечорі, який став яскравим святом, придумали лотерею із побажаннями учасникам: «Виграти «Євробачення», «Стати міністром» і т.п. А один хлопчик, який зірок з неба не хапав, витягнув таке: «Буду директором школи!» Що ж, усе можливо.
А ставровські випускники працювали й працюють у відділеннях Пенсійного фонду, у КРУ, в лікарні та інших місцях. Кожний несе в собі, як писав Сухомлинський, часточку незгасаючого багаття.
Вітаємо Надію Анатоліївну Порожнюк із ювілеєм, бажаємо міцного здоров'я, а школі – гідних випускників та доброї слави!
