Нещодавно в Одесі, на будинку № 6 по вулиці Луніна за ініціативою ветеранів-підводників з'явилася меморіальна дошка на честь відважного підводника, Героя Радянського Союзу Миколи Олександровича Луніна. Він народився 21 серпня 1907 року в Одесі, в сім’ї моряка. У суворі роки громадянської війни 11-річний хлопчик заробляв собі на хліб, працюючи котлочистом на зимуючих парових суднах. Це була дуже важка праця. Пам’ятаєте вражаюче оповідання Бориса Лавреньова «Срочный фрахт»? Письменник хвилююче повідав про загибель одеського хлопчика-котлочиста, який застряг у котлі, котрий так з ним і розпалили, – судну терміново потрібно було виходити в море, щоб господарі не втратили термінового фрахту, а капітан не позбувся роботи...
Досить сказати про Миколу Луніна, що він від котлочиста дійшов до контр-адмірала, щоб гідно оцінити мужність і талант цієї неординарної людини. У період із 1922 до 1935 року він пройшов справжнє життєве та професійне загартування на навчальному вітрильнику «Вега» на посаді його капітана, на суднах: «Грозный», «Советская нефть», «Азнефть». Відважний моряк побував у Туреччині, Англії, Франції, Данії.
На заклик комсомолу Лунін пішов на військовий флот, успішно закінчив командирські класи навчального загону підводного плавання. З огляду на високий рівень підготовки Миколи Олександровича, командування Військово-Морського флоту призначило його на посаду помічника командира підводного човна.
У 1937-1938 рр. Лунін проходив службу на посаді помічника командира підводних човнів «Щ-314», а потім «Щ-404» на Північному флоті.
Це саме ті роки, коли багатьох талановитих людей заарештовували. За наклепницьким доносом як ворога народу заарештували й Луніна.
Рік було втрачено у в'язницях. Але правда перемогла. У 1939 році його оправдали і у 1940 р. призначили командиром п.ч. «Щ-421» бригади підводних човнів Північного флоту...
…Що таке Північний флот, добре знає кожний, хто проходив там службу. Я віддав йому половину свого життя. Дотепер згадую, як опинившись на командирському містку в океані бачив неозорі снігові простори. І серед них виникло гостре бажання чогось земного. Самі по собі в пам'яті спливали слова із класика, де він пише: «…без меры в глубину, без конца в длину, глядишь и не знаешь, идет или не идет его величавая ширина…»
Але та річка – не Північний Льодовитий океан, де немає ані кущика, ані квітки. Де криголам, стиснутий з усіх боків крижинами, прокладає курс підводці, що швидко вкривається суцільним льодом і треба періодично стрімко опускатися в глибину, щоб збити заледеніння й бути готовим до виконання завдання. А виконувати їх я вчився на досвіді славетних Героя Радянського Союзу контр-адмірала М.О. Луніна.
Побачивши цього гарного, статного чоловіка вперше, я дивився на нього, як людина, яка глибоко вірує, дивиться на ікону, на якій зображено Ісуса Христа. Особливо запам'яталася зустріч у 1970 році, коли ми відвідали його у військовому госпіталі разом зі слухачами Ленінградських вищих офіцерських курсів підводників. Йшлося про трагедію першого атомного підводного човна у Біскайській затоці. Луніна в цей час непокоїла доля людей, а не власне здоров'я.
Біографія героя-підводника – це не легенда. Це минуле. І не випадково ще за років Великої Вітчизняної війни знамениту «Щ-21», якою командував Лунін, відвідали американські підводники. Зрозуміло, що їх цікавив подвиг Луніна, який не мав собі рівних за років ВВВ – він прагнув потопити плавучу фортецю – німецький лінкор «Тирпиц». Влучивши у вразливе місце фашистського лінкора, кормові торпеди лунінського підводного човна позбавили «Тирпиц» нормальної швидкості ходу й змусили ворога відмовитися від виходу на курс союзного конвою «РQ-17», сумна доля якого була б ще більш трагічною. Але, упевнений, американців більше цікавив сам Микола Лунін – цей мужній радянський моряк із Зіркою Героя Радянського Союзу на грудях.
Зустріч пройшла на високому рівні. Наші піднімали тости за відкриття Другого фронту. Тостів були багато, й гості напилися в «дим». А німці не могли вибачити Луніну зухвалого вчинку стосовно хваленого «Тирпица». Наказали розшукати на окупованій території його родичів. Знайшли батька в Ростові-на-Дону.
Зігнавши на площу старих, жінок і дітей, фашисти повісили батька Луніна.
Товариші по службі згадують, що із приходом Луніна на підводний човен «Щ-21», він перетворився на навчальний комбінат, де Микола Олександрович, маючи високу самодисципліну та вимогливість, став для команди не лише командиром, але й вчителем.
…В черговий бойовий похід М. Лунін вийшов у море 18 червня 1942 р. Розійшовшись із двома плаваючими мінами, ухилившись від бомб ворожих літаків, він атакував лінкор «Тирпиц» і потопив міноносець. Німецька надводна ескадра відмовилася від атаки й відійшла назад із незвичайно малою швидкістю (10-12 вузлів), замість 22-х. Що позбавило лінкор нормальної швидкості? У його вахтовому журналі відповіді немає. На рубці «Щ-21» з'явилася цифра «6». Лінкор «Тирпиц» був для того часу супербойовим надводним кораблем потужністю у 138 тис. к.с., зі швидкістю ходу у 30 вузлів на годину, водотоннажністю 52 тис. тонн. Його довжина становила 250 м, ширина 36 м. Товщина броні на палубі була 20 см, а команда складалася із 2100 чоловік! Лінкор мав потужне озброєння.
Про те, як швидко й успішно опанував уроки війни Микола Лунін, говорять висновки штабу бригади підводних човнів за підсумками цього походу. Витяг з наказу говорить: «Винятковий бойовий похід під командуванням капітана 3 рангу М. Луніна заслуговує на особливу увагу і є досить повчальним для молодих підводників. Атакуючи супротивника, якими б не були складними обставини, він завжди виходив переможцем. Навіть тоді, коли за 1 годину 30 хвилин на його човен було скинуто 20 глибинних бомб, він ушкоджень не одержав й повернувся на базу в десятибальний шторм». У березні 1942 року човен, яким командував Микола Лунін, мав на своєму бойовому рахунку 7 знищених бойових кораблів супротивника. За бойові успіхи, мужність та героїзм він був представлений до найвищої державної нагороди – до звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка» (№ 656).
Миколу Олександровича Луніна нагороджено двома орденами Леніна, трьома – Червоного Прапора, орденом Ушакова 2-го ступеня, орденом Вітчизняної війни I ступеня, двома орденами Червоної Зірки, англійським Хрестом Вікторії IV ступеня, багатьма медалями. Він запам'ятався нам, як підводник-легенда, і своїм зовнішнім виглядом, і командним голосом, великими габаритами та різкістю суджень, він викликав повагу. Могутній був чоловік!
У 1944 р. М.О. Лунін вступив до Військово-Морської академії й успішно закінчив її. У 1958 році йому було присвоєно військове звання контр-адмірала. Тоді в Радянському Союзі йшло бурхливе будівництво нових дизельних підводних човнів. На стапелях Ленінграда будувалися човни, аналогів яким не було у світі. Головою Державної приймальної комісії було призначено контр-адмірала М.О. Луніна. Його високий професіоналізм та наполегливість сприяли тому, що за короткий час Військово-морському флоту було постачено 30 пч «А-615» із дизельною установкою для роботи як у підводному, так і надводному положеннях. Такі човни розвивали швидкість до 30 км/год. Один із човнів цього унікального проекту посів почесне місце серед експонатів музею 411-ї батареї в Одесі.
17 листопада 1970 року Миколи Луніна не стало. Пішов з життя контр-адмірал, підводник, Герой Радянського Союзу, який любив життя і, як щирий одесит, любив гумор. У складних умовах Півночі, долаючи труднощі, він часто говорив: «Щоб я так жив...»
Поховано М.О. Луніна у Ленінграді, на Богословському цвинтарі, де спочиває прах одесита – Героя Радянського Союзу Олександра Маринеска. Саме у таких командирів навчалися майбутні підводники атомного флоту. І доки пам'ять про неї живе в наших серцях, вони, Герої, безсмертні. М.О. Луніна увічнено у монументі Слави, спорудженому в одному із військових містечок Північного флоту. У м. Сєвєроморську, Мурманської області відкрито пам'ятник-меморіал «Підводний човен К-21» на честь його героїчного екіпажу, який потопив 17 фашистських кораблів, та його легендарного командира М.О. Луніна. На згадку про нашого земляка-героя відкрито меморіальні дошки у м. Ростові та у м. Полярному, і тепер – в його рідній Одесі.
21 серпня 2007 р. Миколі Олександровичу Луніну було б 100 років.
В'ячеслав СОКОЛОВ,
Герой Радянського Союзу
