У травні поточного року в Україні стартувала естафета, присвячена 16-річчю незалежності - «Рушник національної єдності». У цій громадсько-політичній акції взяли участь кращі майстри народної вишивки усіх областей України та Автономної Республіки Крим, які заходилися створити оберіг нашої молодої держави - рушник довжиною 9 метрів. Серед них була М.Г. Катаной, яка багато років очолювала відділ культури у багатонаціональному Ренійському районі.
Колеги знають Марію Георгіївну не лише як прекрасного адміністратора – її чудовий голос звучав на багатьох сценах України та за кордоном. На всеукраїнських та міжнародних фестивалях Марія Георгіївна співала у складі народного ансамблю молдавських народних інструментів «Ізвораш». І лише вузьке коло друзів знає ще про один талант Марії Катаной, – вона неперевершена вишивальниця.
Майстерності володіння голкою Марію навчила її бабуся Штефана, корінна мешканка молдавського села Картал (нині Орлівка). За своє життя, окрім безлічі серветок, рушників, подушок, картин, Марія Георгіївна вишила кілька ексклюзивних молдавських народних костюмів. Ці унікальні роботи були репрезентовані на виставках народної вишивки у Києві та Одесі, автор здобула високі оцінки та нагороди.
Напередодні Дня незалежності ми попросили Марію Георгіївну поділитися своїми враженнями про роботу над символом, який за значимістю буде поступатися хіба що Державному прапору України.
– Коли мені запропонували взяти участь у створенні рушника, я не підозрювала, наскільки яскравими будуть враження та глибокими душевні переживання. Ми приїхали до Одеси 3 липня, коли привезли рушник. Це було конопляне полотно, яке 55 років тому виготовили народні майстри Закарпаття. На полотно розміром один на дев'ять метрів вже було нанесено ескіз – провідні спеціалісти в галузі народознавства, етнографії, фольклору в символах позначили всю історію України. Для нас були приготовлені вовняні нитки, пофарбовані природними барвниками, за технологіями наших прабабусь. Також використовувалася в роботі золота нитка. Частину орнаментів вже було виконано, адже із усіх областей України Одещина вишивала по черзі шостою.
Під час роботи я познайомилася й подружилася із чудовими людьми. Це Валентина Штельмах із Іллічівська, Марія Мазур із Кодими, потім до нас долучилася Світлана Мазур із обласного Центру дитячої творчості з двома своїми вихованками. Кожна з нас могла вишити той фрагмент рушника, який сподобався.
Перед тим, як сісти за роботу, ми ретельно вимили руки й помолилися. Я просила в Боженьки те, що вважаю за потрібне для нашої багатостраждальної України, для нашого народу... Приступаючи до роботи, я хвилювалася настільки, що не могла встромити нитку в голку – у мене тремтіли руки. Розумієте, це не просто рушник – це молитва народу. Молитва нас, простих людей, про сокровенне.
Ми вишивали в музеї, і відвідувачі, звичайно, підходили, цікавилися, що ми робимо? Розповідали... Я бачила, із яким жвавим інтересом люди сприймають ідею створення рушника. Деякі просили дозволу вишити хоч один пелюсток, зробити хоч один стібок власною рукою – і тим самим ніби поставити підпис на рушнику національної єдності. А взяти участь у роботі дозволялося всім бажаючим – для цього треба було лише володіти технікою вишивки гладдю.
Робота в Одесі тривала два дні, ми намагалися зробити її якомога акуратніше, але при цьому вишити побільше – щоб рушник був готовий до призначеного дня.
Організатори акції пишуть: «У найвеличніший для нашого народу день – День незалежності України – під «Рушник національної єдності» – ОБЕРЕГ НАШОЇ ДЕРЖАВИ – мають стати керівники держави і лідери політичних партій, аби запевнити всю країну у своїй готовності і щирих прагненнях до конструктивної та злагодженої роботи».
Чи перейметься наш політичний бомонд ідеєю об'єднання? Чи відчує ту енергетику, якою заряджений рушник через руки сотень і сотень кращих, добрих душею та серцем, майстринь? Чи почують політики, про що моляться жінки України?
