ІВАН ДИМИТРОВ, учень 11 класу Виноградівської школи Арцизького району. За оцінкою вчителів – серйозний, відповідальний, товариський. Учасник усіх шкільних заходів, ведучий тематичних вечорів відпочинку. Полюбляє музику, пише вірші. Цілеспрямований.
– Справді цікаво: я й незалежна Україна – ровесники. Але ж мені дуже пам'ятний ще і її перший ювілей – 10-річчя. Тоді двоє хлопців – серед них і я – від учнів Арцизького району виїхали на святкування 10-річчя Незалежності нашої країни до столиці. Більше того, ми були учасниками великого й дуже яскравого параду, присвяченого цій даті. У нашій великій та дружній сім’ї (мати вчителька, а батько – механізатор) дбайливо зберігаються привітання Президента України Леоніда Даниловича Кучми, численні фотографії – пам'ять про незабутні дні перебування у ті дні в Києві, подарунки. До речі, учасником ювілейного концерту був тоді й наш виноградівський ансамбль – народний колектив «Гердан». Йому, як завжди, аплодували довго й гучно.
З того часу минуло шість років. Мені – 16 років, і я – випускник нашої школи. У кожного з нас свої плани, і я дуже хочу, щоб в усіх вони здійснилися. Адже школа в нас дуже гарна, сильний педагогічний колектив. Не випадково до вузів щороку вступають усі, хто цього бажав. А моя мрія – стати студентом інституту міжнародних відносин. Складно? Але я дуже постараюся. Наполегливості в школі нас навчили. То ж дорослішати й мужніти будемо разом із країною.
ІРИНА ХАНЕНКО, учениця 11 класу Степової загальноосвітньої школи Роздільнянського району:
– Україна для мене, це моя Батьківщина, моя родина. Тут я народилася, пішла до школи, тут мої батьки, друзі.
На уроках географії, історії, біології, через засоби масової інформації я дізналася, що Україна одна із найбагатших природніми ресурсами країн Європи. Тому ми повинні жити у достатку, щасливо. Але, на жаль, чомусь поки що виходить по-іншому. Я бачу, як важко моїм батькам виховувати і піднімати нас – п’ятьох дітей. Чого тільки варте одягнути, взути, прогодувати. Я намагаюся допомагати їм по господарству, поратися на городі.
Хотілося б, щоб у найближчому майбутньому наша чудова країна справді дарувала радість і дорослим, і дітям. Щоб мої молодші сестри і братики були щасливішими.
Є у мене мрія – здобути професію, але, на жаль, вступити до гідного навчального закладу навряд чи вдастся при нашому сімейному бюджеті.
А загалом, я щаслива, і горджуся, що народилася і живу на українській землі, де також народжувалися і ставали на ноги мої батьки, бабусі, дідусі, прабабусі і прадідусі. З таким настроєм і буду отримувати паспорт громадянки України.
