В Ізмаїлі зношеність водопровідних мереж сягає 60 – 70 відсотків. Із них 360 кілометрів потребують негайної заміни 130. А приводом для нашої розмови з начальником комунального підприємства «Ізмаїльське виробниче управління водоканалізаційного господарства» В'ячеславом Михайловичем Куликом послужила нештатна ситуація, що сталася у квартирі на першому поверсі будинку, де мешкає один з моїх знайомих ізмаїльських журналістів. Раннього ранку його розбудив, вибачте за натуралізм, “аромат” побутових відходів, якими виявилися заповнені ванна і туалет. “Попливли” коридор і кухня... Постраждали всі три квартири першого поверху.
Проте сантехніки не поспішали на виклик. На другому кінці проводу запитали: а договір на технічне обслуговування у потерпілих і сусідів є? Як виявилося, його скласти не встигли. Довелося телефонувати самому начальникові, він одразу ж віддав розпорядження прочистити каналізацію у будинку, але також попросив укласти договір.
Журналістові було відомо, що під час одного з міських заходів «критикнули» ВУВКГ за «вимагацтво». Відомі були і обурення вимогами ВУВКГ оплачувати технічні послуги, про які раніше ніхто і не чув. Але колезі вистачило мужності абстрагуватися від свого лиха і запитати себе: хто ж правий – комунальне підприємство, що живе і забезпечує городян і жителів двох приміських сіл найважливішою послугою – подачею води та збиранням стоків за рахунок платежів населення, чи деякі чиновники і депутати, які виставляють себе такими собі захисниками в очах виборців?
Питання це і було поставлено мною першим В.М. Кулику. Відмовившись коментувати позицію деяких представників ізмаїльського «білого дому» і депутатів, В'ячеслав Михайлович відзначив, що ВУВКГ, справді, через борги населення змушене виживати замість того, щоб розвиватися. Пояснив і позицію щодо договорів:
– Раніше за внутрішні мережі відповідали міські ЖЕКи. Виконком міськради вніс зміни ще 24 жовтня минулого року, вони стали чинними з квітня року нинішнього. Вважаю цей крок цілком правомірним: коли водоканалізаційне господарство перебуває в одних руках, порядку більше, ми це вже відчуваємо. Тоді ж виконком установив відповідні тарифи за технічне обслуговування, розроблені нашими співробітниками. Погодьтеся, ми живемо у ринковий час, і за кожен вид послуги необхідно платити. А поки що... Можете уявити, наскільки складна ситуація, якщо, скажімо, водопроводу, прокладеному по вулиці Татарбунарській, нараховується... 100 років! Не у кращому стані мережі на багатьох інших ділянках. В цілому по місту зношення мереж сягає 60 – 70 відсотків. Тобто, при загальній довжині мереж у 360 км (включаючи приміські Броску і Матроску, яким ми також подаємо воду) у межах 250 км мережі бажано замінити. З них аварійними, тобто таким, що потребують негайної заміни, визнано 130 км. При нормативі у 25 років труби служать у два, три, а по вул. Татарбунарській, як я вже говорив, у чотири рази довше. Звідси безліч поривів. Тільки у серпні їх сталося 64!
– Але Ви ж, сподіваюся, не сидите склавши руки.
– Так, якось нам вдається розв’язувати проблеми, що виникають, – за рахунок внутрішніх резервів. Але далеко не завжди і далеко не у повному обсязі. У 2004-2005 роках ми спрацювали з прибутком. У 2006-му використовували його з користю, вклавши в енергозберігаючі технології і придбавши автоматичну станцію управління частотного регулювання насосних агрегатів. Замінили старі, зношені труби протяжністю 7,3 км. Причому замінили труби на сучасні, пластикові, удвічі довговічніші і дешевші за ціною, ніж чавунні. У нинішньому році вийти на цей рівень навряд чи вдасться – все через те ж – через зрослий рівень боргів населення, а також у зв'язку із зростанням цін на електроенергію, ПММ, інші складові. А тепер давайте, як у першому класі, виконаємо найпростішу арифметичну дію: обрахуємо, скільки років нам знадобиться, щоб поміняти труби хоча б на аварійних ділянках – навіть за умови, якщо ми, як торік, замінюватимемо по 7 км. Знадобиться близько 20 років! За цей час прийдуть у повну непридатність інші труби. Ті, котрі поки що, незважаючи на термін експлуатації, що сягає півстоліття, ще не «вередують». І все почнеться спочатку, точніше, триватиме...
– І місто, як квартира мого колеги, може поплисти?
– Не сьогодні і не завтра, але через років десять така ситуація в Ізмаїлі може виникнути.
– Чи розуміє проблему міська влада?
– Гадаю, що так. Але одна справа – розуміти, інша справа – допомагати. Є непогана підтримка з боку заступників міського голови, які курирують комунальне господарство. Проте, самі розумієте, сьогодні кожне питання розв’язується з точки зору його ціни. Ось що змушує і нас, принаймні намагатися, бути суворішим до боржників.
– А вам, виходить, дехто у міськраді на тлі виборчої кампанії ставить палиці в колеса? Говорять, що ви майже силоміць змушуєте городян встановлювати лічильники – про це писала одна з ізмаїльських газет.
– Не хотів би далі розвивати тему неперевірених пліток і чуток, нам, вибачте, не до того, нам потрібно справу робити. Справу, для міста першорядної важливості. Тільки змушений повторитися: за послуги, які ми надаємо, треба платити так само, як за хліб у магазині – я обстоював, обстоюю і обстоюватиму цю позицію. Лічильники встановлювати ми не змушуємо, але просимо, умовляємо і чекаємо, коли ті, хто нас критикує, також повернуться до наших проблем лицем, допоможуть провадити роз'яснювальну роботу. Втім, радує те, що критиків менше, ніж тих, хто справді допомагає. Певний досвід співпраці з депутатами є. Сподіваюся, вам не потрібно пояснювати необхідність наявності лічильника, як і те, що подача води і, відповідно, забір стоків без належного обліку призводять до значних втрат. Оскільки ніхто не гарантує, що у квартирі, де прописана одна людина і розрахунки робляться тільки на неї, проживають і двоє, і троє, і більше осіб, у тому числі і квартирантів – з цією ситуацією наші контролери стикаються постійно. Нагадаю – у місті чимало навчальних закладів. За наявними відомостями, в Ізмаїлі наймають квартири близько 3000 студентів, а під час здачі сесій заочниками – і того більше. Всі вони десь живуть і користуються, найчастіше без обліку, комунальними благами, сплачуючи чималі суми власникам квартир, у яких потім, бачте, не знаходиться 150 гривень на лічильник та його встановлення. І доки подібне становище буде зберігатися, ми не зможемо знизити загальну кількість боргу.
– Який його рівень?
– На кінець серпня – майже 6,7 мільйона гривень. Врахуємо, що мають місце і так звані регламентовані втрати товарної води. Її втрачається, тобто практично іде в землю, до 30 відсотків. Хоча втішно те, що ми зуміли у порівнянні із сусідніми містами – Кілією, Рені, Болградом, значно знизити рівень цих втрат, у тому числі завдяки встановленому нами новому обладнанню, про що уже говорилося вище).
Розв’язуючи комунальні проблеми нашого міста, ми переконуємося, що на державному рівні необхідно змінювати підходи до комунального господарства, що виконує дуже важливу функцію життєзабезпечення населення. І не наша у тому провина, що Ізмаїл потроху стає містом пенсіонерів, яким далеко не на все вистачає мізерної пенсії. А як бути нашому підприємству? Теж готуватися до банкрутства і тим самим наближати час «Ч», коли водопровідні, каналізаційні мережі остаточно стануть непридатними і місто, пардон, перетвориться в клоаку?
– А чи не вважаєте ви, що місто багато що втратило ще тоді, коли фактично у приватні руки були передані очисні споруди, які належать сьогодні Ізмаїльському ЦКЗ?
– Сьогодні ворушити старе немає рації, хоча місто від цього втратило. Але що пішло, те пішло, треба працювати. І ми працюємо. В існуючих реаліях, намагаємося домовлятися з керівництвом ЦКЗ, знаходити спільну мову і взаєморозуміння, щоб не допустити зупинки подачі води – а становище тут також нелегке, оскільки ми у свою чергу маємо борги перед ЦКЗ.
– То чи не простіше було місту спорудити свою, скажімо так, комунальну систему водоочищення?
– По-перше, це коштує недешево – в межах 60 мільйонів гривень. А, по-друге, є сьогодні й інші, більш досконалі і менш витратні технології. У мене ще 3-4 роки тому народилася ідея розробити і впровадити один з таких проектів. Суть його полягає в тому, щоб на базі існуючих каналізаційних станцій з перекачування стоків влаштувати локальні очисні споруди. Це, до речі, дасть можливість виключити імовірність аварійних викидів і забруднення навколишнього середовища під час аварій на напірних колекторах. Цей проект, за найскромнішими підрахунками, коштуватиме не дорожче, ніж реконструкція існуючих споруд. Але в майбутньому окупить себе набагато швидше. Однак нам, хочемо ми того чи ні, доведеться вирішувати і це питання, оскільки нині діючі очисні споруди також значною мірою зношені. Вони можуть, за нашими підрахунками, прослужити від сили ще років 10 – 15. А далі також, якщо нічого не робити, хорошого чекати не доведеться.
Разом з нашим куратором у міськраді Олегом Димовим ми буквально цими днями розіслали запити у кілька інститутів з проханням дати свої пропозиції з цієї теми. Не виключено, що нам може бути запропоновано і більш досконалий, у той же час дешевший варіант. Якщо проектувальники оперативно відгукнуться, то, сподіваюся, за допомогою міської влади і депутатів будемо виходити на державний рівень фінансування проекту, шукати інвесторів, щоб у майбутньому не допустити екологічної катастрофи у дельті Дунаю.
… Наша розмова з начальником ВУВКГ затяглася. Повернувшись додому і зателефонувавши колезі, я довідався, що він не тільки сам уклав договір на технічне обслуговування, але і допоміг у цьому сусідам по під'їзду. І ніхто не відмовився, розуміючи, що краще вчасно заплатити, ніж зазнати такого потопу.
