Обмовимося відразу, що тут йтиметься лише про землі сільськогосподарського призначення, про ту їх головну складову частину, яку ми називаємо ріллею. Її в нашій області понад два мільйони гектарів. На одного мешканця, таким чином, припадає близько 80 соток. У цілому по Україні цей показник дорівнює 60 соткам. В інших країнах світу – всього 20.
Як бачимо із наведених даних, ми й тут «попереду планети усієї». І, отже, з виробництва сільськогосподарської продукції має бути теж відповідна пропорція. А її немає. У чому ж справа?
ҐРУНТ ЯК ФЕНІКС-ПТАХ?
Ґрунт, мабуть, єдиний із відомих людству засобів виробництва, який не "зношується" до кінця і має властивість навіть поступово самовідновлюватися. Але це, нагадаємо, лише за суворого дотримання агротехніки та дбайливого ставлення до кожної оброблюваної ділянки. А якщо сьогодні багато в чому спостерігаються зовсім інші підходи і до землі почали ставитися часто-густо як до засобу збагачення, тоді маємо ось яку картину.
За даними Одеського обласного державного проектно-технологічного Центру охорони родючості ґрунтів та якості продукції "Облдержродючість", які до сьогоднішнього дня так і не було піддано широкому розголосу, стан орної землі в області останнім часом далі стрімко погіршується і досяг того становища, яке можна назвати критичним.
Це проявляється, насамперед, в ерозії ґрунту, що розростається, зниженні вмісту гумусу в орному шарі, стрімкому погіршенні структури оброблюваної землі, її фізико-хімічних особливостей тощо. Фахівці до сказаного додадуть ще чимало інших негативних явищ, які лише увиразнять і без того досить сумну картину.
Були часи, коли для збільшення виробництва зерна та виконання постійно зростаючих планів хлібоздавання у колгоспах та радгоспах розорювалися усі землі до самої сільської околиці, не залишаючи ані лугів, ані пасовищ, ані захисних зон на схилах берегів річок та ярів. Засівалися вони, переважно, озимими та просапними культурами, витиснувши на узбіччя багаторічні трави та інші рослини, що зміцнюють ґрунт. Першим наочним уроком такої споживчої "агротехніки" стали пилові бурі, що почастішали. Їм і тепер немає перешкод, тому що дуже поріділи й без того нечисленні лісонасадження, які населення в студену зимову пору знищило на дрова. А те, що не рознеслося вітром, змивалося до річок та ярів після весняної повені або рясних літніх злив.
За підрахунками фахівців, вітровою та водною ерозією вражено майже один мільйон гектарів або 40,3 відсотка усіх наявних сільгоспугідь.
Визначено також, що серед них понад 230 тисяч гектарів – це малопродуктивні і навіть непридатні для сільськогосподарського виробництва землі. І вже неодноразово на різних рівнях порушується питання щодо зміни їхнього статусу, відновлення існуючих раніше лугів, пасовищ, водоохоронних, берегозміцнювальних та рекреаційних зон. А головне, значно розширити лісові масиви як на півночі, так і, особливо, на півдні області, де багато полів залишилися відкритими для шквальних вітрів та пилових бур, коли здувається верхній родючий шар зораної землі.
Але є й інші лиха. Йтиметься про постійне зменшення відсотку вмісту гумусу в орному шарі. Широкому читачеві нагадаємо, що тут йдеться про той шар ґрунту, який забезпечує життєдіяльність вирощуваних культурних рослин, поліпшує структуру ґрунту й відіграє іншу досить активну роль у біологічних та хімічних процесах, які відбуваються в ґрунті.
Тож, втрата цього самого гумусу в усіх без винятку районах набула за останні два десятиріччя небаченого раніше розмаху. За цей час його відсотковий вміст в орному шарі впав з 3,84 до 3,21 відсотка. Щоб вловити трагізм становища, скажемо, що тут навіть одна сота має служити сигналом небезпеки.
Саме так сприймають ситуацію у деяких великих господарствах. Але таких, на жаль, дуже мало, буквально одиниці на всю область. Одне з них – агрофірма "Свобода" Ізмаїльського району. Тут щороку провадять моніторинг ґрунту щодо фізико-хімічного його складу й не без гордості констатують, що вміст гумусу на їхніх землях не падає, а зростає на ті ж соті відсотка. Чому?
Про це розповімо трохи пізніше, а зараз лише зауважимо, що у старонекрасівців не зайвим було б повчитися і сусідам поруч, і в інших південних районах. А то в Ізмаїльському районі вміст гумусу довели до 2,7 відсотка. У сусідів же – ренійців та болградців – цей показник ще нижче, і вони замикають обласну таблицю.
І така ситуація спостерігається буквально у кожному районі. А тривоги з цього приводу особливої не чути ані з високих обласних трибун, ані на семінарах-нарадах тих же аграріїв.
ДЛЯ КОГО НЕ ПИСАНИЙ «ЗАКОН ПОВЕРНЕННЯ»
Ще зі шкільної лави ми знаємо про кругообіг води в природі. А ось сьогоднішні вчені агрономи у свої студентські роки конспектували так званий закон повернення, де йдеться про повернення тих поживних речовин, які були "забрані" з полів вирощеним урожаєм. І що вищою була віддача гектара, то більше згодом туди треба вносити поживних речовин.
Але це, так би мовити, за теорією. А ось сувора практика. Як підрахували вчені, минулого року з полів області із урожаєм було винесено 189,6 тисячі тонн поживних речовин. А що повернуто? Не просто менше, а утричі менше! І така картина спостерігається практично щороку. А потім дивуємося, що падає врожайність, деградує ґрунт.
Як відомо, головне питання землеробства – використання органічних та мінеральних добрив.
За оцінкою американських вчених, добрива забезпечують збільшення врожайності на 41 відсоток. Їхні німецькі колеги говорять щодо половини приросту, а французькі – говорять про 50 – 70 відсотків. Подібні закономірності із деякими відхиленнями, залежно від ґрунтово-кліматичних умов, спостерігаються і в нашій області.
Знаючи це, слід було б сподіватися, що до добрив у сільських фахівців теж буде відповідне ставлення. І не треба їм про це нагадувати на кожній нараді, збирати щоденні зведення про виконання. Та ось доводиться. Навіть незважаючи на те, що частина витрачених коштів на добрива компенсується державою. І все ж таки добрива заготовлюються вкрай недостатньо, а сівба часто провадиться без підживлення. Не бачать її рослини і навесні, і перед формуванням урожаю.
Сказане можна підтвердити дуже багатьма цифрами як у середньому по області, так і за кожним окремо взятим районом. Скажімо, минулого року підживлення одержали рослини лише на кожному другому гектарі. Та й то у досить обмеженій кількості. В перерахуванні на діючу речовину виходить усього 27,2 кілограма. А в Савранському районі і того менше – 13,8, у Красноокнянському – 19,2, Роздільнянському – 19,8.
Але це кількісні показники, які самі по собі ще не визначають підвищення родючості ґрунту. Потрібно дотримуватися і чіткого співвідношення азотних, калійних та фосфорних добрив. А робота "на око" або використання того, що виявилося під рукою – бажаних результатів не дає.
Тому за загального "голодування" наших полів доводиться констатувати, що в багатьох районах ґрунт перенасичено азотними добривами. І їхня кількість іноді у 2-3 рази (!) перевищує максимально припустимі норми. У той же час постійно відчувається брак калійних та фосфорних "вітамінів".
Щоб подібного безладу не було, слід було б завчасно досліджувати стан ґрунту на кожному полі й створити його "паспорт". Але такий документ сьогодні мало в кого можна побачити. Усе ті ж посилання на брак коштів. Лише тут із олівцем в руках варто підрахувати, у якому випадку втрати виявляються значно більшими.
ПОЛЮБІТЬ ГНІЙ...
Останнім часом внесення органіки в області скоротилося у 17,7 раза! Вона в мізерних дозах вноситься лише на кожному сотому гектарі посівних площ. Її ігнорування й призвело, насамперед, до стрімкого зменшення гумусу в орному шарі. Отже, без неї просто не обійтися.
Як стверджують фахівці, саме внесений на поля перепрілий гній дозволяє зберігати накопичену в ґрунті вологу, у той час як "хімікати" лише "спікають" землю. А це вже зовсім не узгоджується із нашим і без того посушливим кліматом.
Коли автор цих рядків став наполегливо цікавитися, а де ж по-справжньому займаються виготовленням і внесенням у ґрунт "домашніх" добрив, то таких виявилося дуже й дуже мало. Тому, очевидно, варто деяких із них назвати, щоб інші знали, куди йти по досвід.
Це вже згадана агрофірма "Свобода" в Ізмаїльському районі, СВК "Дружба" Саратського району, ПСП "Маяк" Ширяївського району та деякі інші.
А ось у Ананьївському, Болградському, Кілійському, Кодимському, Татарбунарському, Тарутинському та Фрунзівському районах вже багато років не вивозять на поля жодної тонни гною! Тому, напевно, й ґрунт тут особливо інтенсивно деградує й втрачає колишню родючість. Можливо, вже настав час схаменутися, а не шукати причини, посилаючись при цьому на відсутність тваринницьких ферм. Адже живність на селі і сьогодні залишилася приблизно у тих же кількостях.
КОЛИ ПЕРЕСОЛИЛИ...
Вже якось доводилося писати, що внаслідок нерегульованого поливу та використання води із високою мінералізацією, площа солонцюватих ґрунтів в області розширилася за один мільйон гектарів. З них середньо- та сильносолонцюватих – 284 тисячі гектарів або 14 відсотків. Переважна їхня частина розташована в Ізмаїльському та Кілійському районах.
У минулому допущене лихо намагалися ліквідувати за допомогою рясного гіпсування ґрунту. Причому виділявся цей "нейтралізатор" колгоспам та радгоспам безкоштовно. І тоді можна було бачити, як білі гори довго лежали вздовж меж полів, чекаючи чергових "цінних вказівок".
Нинішнього року начебто знову згадали про "лікування" солонцюватих ґрунтів. Пішла агітація за закупівлю гіпсу та його використовування хоча б на 3,6 тисячі гектарів. А згодом багато витрат будуть господарствам компенсовано.
Але рішення такого дотепер немає, а з цим було поховано і хоч якусь надію повернути колишню родючість багатьом у минулому поливним гектарам.
...Погодьтеся, сумний діагноз землі-годувальниці. Але зі сказаного цілком очевидно, що хвороба ця дуже серйозна, й не далекий той день, коли вона може набути необоротного характеру.
А шлях порятунку родючої землі, кажуть вчені, лежить через біологізацію землеробства, що стрімко поліпшить агрохімічний стан ґрунту. Звичайно, без "хімікатів" не обійтися. Але має бути гармонійне поєднання цих двох джерел родючості.
Тому й до виробництва органічних добрив потрібно повертатися, кажуть фахівці. Без цього про збільшення родючості ґрунту, поліпшення його структури, підвищення відсоткового вмісту гумусу не може бути й мови. А поки що наша земля лише стогне...
