ПЕТРО ЧИЛІБІ: «ВЕТЕРАНСЬКИЙ ФУТБОЛ В УКРАЇНІ РОЗВИВАЄТЬСЯ»
ДОВІДКА «ОВ»:
Чилібі Петро Христофорович народився 21.03.1955 р. у Запоріжжі.
Захисник, півзахисник.
Ігрова кар'єра:
СКА (Одеса) – (1977, 1978, 1985 – 1989): 259 ігор, 27 голів.
«Чорноморець» (Одеса) – (1979 – 1982): 102-3.
Закінчив Запорізький педінститут.
У складі команди «Ришельє» – багаторазовий чемпіон України серед ветеранів.
Голова Ради ветеранів одеського футболу.
Петро Чилібі – старший тренер з футболу збірної команди України серед ветеранів та головний тренер одеської команди ветеранів "Ришельє". А в минулому Петро Христофорович був відомим футболістом одеського "Чорноморця" та СКА. Взагалі за свою футбольну кар'єру він виступав у чотирьох клубах – окрім одеських "моряків" та армійців, він захищав кольори запорізького "Металурга" і дніпропетровського "Дніпра", однак найяскравіші сторінки його біографії пов'язано саме із Одесою. І чимало титулів Чилібі має вже у ветеранському футболі, з яким він пов'язаний вже понад десять років. Разом із "Ришельє" Чилібі взяв участь не в одному десятку турнірів і ставав їх переможцем. А наприкінці вересня у Нью-Йорку пройшов п'ятий ветеранський турнір пам'яті видатного українського тренера Валерія Лобановського.
Про участь у цьому турнірі, розвиток ветеранського футболу в Одесі та Україні і багато чого іншого – Петро Христофорович розповів в інтерв'ю нашому кореспондентові.
– Петре Христофоровичу, як пройшов турнір пам'яті Лобановського?
– Скажу так, справа великого українського футбольного Метра живе й здрастує за океаном. І на перших позиціях тут теж "Динамо". Лише лос-анджелеська. Чотири роки тому у Нью-Йорку вперше пройшов ветеранський турнір пам'яті Валерія Лобановського. Пам'ятаю, що тоді, у 2003-му граючий тренер переможців – лос-анджелеських динамівців Олександр Хапсаліс оптимістично запевняв мене, що цей Меморіал приживеться у країні, де європейський футбол набагато поступається популярністю більш "розкрученим" видам спорту. І ось – завершився вже п'ятий за рахунком турнір, організований нью-йоркською Асоціацією ветеранів спорту. Серед учасників знову ж була команда із Каліфорнії, яка виступала у футболках із емблемою "Д". На жаль, цього разу лідер й один із творців цього клубу Олександр Хапсаліс не зміг через сімейні обставини прибути до Нью-Йорка, але його партнери, які вже двічі перемагали у цих змаганнях, були налаштовані знову відвезти головний приз із берегів Атлантики на тихоокеанське узбережжя.
Голкіпер та капітан лос-анджелесців Роман Прейс, якого визнано, до речі, кращим воротарем турніру, розповів, що його команда існує вже 16 років. Звичайно ж, поштовхом послужив приїзд Хапсаліса, якому вдалося захопити аматорів із колишнього Союзу, додавши до них вихованців латиноамериканського футболу. Так і виникло "Динамо" із "міста Ангелів" – старожил та нинішній фаворит Меморіалу Лобановського. Але цього разу у ветеранів із Каліфорнії був гідний суперник в особі гравців нашого "Ришельє". З "Динамо" ми зійшлися у фіналі турніру, а взагалі в ньому брали участь чотири команди. Спочатку у півфіналі ми обіграли "Карпати – Коннектикут" – 8:1. А фінальний двобій пройшов на стадіоні на околиці Нью-Йорка. Пристрасті були не на жарт. У підсумку ми перевершили американців – рахунок 3:0 це підтвердив. Не применшуючи досягнень хлопців із Каліфорнії, скажу, що ми справді були сильнішими. У нашому складі були справжні "зірки" одеського "Чорноморця" – Василь Іщак, Олександр Никифоров, Сергій Гусєв, Олег Кошелюк, Василь Мокан, Олександр Спіцин. Приємно, що нам вдалося порадувати місцевих уболівальників, серед яких чимало одеситів, які нас пам'ятають і люблять. До речі, мені б хотілося подякувати президенту нашого клубу Валерію Маньку за те, що він зміг матеріально проспонсорувати участь у турнірі.
– Можливо, час і інші ветеранські команди України залучити для участі у цьому симпатичному турнірі?
– Я обов'язково постараюся, щоб наступного року ветерани із Запоріжжя, Донецька, Дніпропетровська, інших міст України вірушили до Нью-Йорка на Меморіал видатного тренера. Адже ми усі шануємо й пам'ятаємо Валерія Васильовича. Адже він – унікальна особистість у нашому виді спорту, як Джордан – у баскетболі, Льюїс – у легкій атлетиці, Мохаммед Алі – у боксі.
– Як Ви гадаєте, Україна може виховати тренерів такого масштабу?
– У найближчому майбутньому навряд чи це можливо. Але хочеться вірити, що спадкоємці Лобановського в нас все ж таки з'являться. Є молоді Олег Протасов, Олександр Заваров та інші. І нехай серед них буде хоч один одесит.
– Як Ви оцінюєте розвиток ветеранського футболу на Україні?
– Ви знаєте, останнім часом ситуація змінилася кардинально на краще. З кожним роком ветеранський футбол розвивається все активніше. З'являються нові команди, в яких грають відомі майстри українського футболу. І на офіційному рівні є прогрес. Так, у липні в Києві пройшла звітно-виборна конференція Асоціації ветеранів футболу України (АВФУ), президентом якої було обрано знаменитого у минулому футболіста Володимира Мунтяна. Цей форум був організований на найвищому рівні. У роботі конференції взяв участь президент Федерації футболу України Григорій Суркіс. Це свідчить про те, що проблеми ветеранського футболу знаходять розуміння на найвищому рівні.
– І які було ухвалено рішення на конференції?
– Насамперед, ветерани будуть одержувати стипендії, і досить істотні. Причому одержувати вони будуть їх адресно, тобто ті, хто вкрай їх потребують. Постараємося охопити якнайбільше людей, які свого часу принесли славу футболу. І в Одесі, звичайно, багато таких людей.
Взагалі, що стосується розвитку ветеранського футболу, то можна навести такий приклад. Нещодавно до Одеси приїжджав Микита Симонян, який поряд із ще одним олімпійським чемпіоном Мельбурна-56 у складі збірної СРСР Олексієм Парамоновим – керує ветеранським футболом в Росії. Микита Павлович був вражений високим рівнем розвитку ветеранського футболу у нашій країні. В Росії, до речі, крім окремих турнірів та регіональних першостей, нічого більше не провадиться. У такій ситуації Комітет ветеранів РФС і вирішив звернутися до нас із пропозицією щодо співпраці та створення єдиного плану розвитку ветеранського футболу. Тим більше, що в нас, ветеранів, у свідомості не відбулося розподілу на країни, і між нами немає кордонів. Ми всі вважаємо себе дітьми радянського футболу й маємо намір спільно розвиватися далі. У договорі говориться про те, що КВ РФС та АВФУ мають намір разом провадити цілу низку традиційних турнірів, серед яких особливе місце будуть посідати Кубок Валерія Лобановського та Кубок Льва Яшина, в якому я колись брав участь у складі команди ветеранів київського "Динамо". Окрім того, Росія та Україна мають намір спільно готуватися до Всесвітніх ігор ветеранів, які пройдуть у Швеції в 2008 році, і таких же іграх 2009 року в Австралії. І це – найближчі плани наших організацій. Здається, це буде вкрай цікаво не лише для функціонерів та ветеранів, але й уболівальників.
– Давайте поговоримо про "Ришельє". Що й хто чекає на Вашу команду у фінальній стадії нинішнього чемпіонату України?
– Зараз ми вийшли у чвертьфінал, куди також пробилися донецький "Шахтар", ветерани Миколаєва, "Шахтар" із Шахтарська Луганської області, івано-франківський "Спартак" та інші команди. Але далі питання провадження фінальної стадії чемпіонату зависло. Справа в тому, що всім командам запропонували зіграти фінальний турнір у Івано-Франківську протягом 6 днів. Але це зовсім не годиться. Таких витрат не в змозі винести будь-який ветеранський клуб України. Ми й ще 4 команди вже відмовилися від цієї затії. Зараз вирішується питання, як буде дограно чемпіонат. А взагалі "Ришельє" – багаторазовий чемпіон України, і ми б не хотіли, щоб цей титул перейшов до когось іншого.
– Петре Христофоровичу, Ви були знайомі із Віктором Прокопенком, який нещодавно раптово пішов з життя...
– Ви знаєте, мені дотепер важко говорити на цю тему. Віктора я знав багато років. А взагалі саме він був одним із ініціаторів мого переходу до "Чорноморця" у 1979 році. Перші три роки ми тісно спілкувалися, незважаючи на те, що він уже був одним із тренерів команди, і нас розділяла субординація. Це була чудова людина, дуже талановитий тренер. І раптом у розквіті сил його не стало. Це несправедливо.
– Ви входите до оргкомітету з підготовки Одеси до Євро-2012. Який стан справ на сьогоднішній день?
– У "перлині біля моря" має з'явитися сучасний стадіон, який відповідає усім стандартам УЄФА. На місці нинішнього в парку Шевченка. Але "Чорноморцеві" ж потрібно десь грати. І вирішення цього питання залежить багато у чому від міської й обласної влади. Окрім стадіону "Чорноморець", є проблема із стадіоном, на якому буде грати команда під час реконструкції. Ситуація досить складна. Вже пропущено усі терміни щодо вирішення питання про підписання договору на реконструкцію стадіону у парку Шевченка. І якщо найближчим часом питання не вирішиться, то Одеса опиниться за крок від втрати права проведення матчів чемпіонату Європи 2012 року. По суті, треба побудувати два стадіони, але питання де? Є СКА і "Спартак". По стадіону СКА – Міністерство оборони поки що не реагує на звертання ФК "Чорноморець" й, очевидно, це питання поки що не буде вирішуватися. Але є й "Спартак" – це більш реальний варіант. І з цим рішенням потрібно якомога швидше визначитися, і ми дуже сподіваємося на допомогу міста.
Євген НИЗОВ
МАЙБУТНІ ЧЕМПІОНИ ЖИВУТЬ В ІЗМАЇЛІ
Протягом п'яти днів на базі міського центру позашкільної роботи і дитячої творчості відбувався XIV дитячий шаховий фестиваль, у якому, крім юних ізмаїльців, брали участь школярі з Татарбунар, Біляївки, Теплодара, Котовська. Турнір був особисто-командним і провадився за трьома віковими категоріями, а серед дітей – з 7 років і молодших.
Найбільшу кількість призових місць вибороли юні шахісти Ізмаїльської ЗОШ № 14. Серед наймолодших – це Микола Іванов. Перше місце і у десятирічної учениці чотирнадцятої школи Юстини Путвінскайте – серед дівчаток, в Сашка Боцу – серед хлопчиків. У категорії 1996-1997 років також лідирували серед дівчаток Ганнуся Райчева (ЗОШ №14), серед хлопчиків Назар Гункевич, який займається в ДЮСШ. У наполегливій боротьбі у цій категорії на друге місце вийшла шахістка з Котовська Лейла Альсемірі.
Більше пощастило гостям у старшій групі, у віковій категорії 1993-94 років, де серед хлопчиків лідирував Іван Златов з Татарбунар, на друге вийшов Ян Гангало з Біляївки. Проте серед дівчаток вся призова трійка знову була репрезентована вихованками ЗОШ № 14!
На п'ятий, заключний, день змагань було проведено бліц-турнір. Його призерами стали Сашко Березовський та Інга Гриченко із ЗОШ № 14 та Євген Плеханов з Біляївки.
У такому багатому врожаї перемог, звичайно ж, величезна заслуга тренера школи Івана Янкова.
У гостей була можливість переконатися у тому, що в Ізмаїлі сильні шахові традиції. Не тільки ЗОШ № 14 – зразок. В Ізмаїльському ЦПРіДТ діє клуб «Біла тура», яка виховала багато спортсменів обласного і республіканського рівня, велика робота провадиться тренерами ДЮСШ, іншими клубами. І, звичайно ж, важливо, що цей вид спорту активно підтримується спонсорами. Ось і нинішній турнір проведено завдяки генеральному спонсорові – Ізмаїльському морському торговельному порту та його керівникові Валентину Котельному.
Євген МАСЛОВ, власкор «Одеських вістей»
БОГАТИРСЬКІ ІГРИ
Одним з найяскравіших моментів недавнього святкового ярмарку у Біляївці стали богатирські ігри. У них взяло участь десять мужніх та кремезних чоловіків: сім біляївців, двоє гостей з Одеси та один з Градениць. Самі ігри складалися з п’яти етапів. На першому – підняття гирі вагою 24 кілограми – переможцем став Володимир Чайка, студент педагогічного університету, другим був – Анатолій Будан, на третьому місці рятувальник МНС Іван Єрмакович. У другому турі учасники перекантовували велике колесо. Найкращим у цій вправі став гість з Одеси В’ячеслав Меркоєв, на другому місці – Микола Демченко, працівник РВ УМВС, на третьому – Іван Єрмакович. Третій тур був нелегким, учасники переносили вантаж. Перше місце посів Володимир Чайка, друге – Іван Єрмакович, на третьому – Микола Демченко. У четвертому турі силачі піднімали вантаж. І знову відзначилися Іван Єрмакович, Володимир Чайка, Микола Демченко. Найяскравішим став останній, п’ятий, етап. Біляївські богатирі тягли легковий автомобіль. Найшвидше це зробив Іван Єрмакович, дещо повільніше перетяг авто Володимир Чайка, а на третьому місці Микола Демченко.
Активність та бажання перемогти підкріплювалися грошовими преміями. На кожному етапі переможець отримував 50 гривень, за друге місце – 40 гривень, третє – 30 гривень.
У загальному заліку вималювалася така картина: першим богатирем став Іван Єрмакович і отримав грошову премію в 200 грн. Другим – Володимир Чайка, грошова премія 150 грн. Третім – Микола Демченко - 100 грн.
Не зважаючи на зливу та холод уболівальники гаряче підтримували своїх земляків. Усіх зігрівала атмосфера теплоти та дружби.
Олександр Касянчук гостинно запросив усіх учасників та уболівальників до актової зали Біляївського РВ УМВС, де виступив Микола Пасічник з розповіддю про значення фізичної культури для здоров’я людини. Мер міста Михайло Бухтіяров вручив грамоти та грошові премії переможцям, а всім учасникам богатирських ігор – подяки.
КАЛЕЙДОСКОП
ТАЙСОН СТАВ ВЕСІЛЬНИМ ГЕНЕРАЛОМ
Не минуло і місяця з часу визнання відомого боксера Майка Тайсона винним судом Лос-Анджелеса у вживанні та зберіганні наркотиків, як колишній абсолютний чемпіон світу у суперважкій вазі знову потрапив на сторінки таблоїдів. Правда, цього разу причиною уваги до "залізного" Майка став не його черговий "подвиг", а цілком пристойна та приємна подія. Старий друг Тайсона мільярдер Джеффрі Грін запросив його бути свідком на своєму весіллі.
Церемонія заручин відбулася у маєтку Гріна, що розташований у Беверлі Хіллз. Гостей пригощали 5-метровим весільним тортом. Живий оркестр із 17 виконавців грав для бажаючих потанцювати в гаражі Гріна на 24 автомобілі, спеціально переробленим під танцмайданчик. Серед гостей були кінорежисер Олівер Стоун, актори Оуен Уїлсон і Тара Рід.
Чому Грін обрав у свідки саме Тайсона, який перебуває під слідством? Швидше за все тому, що познайомився зі своєю майбутньою дружиною в Нью-Йорку, на 40-річному ювілеї боксера. Що подавали гостям на тому святі, преса замовчує.
За матеріалами мережі інтернет підготував
Євген АЛЕКСЄЄВ
