Диплом і робота – це ключові слова для молоді, яка живе у нашій країні. Що зміниться після виборів і чи можна сподіватися молодим на новий уряд – про це наша сьогоднішня розмова.

КРИЗА ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ

Чи всі її відчувають? Що це – соціальна проблема чи особистий фактор кожного?

Володимир К., студент-заочник Одеської національної юридичної академії:

– Право вимагає від свого учня знання діалектики, ораторського мистецтва. А я так любив у дитинстві сперечання… Конкуренцію юриспруденції може скласти бухгалтерська справа. Їхня загальна схожість – мінливість. І та, і друга сфера не дозволяють вивчити себе повністю: тільки прилаштуєшся до одного закону, як до нього вносять зміни. Тому ми навчаємося постійно. Мета кожного юриста – працювати на самого себе. Бажаний результат – адвокатська практика та визнання вас фахівцем. При цьому не обов’язково йти по одних сходах наполегливо вгору. Досить відчувати свою роботу і мати характер, який для цієї служби буде “добре на вас сидіти”. А робота повинна піддаватися аналізу вже на 2 – 3-му курсах.

Тетяна П., студентка 3-го курсу МГУ ф-ту перекладу та лінгвістики:

– “Здолає шлях подорожній”. Під тиском власної сили волі та характеру кожний може досягти бажаного. Я намагалася влаштуватися перекладачем до весільного агентства, але завадила низька зарплата. На практиці в Одеській обласній державній адміністрації займалася перекладом ділових паперів, листів, але це все пройшло нейтрально щодо моїх вражень. Ця спеціальність так вабила і власним сенсом, і низьким конкурсом, і сучасною назвою, що я до цього часу віддана їй.

Олена, 4-й курс, економіко-правовий ф-т національного університету ім. І.І. Мечникова:

– У двадцять років люди не готові до спеціальності. Трепетні лапки організаторських здібностей збіглися у цитаті реклами. Так я залишаюся прямою мовою реклами ось вже три роки. А за епіграф взяла другу половину першого курсу. Але планую трохи пізніше перейти безпосередньо до серйозного діалогу з правом. Практику вже пройшла: провадила розподіл майна та розбиралася у сімейних відносинах. Наберуся досвіду протягом двох років практики у державних структурах і почну відбивати “чечітку” права по-справжньому. Для цього потрібно бути докою.

Ірина, 5-й курс філософського ф-ту національного університету ім. І.І. Мечникова (культуролог):

– Я хочу залишитися викладати на факультеті. Це рішення посідає надійні позиції. Буду намагатися з усіх сил налаштовувати пластинку свого серця, щоб помістити її на програвач душ студентів. Хотілося б, щоб мелодія вийшла складна. Проблема неможливості знайти роботу за фахом криється у нас самих. Ми визначаємо негативний резус суспільства, собі ж встановлюємо тільки позитивний. А можливо, навпаки, погані ми, а не всі навколо? Люди, скоріше, шукають не спеціальність, а “просто роботу”.

Марина, 3-й курс ф-ту міжнародного права, МГУ:

– Я – самостійна людина, сама оплачую свій контракт, працюю методистом. Педагог – це перспективна професія. Усі тутешні викладачі, навіть не доходячи до доцента у нашому університеті, лише напрацьовують досвід затим, щоб поїхати за кордон і влаштуватися у гідні фірми. Наш диплом бакалавра за кордоном визнається. Економіка та право – титани, що тримають на підйомі актуальність. І на такому підйомі була б корисна робота юриста з врегулювання законодавства в Євросоюзі. Додавання спеціалізації, а не її заміна – ось на що я б погодилася у разі спроби переконати мене зайнятися чимось іншим. Але чи будуть мене взагалі кудись кликати, не говорячи вже про те, щоб переконувати? Просторове визначення у дипломі “спеціаліст у сфері міжнародного права”, що виключає конкретний напрям, виглядає абстрактно… Адвокат неможливий без помічників, що передбачає колективну роботу. Але у своїй роботі я не розчарована, хоча і вислуховувала багато чого неприємного на свою адресу, коли ми займалися на практиці житловим виселенням людей.

Костянтин, 5-й курс філософського ф-ту національного університету ім. І.І. Мечникова:

– Студенти, побачивши у рядку оголошення високу зарплату, сприймають це як великий дар і незабаром починають вірити у своє покликання на цілком іншу посаду. Потрібно упорядкувати світлофор на цьому пішоходному переході. Він горить усіма кольорами, і перехожі часто навмання переходять трасу “студент – робітник”. Слід виділити конкретну системну підготовку кадрів при університеті. Але, з іншого боку, чи допоможе це, коли фірмі потрібні перевірені люди? А юнаки та дівчата, в основному, фантазують про своє майбутнє аналітика або ще якогось інтелектуала. Таку ідеалізацію потрібно приземлювати.

Маркітян і Клара, 5-й курс філософського ф-ту національного університету ім. І.І. Мечникова:

– Є люди, які з фактичної порожнечі отримують абсолютну більшість. І не потрібна їм спеціальність, і не потрібен їм диплом. Наприклад, бомж якось довго спостерігав за людьми, які ходять до банку, і помітив, що там нікуди класти речі при вході, що викликає незручності. У результаті він придумав ящики для поклажі і отримав непоганий прибуток. На сьогодні потрібний не досвід, а знання англійської мови та комп’ютера. Відчутним недоглядом є те, що фірми не надсилають замовлення на студентів. Але який сенс звинувачувати у цьому державу? На себе потрібно покладатися… Якось викладач нам сказала, що філософи – егоїсти, думають лише про те, як би зрозуміти себе. Але зрозуміти себе, як вчителя, ми не можемо. І навіщо нам ступінь аспіранта, якщо він передбачає педагогічну діяльність . Ми говоримо про це, оскільки вже читали лекції в училищі мистецтва та культури. Там живі діти, зміни з музикою і танцями, діти пам’ятливі настільки, що не ведуть конспекти. Але до цього часу, вже на 5-му курсі, у нас абсолютно не вистачає часу для поєднання робіт і навчання.

Отже, підведемо підсумки. Як бачимо, розрахунок на “перший-другий” виявився трішки помилковим, оскільки ці два поняття “влаштуватися за фахом можна” або “влаштуватися за фахом не можна” взаємовиключні. Студенти часом обирають стройову підготовку у розрахунку не вважати це проблемою як такою. Немає потреби у спеціалізованій діяльності, є потреба у діяльності для аніме (душі). Але у такому разі, це висловлювання відправляє нас до твердження про високі помисли студентів, які хочуть бачити себе музикантами, мислителями, але не простими робітниками. У той же час саме фізична праця формує самостійність і не дозволяє займатися пустими мріями. Можна влаштувати себе додатковою колонкою до сітки суспільства і бути його вірними паладинами. Це залежить від “рівня корисності” професії.

І тут починаєш замислюватися: а кого потребують? Фізиків, кібернетиків, мікробіологів? Ні. Хтось розумний під боком говорить, що юристів-економістів. А чому держава не схиляється до культури, намагаючись допомогти їй, насамперед, матеріально? Україна стоїть на шляху вступу до ВТО, але для цього, як повідомив міністр економіки України, необхідно вирішити проблему зайнятості. Хто тепер потрібен на ринку праці? Офіс-менеджери, комірники-експедитори, секретарі-референти, менеджери з продажу. Як бачимо, немає у цьому світі місця гуманітаріям… При цьому молодь налаштована по-бойовому, і портативна друкарська машинка, що активно відбиває літери працелюбства, завжди при студентах.

Спостерігаючи за ситуацією в країні, держава повинна планомірно розподіляти бюджетні місця, виділяючи велику кількість на ті професії, в яких напевно є потреба. Але готовність до роботи, як бачимо, розходиться у поглядах різних курсів. Хтось вважає, що його рівень знань недостатній для тієї чи іншої галузі. Другі, навпаки, впевнені у собі. Незалежність – позавікове явище. У когось, за даними опитування, самостійність настає років у двадцять, а хтось цвіте у ранню весну студентства. Але, як бачимо, наші хлопчики та дівчатка вірять і в силу української науки, і в закордонну диво-цивілізацію.

Риса характеру, що стихійно склалася у одеситів – це любов до класичної освіти за її широкий формат, що призводить до узагальнення соціолога з політологом та філософом. Але студенти МГУ хвилюються, вибираючи конкретне право. Розподіл бюджетників – кадр з фільму “Весна на Заречной улице”, але… тільки не для юристів, які займаються судовими справами Соломона. З вищевказаних прикладів спостерігаємо, що хтось бажає стати учителем у передмові своєї кар’єри, а хтось живе цією професією. Чи не буде в кульмінації надлишок учителів? І ніяк не віриться, щоб не існувало професії аналітика кіно або культурного оглядача. Мабуть, ці спеціальності є для нас якоюсь мірою елітарно закритими. Ось тут діє версія знайомств або доводиться вдаватися до винахідливості…

Марія СОПКАЛОВА, студентка Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова

Бліц-опитування ПРАЦЮВАТИ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ, ЧИ НА «ПІДХВАТІ»?

Вибори закінчилися, і молодь теж проголосувала – кожний за свою партію. Але усі разом молоді люди, звичайно ж, мріють про зміни у житті. Які саме?

Максим МУЗИЧУК, студент Одеської національної юридичної академії:

– Хотілося б, звичайно, щоб ми, зрештою, опинилися у центрі уваги. Щоб не було сміховинної стипендії (на неї не прожити). Я особисто люблю спорт, але спортивні клуби в нас дорогі, не кожному по кишені. Невже не можна для студентів ввести пільги, адже йдеться про здоров'я молоді?

Юрій ЗАВОДОВСЬКИЙ, випускник Одеського національного політехнічного університету:

– Я радів отриманому диплому, оскільки спеціальність "автомобілі та автогосподарство" мені завжди подобалася. Але радість була недовгою. Мій диплом, а точніше знання, виявилися незатребуваними. Скрізь я чув відмову – без досвіду роботи не беремо. Півроку жив при "поганій погоді". Зрештою, мені дала притулок "Будтехніка", де працюю старшим продавцем. Зв'язку із основною професією жодного!

Образливо, що багато випускників вузів працюють на підхваті, а не за фахом. Хіба не проблема для уряду? Але його цікавлять портфелі, бої за які тривають... Моя думка: що більше виборів, то менше шансів на гідне життя у нас, молодих...

Віталій ГАЛИЦЬКИЙ, випускник Одеського державного аграрного університету:

– Я закінчив факультет бухгалтерського обліку і аудиту, але працюю не за фахом. Дала притулок, як і багатьом іншим, торгівля. Спасибі й за це, хоч якось утримався на плаву. Знаєте, нашій країні не потрібні освічені, енергійні фахівці. Чому? Це питання я адресую новому уряду. А ще хотілося б, щоб у нас, молодих, була нормальна фіксована зарплата. Ну й, звичайно, кредит на житло, але у розумних межах. Поки що банківські кредити нам не по кишені, і це усі знають.

Сергій, молодий хлопець із Вінниці:

– Ви хочете мене зняти? Ні, краще сфотографуйте моє робоче місце, просто тут, на асфальті. Нехай на нього подивляться члени Кабміну (без різниці, нині діючого чи майбутнього). Адже в селі у нас немає роботи, і ми змушені стояти тут, в Одесі, торгувати картоплею, цибулею. Мені 23 роки, і повірте, для мене це принизливо. Особисто я не вірю у зміни і вважаю минулі вибори політичною тусовкою, де з жиру казяться...

Наталя ШЕВЧЕНКО, студентка Християнського економічного університету:

– Я працюю консультантом у масажному салоні, виховую сина. Особливих проблем у моєму житті немає, але від уряду я нічого доброго не чекаю. Від депутатів тим більше, це, на мій погляд, базіки, яким немає діла до молоді. А ось чому вона себе дозволяє обдурювати і захоплюється принизливими подачками (під час передвиборної кампанії) – це справді проблема. Хотілося б, щоб уряд звернув, нарешті, увагу на людський ресурс, на нас, молоді резерви України. За вдачею я оптиміст, і сподіваюся на краще.

Катя МИКИТЮК, учениця Одеської гімназії № 2:

– Не думаю, що на молодь якось впливає політика. Вона має сама про себе подбати – бути ініціативнішою, сміливішою, винахідливішою. Я, наприклад, мрію відкрити ресторан із екологічно здоровою їжею. А можливо, мені вдасться побудувати сучасний пологовий будинок. Що стосується уряду, то нехай він нам лише не заважає і не душить свіжі ідеї молодих. Ми самі проб'ємося. Адже в нас багато талановитих, енергійних дітей.

Віка БЕРЕСТОВА, випускниця Одеського ПТУ № 54:

– У мене дві спеціальності – продавець і медсестра, а працюю я... на копіювальній машині. Чого я чекаю від останніх виборів? Нічого доброго! Та це й зрозуміло: на них полетіли величезні суми грошей, які мають компенсувати. За рахунок кого? Зрозуміло, за рахунок нас із вами. А можна було ці колосальні "бабки" витратити справді на поліпшення життя.

Якщо чесно, то в мене справжня ностальгія за СРСР, де були соціальні гарантії – безкоштовні дитсадки, школи, лікарні тощо. А сьогодні я боюся, хоча слава Богові, є і робота, й підробіток. Але, наприклад, боюся народжувати, тому що не знаю, чи зможу поставити дитину на ноги, не хочу, щоб вона животіла в злиденності. Ось це страшно! А чого чекати від тих, хто не має свого житла, платить за квартиру, перебиваючись випадковими заробітками. Знущально звучать гасла: "щаслива родина – успішна країна" і тому подібні рекламні партійні трюки.

Підготував Валентин АВЕЛІЧЕВ