70-річчя Віктора Івановича Дороніна, викладача Одеського училища мистецтв та культури ім. К.Ф. Данькевича, хормейстера, керівника студентського хору, днями відзначила музична громадськість Одеси.
Немає у цього чоловіка ані звань, ані титулів, ані нагород. Він ніколи не вислужувався, не шапкував, не згинався перед владою, нічого не вимагаючи, не просячи. Він просто трудився й трудиться. Співає, диригує – користується любов'ю та повагою учнів, одеських слухачів. На честь ювіляра у залі ТЮГу відбувся святковий концерт.
...На сцену вийшов дуже скромний чоловік із жвавими молодими очима і розумним інтелігентним лицем. Наш маестро. І він заспівав, виконуючи складні твори російської та італійської класики, народні пісні. Краса оксамитового тембру, легкість, польотність, відмінна вокальна техніка, виразність та музичність, вміння створити й донести до слухача різні за настроєм та характером художні образи – зачарували залу.
Ох, яка непроста праця хормейстера! Ох, як нелегко навчити хориста-початківця майстерності хорового співу, зуміти підкорити своїй волі кожного окремо й усіх разом, таких різних дітей, із різними здібностями та навичками, а у підсумку змусити зазвучати хор як єдиний інструмент, зарядити звучання спільним подихом, тембром, динамікою... Ось вже 37-й рік В.І. Доронін працює в Одеському училищі мистецтв та культури (колишньому музучилищі) ім. К.Ф. Данькевича та 15 років є хормейстером хору Одеської музичної академії ім. Нежданової (колишньої консерваторії), фанатично, беззавітно та віддано служачи музиці, хору, студентам.
...А розпочинав маленький Вітя співати із 4 років, захоплюючи усіх своїм дуже гарним голосом. Але за важкого післявоєнного часу професійне навчання музиці на Ставропіллі вдалим вибором шматка хліба не вважалося. Заради розваги і для власного задоволення обдарований хлопчик підігрував у сільському оркестрі на духових інструментах. Без нот, на слух. Потім було Ставропольське музучилище, набутий фах хормейстера, робота у сільському клубі, де Віктор керував різними самодіяльними колективами, співав, акомпануючи собі на акордеоні. А у 1960 році він потрапив на прослуховування до Одеської консерваторії до маститих хормейстерів Д. Заволоського, В. Шипа та видатного К. Пігрова. І у результаті, після закінчення усіх вступних іспитів, як виняток, Доронін став студентом Одеської консерваторії. Одразу після закінчення його запросили до Кіровоградського музучилища. Тут уже Віктор Іванович всерйоз заспівав, поєднуючи відповідальну посаду завідувача хормейстерського відділення із роботою вокаліста-ілюстратора.
Кар'єра оперного співака Віктора Дороніна була не настільки тривалою, але зате й нині одеські аматори оперного мистецтва пам'ятають чудових доронінських Герцога у "Риголетто", Альмавіву у "Севільському", Ленського в "Онєгіні", Рудольфа у "Богемі".
Успішна робота в Оперному театрі поєднувалася із роботою в Одеському муз_училищі, де Віктор Іванович стає керівником хору студентів.
Висока майстерність та професіоналізм Дороніна були гідно оцінені корифеєм хорового співу А. Авдієвським та підтверджені на ІІ Республіканському конкурсі ім. Леонтовича, де хор музучилища під управлінням Дороніна посів 1-ше місце й одержав найвищі 15 балів! (1992 р.).
...Ювілейний вечір-вшановування пройшов радісно й тепло. Привітати ювіляра виходили відомі в Одесі музиканти та колективи, представники громадськості міста. Квіти, посмішки, музичні підношення стали кращим подарунком ювілярові.
Р.S. Дуже жаль, що цей чудовий музикант так і залишився без звань та нагород. Де, у яких інстанціях губилися документи, які неодноразово подавалися на нагороди і звання, під яким сукном згинули – одному лише Господу відомо...
