Щойно побачив світ п’ятий номер (за 2007 рік) літературно-історичного журналу «АриАна», заснованого Арцизькою філією обласного творчого об’єднання «Аркадійський літературний клуб» (президент – Богдан Сушинський). Головним редактором цього видання є керівник Арцизької філії Клубу поетеса і журналістка Тетяна Шарнікова.
Сама поява в Арцизі, в квітні 2006 року, літературно-історичного журналу “АриАна” була подією неординарною. Я пригадую, як чудово проходило виїзне засідання Аркадійського літературного клубу в Арцизі, до якого приєдналися члени місцевого літературно-творчого об’єднання “Чайка” та літературно-пізнавального клубу для школярів “Родничок”, а також цілий гурт “вільних” поетів, художників та композиторів-піснярів міста.
І вже тоді було зрозуміло, що Арциз якраз і належить до тих міст, які я називаю “непровінційною провінцією”; і що для згуртування, для творчого піднесення місцевої інтелігенції, звичайно ж, не вистачає якогось видання – газети, альманаху, а ще краще – повноцінного журналу. А незабаром такий журнал, за підтримки місцевої райдержадміністрації, було створено. Дещо незвичну назву його – “АриАна” засновники та члени редколегії – Т. Шарнікова, О. Гуненкова, Н. Середа, В. Лісіна-Проніна та інші місцеві літературні аматори розшифровують так: “Творча душа Арциза”. Що ж, мабуть, так воно насправді і є.
Поява в будь-якому регіоні свого журналу завжди символізує творчий злет місцевих літературних сил, їх професійне зростання і громадянське змужніння. Усе це й проявляється зараз на сторінках арцизького часопису. Визначивши жанр цього видання як “літературно-історичне”, журналісти, що створюють його, зуміли піднестися над провінційно-поетичною обмеженістю, тому ми бачимо на його сторінках і чудові вірші Ліни Костенко, Тетяни Шарнікової та Валентини Лісіної-Проніної; й есе відомого московського письменника, родом з Білгорода-Дністровського, Кирила Ковальджі “К портрету Владимира Ивановича, моего отца”, в якому, через сприйняття письменника, відтворено долю не лише його родини, але й долю всього українсько-молдавського Задністров’я.
Привертають увагу і пізнавальні статті: “Які ляльки були у наших предків” та “Ізмаїльській картинній галереї – тридцять років”; репортаж “Один день із життя Арцизького району”, добірка “Українська книга на Одещині”.
Зрозуміло, що в окремих випадках журнал, який створюється на громадських засадах, змушений вдаватися до передруків. Але це справді цікаві пізнавальні матеріали, які не можуть не привертати увагу юних читачів та людей, що захоплюються краєзнавством і всілякими земними таїнствами. До таких передруків належать, передусім, статті “Скільки років Зодіаку?” Віктора Покидька; “Самотня пісня Алли Крикун” Ігоря Потоцького; “Цікаві факти про мови” та низка інших. Оскільки значна кількість читачів “АриАни” – це люди, причетні до когорти шанувальників літературного слова, то саме на них й орієнтовані літературознавчі витримки “Роди і жанри літератури”; стаття “Хто був прототипом Кармен?”; анонс нових видань різних видавництв України і Росії.
Майже в кожному номері з’являються також матеріали, що віддзеркалюють стан і проблеми екології Одещини і, зокрема, Задністров’я. Ось і в цьому, п’ятому, числі журналу видруковано звернення екологічного клубу “Екос” Арцизької школи № 5 до всіх школярів та жителів Арциза з закликом зберігати чистоту і красу свого міста; а в інших матеріалах порушуються проблеми малих річок, та водопостачання містечок і сіл краю.
Нещодавно Аркадійський літературний клуб відзначав скромний ювілей – перші п’ять років свого існування. Досить докладно я розповідав про цю подію в статті “Творчий звіт аркадійців” (“Одеські вісті”, від 15 листопада). А тепер можу лише додати, що серед районних організацій Клубу (а вони існують зараз в Арцизькому, Котовському, Тарутинському, Кодимському, Ізмаїльському та Балтському районах) Арцизька філія визнана найактивнішою, і заслуга в цьому, передусім, її керівника Тетяни Шарнікової.
До речі, життя обласної організації “Аркадійський клуб” у тій чи іншій формі висвітлюється в кожному числі журналу. Тож єдине, що я порадив би в цьому зв’язку редколегії, то це – запровадити спеціальну рубрику “Хроніка життя Аркадійського клубу”, аби в такий спосіб вести його творчо-громадський літопис. Варто б також заснувати рубрику “Творчий портрет”, під якою можна було б твори літераторів-аркадійців і неаркадійців подавати разом із невеличкими творчими нарисами про них. У такий спосіб журнал сприяв би і ширшій популяризації творчості літературних аматорів, і знайомству літераторів зі своїми колегами. Цього року Тетяну Шарнікову було відзначено Аркадійською літературною премією. На мій погляд, це нагода для того, щоб із наступного номера поступово подавати на шпальтах журналу “Галерею лауреатів Аркадійської премії”.
Поява чергового номера “АриАни” засвідчує, що журнал утвердився і змужнів. Тепер слід подбати, щоб поступово він ставав виразником творчого життя не лише районної філії Аркадійського клубу, а й усієї цієї організації, всього нового покоління літераторів Одещини.
